Відгуки (збірка)

Сторінка 8 з 8

Українка Леся

Чого ти знов так дивишся на мене?
Підступний погляд твій, немов отрута.
Отрутою боротись проти мене,
отрутою, гадаєш? О, не діждеш!
Гей, де мій спис? Приб’ю тебе до муру,
єхидно клята!..

О моя дитино,
чи се ж я вбив тебе? Ні, ні, мій спис
не зачепив тебе… О боже правий,
який же я нещасний і безумний!
Гей, ви, раби, візьміть сього співця,
надгородіть його, нехай іде додому.
Він більш не буде вже ніколи грати!

* * *
Він буде грати, але тут ніколи !
Хіба тоді, як сяде тут на троні.
Адонаї ! За що мене караєш
пророчим духом і остатню пільгу,
остатню оборону відбираєш?
Адонаї !

Моя дитино люба !
Мій хлопчику лагідний ! Де ти, де ти ?
Невже мене ніхто не порятує ?

18.11.1900

ТРАГЕДІЯ

Посвята товаришці
Л. Старицькій-Черняхівській

Чує лицар серед бою,
що смертельна рана в грудях,
стиснув панцира міцніше,
аби кров затамувати.

Бачить з вежі гарна дама,
що поблід її коханий,
що рукою стиснув груди, –
посила до нього джуру.

– Пане лицарю, вас просять
залишити бій кривавий
хоч на ту малу часину,
оки рану перев’яжуть.

Є у нас м’які завої
і бальзам на рану гойний,
там на вежі біла постіль
вже давно для вас готова.
"Любий джуро! щира дяка
тій, що шле тебе до мене,
але я прийти не можу
на запросини лагідні.

Якби я хоч на хвилину
скинув сей залізний панцир,
кров би ринулась потоком
і життя моє порвала б.

Бо й такі бувають рани,
що нема на них бальзаму,
що нема на них завоїв,
окрім панцира твердого".

– Ох, мій пане, ся відповідь
зранить серце ніжній дамі! –
"Може, має дама панцир,
Хай його міцніше стисне".

Кімполунг, 6.06.1901