З цими словами Дашупька відвернулася від Гриші, і той мав леи"ати самотою і в темряві загинати пальці па руді: Зінька Федо-рівпа пе помогла — раз, Ганна ііанасівпа не помогла — два, районні організації не помогли — три, рідпа дружина не помогла — чотири. Хто ж поможе? Хто підтримає? Хто зрозуміє?
Ось так і вийшло, що зла доля, а висловлюючись пауково, несприятливий збіг обставпп, штовхнули Гришу в обійми до Пшоня. Бо що таке Пшонь? Фізкультура й спорт. А що таке стадіоп? Відповідати не треба.
Зранку Гршла заскочив до сільради, спитаз Ганну Панасівну, чи не мас чого-небудь негайного, тоді трохи понудьгував, пе подаючи зпаку, і повідомив:
— Значить, я поїхав по колгоспу, а ви вже тут без мене...
— Як то по колгоспу? — сполошилася Гаппа Панасівна.— Колгосп напі займає територію цілих п'яти сільрад! Де ж вас шукати, коли питатимуть з району?
— На нашій території! — гнівно гукнув Грпша.— На весело-ярівськіп території, Ганно Панасівно! Прошу це запам'ятати раз і назавжди.
— Та меиі що,— зітхпула Ганна Панасівна,— мені аби знати, де ви...
Гриша завів сільрадівського мотоцикла (сказано вже, що родинні "Жигулі" віддано в розпорядження Дашуньчппе) і поїхав до школи. Власпе, шукати там і пе мав чого, бо канікули ж, нікого в школі немає. Але куди їхати? До Несвіжого, де заквартпрував Пшопь? А яка гарантія, що той сидить серед новісіньких меблів Несвіжого? Такий чоловік має утверджуватися на роботі навіть тод;, коли й роботи немає. І тут державно мпслсипя пе підвело і'ришу..
Біля школи стояв "Москвич" Несвіжого, а біля "Москвича" Ре-кордя власиою персоною, крутячи довкола товстого пальця ключики від батьківської машппи.
— Все крутиш? — глушачи мотоцпкла, сказав Гриша.
— Ага. А що?
— Це я тебе мав би спитати: а що тп тут робиш?
— Стережу соп трудящих.
— А сам як — думаєш трудитися?
— Питаннячко!
— Притягнемо за дармоїдство!
— А в мене жетон!
— Знов з цим жетоном своїм!
— Я представляю у Веселоярську, може, сорок чотири доб-ровільпих товариства.
— Скільки, скільки?
— Сорок чотири!
— Ну, гадство! — не втримався Гриша від непарламсптського вислову.— Я думав, їх штук десяГь, а їх розвелося вже он скільки! Ти що — квартиранта свого сюди привіз? Де він?
— На робочому місці. В спортзалі.
Спортзал! Грпіпа виріс у Карповім Ярі, глиняний яр, глиняно село, пшняпі хати, школа теж у глиняних хатках, в одній перший — четвертий, в другій п'ятий — сьомпй, у третій восьмий — десятин класи. Які вже там спорт і що якісь зали! А тепер двоповерхова цегляна школа, класи, лабораторії, зимовий сад, бібліотека, їдальня, і нарешті — добра третина будівлі — храм здоров'я, спортзал, гімнастичні снаряди, шведські стінки,'боксерські "груші", батути, стоси м'яких лоролоповнх килимів. Правду кажучи, Гриша тут ще й не був жодного разу, тому ступив до спортзалу несміливо, шанобливо, з пієтетом, себто з деяким дрижанням кінцівок, хоч і невловним, але сутнім. До того ж налякали його якісь незвичайні звуки-гукя, різкі викрики, щось геть неждане:
— Леопольд, жалкий трус, выходи!
Дітей у Гриші не було, а механізатори пе мають часу дивитися мультфільми, тому він навіть уявлення пе мав про телевізійного кота Леопольда і з деякою цікавістю трохи постояв і подивився, що викоюють з ледачим і пеиоворотрсим котом каноспі мишенята па кольоровому екрані, 59 сантиметріз по діагоналі.
Лише згодом він згадав мету свого приходу сюди, відвів погляд од телевізора (недалеко іі відвів, до речі!) і побачив поруч з цим чудом техніки, інформації, мистецтва і одурінпя самого товариша Пгаопя, який, вигідно розлігшись на м'яких поролонах, накривши обличчя своєю панамкою, спокійнісінько собі спав під крики зухвалих мишенят, які намагалися відомстити лінивому котові за мільйонполітні кривди своїх пращурів. Причина такого, прямо скажемо, недоречного і раннього сну приховувалася таки по в отому телевізійному галасі, а в пляшкоподібнііі посудині без етикетки і мисочці з малосольними огірочками, що стояли на телевізорі. Пшонь лежав так зручно, що міг би дістати і пляшку, і огірочок з мисочки як правою, так і лівою рукою. Це Гриша помітив і оцінив. І, може, саме це вселило йому в душу якусь повагу до Пшопя. Та й як же інакше? Ми завжди хочемо поважати людей, до яких доводиться звертатися по допомогу. А Гриші потрібна була Пшонева допомога як фахівця.
— Товаришу Пшонь! — тихенько покликав віп.
Хропіння у відповідь було таке, піби перетрушували кістки єгипетських фараонів у всіх династій (а династій там було багато, ой-ой!). Гриша аж відступився трохи назад, бо здалося йому, що в розпластаному на поролонах сплячому Пшоневі взагалі немає нічого тілесного, а самі кістки, і тих кісток мовби удвічі більше, ніж у всіх людей. Що за мапа!
— Товаришу Пшонь! Чуєте? — ВЯЇС голосніше гукнув віп.
Маслаччя заворушилося, заторохтіло, папамка полетіла з обличчя сухого й злого (може, це й не мумія фараона, а мумія скорпіона?), кістки торохнули ще раз, а за ними голос в'їдливий і пе-вдоволений:
— Що там? Чого треба?
— Це я,— сказав Гриша.— Левспедь. Голова сільради.
— А-а.— Пшонь сів, протер очі, тоді кпнув за спину руки, вхопив з мисочки огірок, хрумкпув.— В чом дело?
— Огірочками закусусте?
— Сказано ж було: я — вегетаріанець.
— А пляшка без етикетки? Продукція тітки Вусті? Можу організувати вам дільничного Білонерків ця, він усе вмент оформить.
— Я його сам оформлю! Ви ще мене не знаєте. Коли я п'ю са-могопку, то не для того, щоб її пити, а для того, щоб знати, які безобразія тут у вас кояться. Ясно? І коли вп думаєте, що я спав на робочому місці, а ви мене розбудили, то знайте, товаришу голова, що в цей час внутрішнім зором бачив ваше двосжонство, яке може перейти і в троєжопство! Катерина Щусь і Дарина Порубай вам знайомі? А ваша помічниця па комбайні?
"От гадство,— холонучи, подумав Гриша,— це Рекордя вже все йому виляпав, а цей, бач, спить, а на вус мотає".
— Я б вас попросив,— намагаючись бути офіційним, сухо промовив Гриша,— я б не хотів, щоб ви...
— Ну, ну,— догризуючп огірок, добродушно поглянув па пьсго Пшонь,— цс я так, між іншим. Для моїх карасиків. А тепер вірите, що Пшопь — це Шпопька?