Цілісінький день бідолашні жертви були в дорозі. Їм доводилось іти великими болотами, що простяглися понад блакитними лісними озерами, де при їх наближенні з очеретів здіймався сірий чорногуз, важко махаючи крилами. Часом вони заглиблювались у гущавину лісів, де був вічний присмерк, і тільки звук від падання дикого каштана та хрускання білки на сотні футів над їх головами порушували цілковиту тишу. Онега була винослива, як це властиво індійським племенам, але Адель, хоч і доводилось їй мандрувати раніше, ще до вечора відчула біль у ногах і втому. Тому де Катіна з полегшенням побачив яскраві відблиски вогнища, які зненацька заблищали між стовбурами дерев, і індійський табір, куди зібралась більша частина бойового загону, прогнаного з Сен-Марі. Тут була також сила жінок, які прийшли із селищ могауків і каюгів, щоб бути ближче до своїх чоловіків. Навкруги стояли вігвами, утворюючи кільце. Перед кожним із них горів огонь, над вогнищем висів казанок на дерев'яному триніжкові, в якому варилась вечеря. Посередині палало величезне кострище з гілля, наваленого у. вигляді кола, а в центрі його лишалась відкритою площадка футів на двадцять. Посеред неї стояв стовп, і до нього було прив'язане щось замазане в червоне й чорне.
Де Катіна швидко затулив від Аделі жахливе видовище, щоб не дати їй роздивитись, та було вже пізно. Вона здригнулась і поривчасто зітхнула, але ні одного звуку не вирвалося з її блідих, міцно стулених губ.
— Значить, вони вже почали, — спокійно сказала Онега. — Ну, тепер наша черга. Ми покажемо їм, що уміємо вмирати.
— Але вони не зробили нам нічого лихого, — відповів де Катіна. — Може, вони лишать нас для викупу або обміну.
Індіанка похитала головою.
— Не дуріть себе такими надіями, — промовила вона. — Якщо ірокези лагідні З вами, то це певна ознака того, що вони готують вам люту кару. Вашу дружину віддадуть заміж за кого-небудь, а наша з вами доля — страшна смерть. Ваша тому, що ви воїн, моя — як старухи.
Віддадуть заміж!.. Ці жахливі слова вразили серця молодих людей таким стражданням, якого не могла викликати навіть думка про смерть. Де Катіна схилив голову натруди, похитнувся і впав би, якби Адель не схопила його за руку.
— Не бійся, любий Аморі, — шепнула вона. — Все може статися, але тільки не це, бо, присягаюсь тобі, я не переживу ганьби. Так, хай це гріх, але ж коли смерть сама не прийде до мене, я піду назустріч їй.
Де Катіна глянув на ніжне личко, в рисах. якого тепер, відбивалась тверда, непохитна рішучість. Він знав, що дружина його виконає свій намір, і останній удар упаде мимо. Чи думав він коли, що серце його заб'ється радісно від думки про смерть дружини? Коли вони прибули в селище ірокезів, назустріч їм повибігали воїни з жінками, і полоненим довелося йти крізь стрій жахливих облич і криків.
Полонених провели через юрбу до халупи, що стояла окремо. Крім кількох-лозових рибальських сіток, які висіли на стінах, та купи гарбузів у кутках, в ній не було нічого.
— Ватажки прийдуть і вирішать нашу долю, — сказала Онега. — Ось вони вже йдуть, і ви побачите, що я казала правду, бо добре знаю звичаї мого народу.
Через хвилину старий бойовий ватажок в супроводі двох молодих воїнів і бородатого напівголландця-напівірокеза, який керував нападом на замок, зупинились на порозі халупи, дивлячись на полонених і перемовляючись короткими горловими звуками. Знаки Сокола, Вовка, Ведмедя та Змії свідчили, що всі вони парості значних родин свого народу. Метис курив череп'яну люльку, але говорив більш за всіх, видно, сперечаючись з одним із молодих ватажків, який нарешті, здавалося, погодився з його Думкою. Потім старий вождь строго промовив кілька коротких фраз, і справа, очевидно, була вирішена.
— А ти, прекрасна пані, — сказав по-французькому Метис, звертаючись до Онеги, — сьогодні матимеш добрий урок за те, що пішла проти свого народу.
— Ах ти, покруч, — гнівно скрикнула безстрашна Онера. — Тобі треба б шапку зняти, коли говориш з жінкою, в жилах якої тече краща кров. Онон, ти — воїн? Ти, який з тисячею чоловік не зміг увійти в маленький будинок, оборонюваний жменькою бідних хліборобів! Що дивного, коли народ твого батька зневажив такого вояку! Іди копати землю або гратись у крем'яшки, бо, може, зустрінеш колись в лісах справжнього мужчину і тоді навік знеславиш те плем'я, яке прийняло такого покруча!
Зле обличчя Метиса смертельно зблідло, коли він почув презирливі слова полоненої. Він підскочив до неї і, схопивши руку її, встромив вказівний палець Онеги в свою запалену люльку. Вона не зробила ні найменшого зусилля, щоб звільнити його, і сиділа з спокійним обличчям, дивлячись у відчинені двері на призахідне сонце та купки індійців, що балакали поміж себе. Метис уважно стежив за її обличчям, сподіваючись почути крик або побачити судорогу болю на ньому; нарешті з прокльоном кинув її руку і вибіг з халупи. Вона засунула звуглений палець за пазуху і засміялась.
— Він ні на що не здатний, — крикнула вона. — Не знає навіть, як треба мучити. Ну, я б зуміла примусити його кричати. Певна в цьому. Але ви, які ви бліді, мосьє!
— Це від жаху, який я тільки що бачив. Ах, коли б ми могли стати один проти одного, я — зі шпагою, він — з якою завгодно зброєю… Присягаюсь господом богом, він відповів би кров'ю за свій злочин!
Індіанка здивувалась.
— Мені дивно, що ви можете думати про мене, — коли самі в такому ж становищі, — промовила вона. — Але наша доля буде якраз така, як я говорила.
— Ах!
— Ми з вами помремо коло стовпа. Її віддадуть тому песові, який тільки що вибіг від нас.
— Адель! Адель! Що робити мені!
Де Катіна в безвихідному розпачі рвав на собі волосся.
— Не бійся, Аморі, не бійся; у мене вистачить рішучості. Що значить смерть, коли вона з'єднає нас!
— Молодий ватажок заступався за вас; він сказав, що Гітчі Маніту великий вразив вас безумством; це ясно з того вчинку, що ви добровільно припливли до піроги. І гнів духа впаде на плем'я, якщо. вас приведуть до стовпа. Але Метис доводив, що у блідолицих любов часто скидається на безумство і що вона й спонукала вас зробити це. Тоді вони присудили вас до смерті, а її у вігвам Метиса, бо він ватажкував у бойовому загоні. До Онеги серця їхні жорстокі, і вони скарають мене сосновими скіпками.