Бесіда тривала некваплива, але досить в'їдлива.
— Молодий! — казав один.— А з молодого що?
— Молоде — дурне.
— От Свирпдон Карпович — ото голова!
— Всім головам голова!
— Поміняли шило на швайку.
" — Треба їм, бачиш, освіченого!
— Всі ходять у галстуках і з портфелями, а корови не дояіьсні
— Гей, хлопці, он Петро Безтурботний їде! Давай його до нового голови!
І тут Гриша став свідком того, як мисль може заволодіти навіть такою інертною масою, як оця опозиція, і творити дива. Вмить усі босі дядькп схопилися, побігли назустріч возові, на якому спав, за звичаєм, Петро Безтурботний, обаранилп його, замахали руками, заговорили всі враз, розштурхали Петра, натурчали йому в вуха, стягли з воза і, підпихаючи в спину, попровадили до входу. Тільки тепер Гриша збагнув, що, мабуть, усі сьогоднішні відвідувачі з'явилися в нього не випадково, а підібрані й організовані були отою босою опозицією.
Він одійшов од вікна і став очікувати, поки Петро Безтурботний вичалапкається на другий поверх. Той став у дверях, сонно глянув на нового голову, на стіл і стільці, на монументальний сейф у кутку, па снопи пшениці, кукурудзи, очерету й нехворощі (культурні злаки й дикоростучі рослини, які можна використовувати в народному господарстві) — спадок від старого голови, зітхнув і ВЯЇЄ хотів повернутися і потихеньку вийти, але Гриша його затримав.
— У вас якась справа, дядьку Петре? — спитав він.
— Та воно, щитай, і ніяка, так чоботи ж і хомут,— сказав Петро.
Гриша провів його до стола, всадовив па стілець, сам сів напроти, підбадьорив поглядом.
— Я б до Зінькп Федорівни, так воно ж за Дніпром, а в неї колгосп по цей бік, вона туди, щитай, не достає, а в тебе ж власть, а власть, щитай, достане скрізь.
— Так що ж там за Дніпром? — вже й сам зацікавився Гриша.
— Позаносило туди все,— соппо позіхнув Петро.— Я, щитай, у степу був, по зелену масу поїхав. Набрав, їду назад і, щитай, задрімав трохи, а воно вихор. Ноги мої встромилися в той вихор, так він, щитай, зірвав мої чоботи й попер! Схватився, дивлюся: летять мої чоботи сперва, щитай, угору, а тоді прямо через Дніпро на той бік. Думаю собі: або я, щитай, сплю, або чоботи мої здуріли. Коли за ппми, дивлюсь, хомут. Кінь борозенний, щитай, саме голову встромпв у той вихор — воно й зірвало хомут.
— Хомут же треба перевертати,— зауважив Гриша.
— А вихор, щитап, такий, що й чорта догори йогами переверне, не те що хомут! То я оце, щитай, і хотів...
— Гаразд, дядьку Петре,— заспокоїв його Гриша,— ми займемося вашою справою. Йдіть працюйте...
Подивитися, як зустріне Безтурботного підступна опозиція, Гриша пе зміг, бо до кабінету ввійшла... Дашунька.
— Ти? — здивувався Гриша.
— Я. А що — пе можна?
— Та чого там? Тільки ж, я думаю, ти на фермах...
— А я па пастівпик їду, по дорозі й забігла. Побачити, як ти тут... Ти що — курив? Повно диму.
— оакурпта тут...
— Л цс що в попільничці? Попіл? Щось палив?
— Доведуть так, що іі сам згорпш.
— Вач, як я вчасно! Не треба було згоджуватися! А вже коли обрали, то впкорпсіай хоч вільний час...
— Який час, де ти його тут знайшла!
— Знайдеш! Зумісш знайти. Це ж не комбайн, що повинен Косити вдень і вночі. Отож, поки маєш1 час, вступай иа заочний, Кінчай інститут і втікай звідси, поки цілий! Чуєш? Иу, я побігла, ро машина жде! Та повідчиняй вікна — дихати нічим!
Дашуньку змінив директор школи, той самий, що на похороні старого Щуся вишкріб з якихось давніх історій звідомлення про те, що в козаків колись був полковник на прізвище Самусь. Відтоді на директора всселоярівці дивилися як па чоловіка педореч-ного, сьогоднішні його відвідини були й геть недоречні. Він по встиг і ирпвітатпся як слід з новим головою сільради — і вже в наступ:
— Товаришу Левенець, кого ви мені привезли?
— А кого я вам привіз?
— Ну, цього Пшоня. Де вп його взяли?
— Хіба я його десь брав? Віп сам узявся.
— На мою голову! Це ж ие людпиа, а якесь стихійне лихо!
— Може, пе тількп па вашу, а й па мою голову? А де взявся — це справа райнаросвіти. Вона підбирає кадри.
— Кадри! — застогнав директор.— Пшопь цілий ранок мучить мене якоюсь довідкою на свиню! Ну, скажіть мені: яке відношення може мати директор школи до чиєїсь там свині?
— А я, по-вашому, повинен мати?
— У вас об'єднуюча влада.
— Щодо влади, то тут ще треба розібратися,— спокійно зауважив Гриша.— У мене якось не було часу, щоб помітити, чи маю якусь владу, чи ні. Наді мною — так. Наді мною владу мають усі, і безмежну, а я... Що ж до Пшоня, то розберемося. Хтось же його сюди прислав? Не впав же він з неба?
— Коли б справді впав з пеба, ним би хоч паука зацікавилася,— гірко усміхнувся директор,— а так що?
— А так доведеться нам,— заспокоїв його Гриша, може, вперше за сьогодні відчуваючи у повній мірі відповідальність свого становища.
Так заспокоївши директора і провівши його до сходів, Гриша зазирпув до кімнати, відведеної для Зновобрать, і побачив там свого птаповного попередника, який тупцяв біля вікпа, про щось на мигах перемовляючись чи то з Обеліском, який стояв тут-таки, а чп то з отою оиогшцісю між клумбами. Про опозицію Грнші стрельнуло в голову, коли зауважив босі Обеліскові погн. Досі якось па це не звертав уваги, а тепер само звернулося. Таки ж службова особа, в державному приміщенні, а така, сказати б, непоштивість. Л може, цс па знак солідарності з босою опозицією?
— Бачили отам між клумба мп? — спитав Грпша.— Я на них зранку дивлюся. Підсилають до мене то того, то того. Хочуть винести з рівноваги. Що цс, Свиридоне Карповичу,—опозиція, чи як?
— Опозиції, кажеться-говорпться, у Веселоярську нема,— спокійно пояснив Зновобрать,— у пас едність.
— Гаразд, я не проти єдності, але ж дихати не дають. Оглушили скаргами і дріб'язком.
— А то, кажеться-говорпться, може, народний контроль. Перевіряють, як справляєшся.
— Чи не забагато перевіряльників па один день? А тут ще Крикливець. Вимагає якісь зведення. Хіба сільрада зведення повинна даватп? Я думав — тільки колгосп.
— Спитай Ганну Панасівну, вона все знає. Я вже год з десять нічого в район не писав. Тп спитай Ганну Панасівну, спитай. Бо вона, кажеться-говорпться, переживає. Женщина.