Тревіранус прочитав ті слова. Як і слід було чекати, там було написано:
Вимовлена остання літера Імені.
Потім він ретельно оглянув кімнату Ґрифіуса-Ґінзберґа. На підлозі кров'ю була чітко накреслена зірка. По кутках лежали недопалки сигарет угорської марки; у шафі стояла книжка латинською мовою — "Philologus hebraeo-graecus"[210] (1739) Лейсдена[211] — з кількома рукописними позначками. Тревіранус подивився на неї лютим поглядом і послав по Ленрота. Цей, навіть не скинувши капелюха, поринув у читання, тоді як комісар допитував свідків можливого викрадення, які давали йому суперечливі відомості. О четвертій годині обидва вийшли. На звивистій вуличці Тулон, ступаючи по серпантину, який залишився від недавнього карнавалу, Тревіранус сказав:
— А що як події сьогоднішньої ночі — звичайнісінький фарс?
Ерік Ленрот посміхнувся й з усією серйозністю прочитав уривок (який він підкреслив) з тридцять третього міркування "Philologus":
— Dies Judaeorum incipit a solis occasu usque ad solis occasum diei sequentis. Що означає,— додав він,— "єврейський день починається в сутінки і триває до сутінків наступного дня".
— Це і є ті найцінніші відомості, які ви роздобули сьогоднішньої ночі? — запитав його співрозмовник, спробувавши надати своєму голосу виразу дошкульної іронії.
— Ні. Найціннішим є одне слово, яке промовив Ґінзберґ.
Вечірні газети не проминули увагою ці злочини, що повторювалися з такою періодичністю. "Хрест Меча" протиставив їм ідеальну дисципліну та порядок, які панували на останньому Конгресі Пустельників; Ернст Паласт у газеті "Мученик" суворо накинувся на "гідну найкатегоричнішого осуду повільність таємного і жалюгідного погрому, якому знадобилося три місяці, щоб ліквідувати трьох євреїв"; "Yidishe Zaitung" відкинула моторошну гіпотезу про антисемітську змову, "хоч багато проникливих умів не бачать іншого розв'язання жахливої таємниці трьох убивств"; найуславленіший серед найманих убивць Півдня Денді Ред Шарлах заприсягся, що на його території ніколи не буде місця для таких злочинів, і звинуватив комісара Франца Тревірануса у злочинній недбалості.
Цей останній одержав у ніч на перше березня великого запечатаного конверта. Розкривши його, він витяг звідти листа, підписаного "Барух Спіноза", і детальний план міста, явно видертий з якогось путівника. У листі провіщалося, що третього березня не буде скоєно четвертий злочин, бо фарбувальня у східному кварталі, таверна на вулиці Тулон і "Отель дю Нор" були "вершинами досконалого рівностороннього й містичного трикутника"; на плані червоним чорнилом була показана правильність названого трикутника. Тревіранус смиренно прочитав цей доказ more geometrico [212] і звелів віднести листа і план Ленротові — така нісенітниця могла зацікавити лише його.
Ерік Ленрот уважно вивчив те, що йому принесли. Три вказані місця справді були на однакових відстанях одне від одного. Симетрія в часі (3 грудня, 3 січня, 3 лютого); також і симетрія в просторі... Несподівано його опанувало відчуття, що зараз він відгадає загадку. Циркуль і компас стали останніми елементами, що підтвердили правдивість цього інтуїтивного осяяння. Він усміхнувся, промовив слово "Тетраґраматон" (яке зовсім недавно увійшло до його словника) і зателефонував комісарові. Він сказав йому:
— Дякую за рівносторонній трикутник, який ви передали мені сьогодні вночі. Він дозволив мені розв'язати нашу проблему. Завтра, у п'ятницю, злочинці будуть за ґратами; нам тепер нема чого хвилюватися.
— То вони не планують четвертого злочину?
— Саме тому, що вони планують четвертий злочин, нам тепер нема чого хвилюватися.
І Ленрот повісив слухавку. Через годину він уже їхав у поїзді Південних залізниць у напрямі покинутого маєтку "Тріст-ле-Руа". На південь від міста, в якому відбувалися всі ці події, протікає струмок з каламутною водою, забруднений усіляким сміттям та покидьками. За струмком розташувалося фабричне передмістя, де знайшли собі притулок наймані вбивці під захистом свого барселонського ватажка. Ленрот усміхнувся на думку, що найславетніший серед них — Ред Шарлах — віддав би все на світі, аби довідатися про його таємний візит. Асеведо був поплічником Шарлаха; Ленрот не виключав віддаленої можливості того, що четвертою жертвою стане Шарлах. Потім він її відкинув... Фактично проблему він розв'язав; конкретні обставини, факти (імена, арешти, обличчя, юридичні та тюремні формальності) його тепер майже не цікавили. Йому хотілося прогулятись, хотілося відпочити після трьох місяців сидячого розслідування. Він дійшов висновку, що пояснення злочинів треба шукати в надісланому йому трикутнику та в одному покритому порохом давності грецькому слові. Таємниця була тепер для нього прозорою, як кришталь; йому навіть стало соромно, що він згайнував на те, щоб її розгадати, сто днів.
Поїзд зупинився на тихій товарній станції. Ленрот вийшов з вагона. Був один з тих безлюдних вечорів, які схожі на світанки. Повітря над укритою туманом рівниною було вологе й холодне. Ленрот рушив навпростець через поле. Він побачив собак, побачив вагон на занедбаній колії, побачив обрій, побачив сріблястого коня, який пив воду з брудної калюжі. Уже сутеніло, коли він побачив прямокутний бельведер маєтку "Тріст-ле-Руа", майже такий самий високий, як і евкаліпти, що його оточували. Він подумав, що лише один світанок і один захід сонця (одна червона заграва на сході й така сама заграва на заході) відокремлюють його від години, такої жаданої для шукачів Імені.
Заіржавіла огорожа позначала нерівний периметр маєтку. Головна брама була зачинена. Ленрот, не маючи особливої надії на те, що йому пощастить увійти на територію маєтку, обійшов усю огорожу. Знову опинившись перед неприступною брамою, він просунув руку між ґратами і майже машинальним рухом намацав засув. Скрип іржавого заліза примусив його здригнутися. Повільно й ніби неохоче брама відчинилася.
Ленрот пішов між евкаліптами, топчучи багато поколінь жорсткого опалого листя. З близької відстані будинок маєтку "Тріст-ле-Руа" вражав непотрібною симетрією та маніакальними повтореннями: незворушній Діані[213], що стояла в одній ніші, відповідала друга Діана, яка стояла в другій; один балкон знаходив своє віддзеркалення в другому; два марші сходів підіймалися з обох боків до двох симетрично розташованих балюстрад. Гермес із двома обличчями відкидав страхітливу тінь. Ленрот обійшов навколо будинку, як він обійшов навколо маєтку. Він усе уважно оглянув і під однією з терас помітив вузеньку штору.