— Він слова не розуміє, — сказав Лаврін. Іван дивився й слухав батька і сина — могутніх, суворих, добрих його друзів, і відчував: ніщо не зломить їх, нема тієї біди, щоб зігнула, їхня сила, їхня воля вливались у його серце, він і сам ставав дужчий, твердіший духом.
Тут і попрощався з ними, побажав їм знайти свою долю. Попрощався і з Одаркою, вона була до нього добра, і він сказав їй про це, попросив передати дядькові Луці і його синам низький уклін.
— Шкода, не довелось вчити їх і тебе, Лавріне.
— Дасть бог, ще вчитиметься, — сказав Харитон. — Прощавай, пане вчителю! Щасливої тобі дороги! Не забудуть тебе в нашому селі люди!..
Іван пішов у свою кімнату, склав папери — речей уже не було: — і через людську вийшов на подвір'я. Його проводжали всі, хто був тут: хлопці, дівчата, конюхи, садівники.
За селом, піднявшись на пагорб, ще раз озирнувся — востаннє мовчки попрощався з селом, де пізнав і перші радощі, і близько познайомився з людським незмірним горем...
11
Дізнавшись від дядечка, що вчитель приїде, і, можливо, ще й сьогодні, Маша негайно почала готувати йому кімнату: повісила новенькі рушники й завіски, загадала покоївці не тільки вимити, а й вишкребти підлогу, а на довершення покурила ялівцю: приємний, освіжний запах заповнив кімнату.
Маша вешталась із кімнати в кімнату, а слідом за нею. сріблом розливався щасливий сміх, а тільки-но стихав він — тут же чулася пісня, до того ж дівчина була така уважна й ласкава до дядечка, що той раптом занепокоївся:
— Що з тобою? Чи ти часом, матінко, не захворіла? Може, жар появився?
— Що ви, дядечку! Я просто рада... за Костика й Сашка. Тепер вони вчитимуться у справжнього вчителя... І... я з ними, якщо дозволите.
— Гм... Дівчині з шановної в усьому повіті сім'ї, може б, і не годилось забивати собі голову всякими вченими дурницями.
— Але ж, дядечку... я хотіла.
— Та бог з тобою, душе моя, учись на здоров'я, може, колись і знадобиться.
— О, спасибі вам! Ви в мене дуже хороший!
Котляревський прийшов уже надвечір. Стомлений, змарнілий, ніби підвівся після тяжкої виснажливої хвороби. Маша, глянувши на нього, злякалась. Він мовчки вклонився їй і попрямував до вітальні, де ждав на нього господар. . Котляревський стримано привітався й сказав:
— Хочу просити вас, вельмишановний Семене Гервасійовичу, про притулок на одну ніч. Завтра ранком поїду. Надіюсь, не обтяжу вас.
— На одну ніч? — Голубович хитрувато примружився, ледь ворухнувши сивими козацькими вусами. — Гаразд! Однак, мосьпане, в нас з діда-прадіда зберігається звичай: спочатку за стіл — що хата має, тим і приймає подорожнього. А потім — і на відпочинок. От хіба що з місцем як? Машенько, чи знайдеться у нас що-небудь для пана вчителя? — спитав Голубович, непомітно моргнувши вихованці, яка скромно стояла поруч з його кріслом.
— Знайдеться, дядечку. Я можу показати гостеві кімнату.
— Звісна річ: з дороги причепуритись не завадить. Пройдіть, мосьпане, з моєю вихованкою, вона вам покаже кімнату, а потім прошу до столу.
— Дякую.
Маша вийшла перша. Іван, уклонившись господареві, вийшов услід. У коридорі, тільки-но причинились двері, Маша обернулась:
— Боже мій! Чи ж так можна! Чому не поїхали з дядечком? Ви так змарніли!
— Машенько, зі мною нічого не станеться... А поїхати не зміг... Однак ведіть мене далі, бо попаде вам, що гостя маринуєте.
— Ходімо ж... Кімната для вас готова.
Маша пройшла коридором і біля передостанніх дверей зупинилась.
— Ось тут. Не затримуйтесь. Ми ждемо вас вечеряти...
— Стривайте, Машенько. Одну хвилину.
— Потім… поговоримо.
Нічого більше не сказавши, не глянувши навіть, намагаючись приховати невгасимий блиск очей — Іван міг помітити її радість, — вона поспішно відійшла.
Зітхнувши, Котляревський прочинив двері й, зайшовши до кімнати, зразу побачив, що її, очевидно, допіру закінчили прибирати, меблі блищали, приємно пахло ялівцем, скатертина й рушники були так накрохмалені, що, здавалось, торкнися їх — і вони захрущать.
Усі його речі поставлено в куточку, папери, які він приніс з собою, лежали на столі. Приємно б пожити в такій кімнаті не одну ніч, а якомога довше. Але в пана Голубовича вже, мабуть, є домашній учитель, отже, нема чого й надіятись.
Однак час і збиратися, бо на нього ждуть. Іван скинув верхній одяг, умився і зійшов у вітальню, а звідти — в сусідню кімнату. На нього справді вже ждали. За столом сиділа Маша й хлопці — сини Голубовича, але самого господаря ще не було. Та як тільки Іван з'явився на порозі, по нього зараз же послали. Старий зайшов до їдальні енергійною, швидкою ходою, сів на покуті і запросив сідати й гостя.
— Ласкаво прошу, — вказав на вільне місце праворуч від себе. Ліворуч сиділа Маша.
Під час вечері нічого не було сказано. Слуги .мовчки приносили й прибирали посуд. Голубович, тільки один раз запропонувавши Іванові чарку наливки, сказав, що за його приїзд гріх не випити по одній. Іван не відмовився, чим вельми порадував господаря.
— Дякую, мосьпане, за шану. У цьому будинку ні з ким і випити, самі, розумієш, баби. Може, ще по одній, щоб дома не журились?
Іванові сподобався цей простий і, здавалось, щиросердний старий чоловік, але не міг підтримати його жартівливого тону — давалася взнаки втома. Голубович помітив це і, зітхнувши, замовк.
Повечерявши, хлопці — обидва русяві й такі ж кирпаті, як і батько, — подякували і, спитавши дозволу, пішли. Маша теж попрощалась. Під час вечері вона ні разу не глянула на Івана, ніби його й не було за столом, тільки очі повнились тихою радістю; намагалась бути спокійною, ледве стримувала в собі цю радість, щоб ніхто не помітив. Тільки обличчя горіло ніжним рум'янцем, і лише це видавало її настрій. Може, тому вона вирішила зразу ж, при першій нагоді, вийти з-за столу, посилаючись на потребу доглянути за дітьми перед сном.
Господар і гість перейшли з їдальні до сусідньої кімнати, зручно вмостились у кріслах біля невеликого ломберного столика, на якому стояла дерев'яна коробка з тютюном і кількома майстерно вирізаними люльками. Голубович посунув тютюн до гостя, запропонував закурити. Іван подякував, сказавши, що звик до свого, і дістав табакерку. Голубович довго вибирав собі люльку, щоб, мабуть, була довша, поважніша, і, нарешті вибравши, наповнив її доброю порцією тютюну і від свічі запалив.