Вигнанці

Сторінка 124 з 181

Артур Конан Дойл

— Так, ваша величність, я оглянув ваше велике місто. Та й дивне ж воно! А приятель показав мені цей палац з його лісами й садами. Коли я повернусь до своєї країни, в мене багато чого знайдеться розповісти про те, що я бачив у вашій прекрасній країні.

— Ви розмовляєте по-французькому, а тим часом самі ви не з Канади?

— Ні, ваша величність, я з англійських провінцій Америки.

Король з цікавістю дивився на могутню постать, сміливий вираз обличчя й вільну поставу молодого іноземця, і нараз у голові його майнула згадка про небезпеки, які, за словами графа де Фронтенака, загрожували урядові з боку цих колоній. Коли перед ним типовий представник цієї раси, то, справді, краще мати такий народ другом, ніж ворогом. Але в цей час думки його були спрямовані зовсім не на державні справи, і він швидко віддав накази де Катіна:

— Сьогодні ви поїдете в справах служби до Парижа. Ваш друг може їхати з вами. Удвох безпечніше, коли йдеться про державне доручення. Але я хочу, щоб ви підождали, доки настане ніч.

— Слухаю, ваша величність.

— Ніхто не повинен знати про дане вам доручення; пильнуйте, щоб ніхто не простежив за вами. Ви знаєте будинок архієпископа Гарле, прелата Парижа?

— Так, ваша величність.

— Ви передасте архієпископові наказ виїхати сюди і. рівно опівночі бути біля хвіртки з північно-східного боку Щоб ніщо не затримало його. Буря чи гарна погода — він повинен бути тут Справа надзвичайної ваги.

— Ваш наказ буде передано точно, ваша величність.

— Дуже добре! Прощайте, капітан. Прощайте, пане. Сподіваюсь, ви будете задоволені своїм перебуванням у Франції.

Він жестом руки, з чарівною грацією, яка здобула йому стільки поклонників, відпустив молодих людей.

Розділ XIV

ОСТАННЯ КАРТА

Мадам де Монтеспань все ще сиділа в своїх апартаментах. Відсутність короля тривожила її, але вона не хотіла виявляти свого хвилювання перед придворними і розпитувати їх про причини, через які затримався візит. Поки вона лишалася у себе, нічого не знаючи про несподівану зміну своєї долі, її діяльний і енергійний спільник не проминав увагою ні однієї події, пильнуючи її інтересів, мовби вони були його власними. Та по суті так і було. Пан де Вівонн придбав усе, чого палко хотів — гроші, землі й почесті, — завдяки впливові сестри і добре розумів, що слідом за її падінням швидко настане і його власне. З природи сміливий, нерозбірливий у засобах, спритний, він був із тих людей, які ведуть гру до кінця з усією властивою їм енергією й хитрістю. Завжди в курсі всіх придворних подій, він з тієї хвилини, як почув про намір короля, весь час крутився в прийомній, роблячи свої власні висновки з усього, що діялось перед ним. Ніщо не сховалось від його очей — ні засмучені, незадоволені обличчя брата короля й дофіна, ні візит отця Лашеза та Боссюета до мадам де Ментенон, ні її повернення від короля, ні перемога, що сяяла в її погляді. Він бачив, як Бонтан вийшов з кімнати і трохи згодом привів гвардійця та Його друга. Він чув, як ці два звеліли подати їм коней через дві години, і, нарешті, через слугу-шпигуна дізнався, що в кімнаті мадам де Ментенон незвичайна метушня, що мадмуазель Нано мало не збожеволіла від хвилювання і що дві придворних кравчихи спішно викликані туди. Але всю навислу небезпеку він відчув тільки тоді, коли від того ж таки слуги довідався, що на ніч готують кімнату для архієпископа паризького. Мадам де Монтеспань провела вечір на канапці, в найгіршому настрої. Вона сердилась на всіх прибічних; почала було читати, але кинула книгу. Почала писати — і роздерла лист. Тисячі підозрінь і страхіть переплітались в її голові. Що сталося з королем? Учора він був холодний і щохвилини поглядав на годинника. А сьогодні й зовсім не прийшов. Може, подагра? Чи невже вона знову втрачає владу над ним? Ні, цього не може бути! Вона повернулась на канапці і заглянула в дзеркало на протилежному боці. Тільки що засвітили безліч свічок, і в кімнаті стало ясно, як удень. У дзеркалі відбивалась залита світлом кімната, канапа, обтягнута темно-червоною матерією, і самотня постать в легкому білому пеньюарі, оздобленому сріблом. Де Монтеспань підперла голову ліктем і довго любувалась своїми глибокими очима з густими темними віями, красивим вигином білої шиї й бездоганним овалом обличчя. Вона розглядала все пильно, уважно, мовби перед нею була суперниця, але ніде не могла знайти слідів невблаганного часу. Отже, вона, як і колись, вродлива. І коли цій вроді вдалося скорити короля, то хіба її не досить для того, щоб і вдержати його? Звичайно, досить. Вона докоряла собі за непотрібні побоювання. Мабуть, він захворів, а може, ще й прийде. О! Хтось стукнув дверима і швидко йшов через прийомну. Хто це?. Король чи посланець із запискою від нього? Ні, перед нею стояв її брат: з витягнутим обличчям і розгубленими очима, він мав вигляд людини, пригніченої поганими звістками. Увійшовши в кімнату, він старанно замкнув двері за собою, так само і в будуар.

— Ніхто не перешкодить нам, — задихаючись, промовив він. — Я поспішив сюди, бо дорога кожна хвилина. Король нічого не казав вам?

— Нічого.

Вона скочила на ноги. Обличчя її було таке ж бліде, як і братове.

— Настав час діяти, Франсуаза. Спокій та енергія — ось властивості характеру, завжди притаманні Мортемарам. Не дожидайтесь удару, а збирайтеся з силами гідно його зустріти.

— Що сталось?

Вона силкувалася говорити звичайним тоном, але тільки шепіт вилетів з її засмаглих губ.

— Король збирається одружитись з мадам де Ментенон.

— З гувернанткою? З удовою Скаррона? Це безглуздя!

— І все ж правда.

— Одружитись? Ви сказали одружитись?

— Так, він хоче одружитися з нею.

Монтеспань презирливо сплеснула руками і зареготала голосним, гірким сміхом.

— Вас легко налякати, брате мій! — промовила вона нарешті. — Ах, ви не знаєте вашої сестри. Певно, ви більше цінили б мої сили, коли б не були мені братом. — Дайте мені день, тільки один день, і ви побачите Людовіка, гордого Людовіка, коли він навколішках благатиме мене простити образу. Чуєте? Він неспроможний розбити пута пристрасті, що зв'язують його. Мені потрібен лише один день, щоб повернути його до себе…