М а й к а. Та ти справді п'яний, чи що?
Ромен. П'яним шукають дівчат візники.
М а й к а. Це вже неподібність! Цинізм.
Ромен. Навпаки. Циніки, розпутники та й наші мо-ральники шукають дівчат уночі, нищечком та обзирці, я — на зорі, в зоряному настрої просто собі питаюся дороги до хорошої дівчини й бажаного друга,— відповів той, кого в жарт було названо романтиком. А відповівши ще раз, постукав у двері першого, що попавсь на очі будинку. І не встигла ойкнути Майка, як ті двері зарипіли, і от виходить до них громадянин — Довгі Вуса, у підтяжках: "Добридень!"
Довгі Вуса. Чого вам треба?
Ромен. Тут десь, скажіть, живе, має жити хороша дівчина?
Вуса (підозріло). Дамочка, ви хотіли спитати? Ромен. Ні, дівчина. Хороша така. В неї ясні очі. Вуса. Проходьте далі, а то... Б а й д у х. Тім-тірі-рі-льом...
Ромен. Буркнули підозріло Вуса й зайшли за двері. Але це не спинило того, кого в жарт було названо романтиком. Тут десь живе, скажи мені, околице...
Б а й д у х. Контрольна комісія.
Ромен. Нічого подібного. Тут десь мусить жити хороша собі...
Вуса (з-за дверей). Гм... А скажіть, чого, наприклад, чого ви постукали в ці двері, а не в другі ось, наприклад?
Ромен. Я постукаю й туди, в усі двері, аж поки не скажуть мені, де тут живе хороша така собі дівчина.
Чоловічий (трохи сумовитий голос з другого поверху). Таких женщин і дівчат тепер вже, здається, нема.
Жіночий (десь з ліжка). Що-о?
Чоловічий. Я сказав, голубонько, здається.
Сусідчин (спросоння). Як таких нема? Як нема? А Голубових Настя? Хіба не водить за собою щовечора купи хлопців?
Гавкають собаки.
Собачник. Хто тут і кого шукає? Ромен. Я, наприклад! Хорошу дівчину! Собачник (обурено). Дак при чому ж тут сердешні тварини?
Ромен. Себто?
Собачник. Що ви їх бунтуєте? (До квартирного хазяїна. Запобігливо). Собачки, чую: гав-гав, гав-гав. А в . Юнки ще й цуценятка.
К в а р т х а з я ї н. Все одно рішу. Всіх ваших собак! Не дають спати! Не дають жити!
Собачник. Дак при чому ж тут, проаналізуйте, коли ж їх бунтують?
К в а р т х а з я ї н. Справжні котрі, мисливські собаки, ніколи по-дурному не гавкають. А ваші дрантя! Покручі!
Собачник (наче йому всадили ножа в серце). Юнка?.. Медалістка!.. Першокласний сеттер!.. З Лондона приїздили! З Нижнього! Та Юнка на весь Есесер сеттер, а ви ідійот!
К в а р т х а з я ї н. Все одно рішу!
Тим часом сумовитий зійшов наниз.
Сумовитий (До Ромена). Ви ніби трохи симпатичний. Хто ви такий?
Р о м е н. Я? Ну як би вам сказати. Я просто собі чоловік, що просто собі шукає на землі хорошої дівчини.
Сумовитий. Співчуваю, але не розумію.
Вуса. Гм... А скажіть, це ви і вчора уночі отут у постаті хорошого чоловіка під вікнами ходили?
Ромен. Ні! Я зовсім не той, на кого ви думаєте! Бачте, ми йшли оце,— я й мої друзі. Ми скінчили одну трудну, але прекрасну й велику науку. Запевняю, що коли б ви її скінчили, коли б хоч трохи збагнули, то зрозуміли б мою й свою радість. Та ще, подивіться,— весна, зоря над соціалістичним риштуванням! Мені хочеться співати, танцювати, а мої друзі ескортують мене, як покійника. Дак я їм: піду, кажу, пошукаю кращого собі товариша і на досаду їм хорошу, ясні очі, дівчину.
За вікном чоловічий голос: "Мамусю! Які у вашої Мотроньки очі?" Жіночий. Ідійот!
Голос (зітхнувши). Тридцятий же минає.
Ромен. Оце я й шукаю. Але я представник нового чуття. Я не можу так шукати,— так, як шукав і шукає женщин старий клас, розумієте? Ми не повинні більш засилати сватів ані полювати на дівчат по бульварах, на вулицях вночі. Геть і ширмочки міщанської моралі, за якими тхне більш закутом, клопами, ніж пахне етикою чи просто гигієною. Старими дорогами я не можу йти, питаюся, шукаю пової. Просто й радісно: десь тут має жити хороша собі, ясні очі, дівчина? Ви тепер розумієте?
Сумовитий. Розумію. Негайно ляжте і не ворушіться хвилин з п'ять! Перестане!
Ромен. Себто?
Сумовитий. З особистої практики: раз горілка ударила в голову, негайно, де б ви не були, лягайте і не ворушіться хвилин з п'ять. Другі там радять, знаєте, нашатирний спирт, або два пальці,— ні-ні, ляжте і не ворушіться хвилин з п'ять, і все це ударения перестане.
Б а й д у х. Тім-тірі-рі-льом...
Р о м е н. А я теж з особистої практики: коли темрява ще криє ваш розум, сприймання й свідомість — поменше лежіть і більш ворушіться! Більш ворушіться ви тут на околиці! На околиці вашого буття. Околице, околице, та невже в тебе справді немає хорошої дівчини, що ти не можеш показати до неї дорогу, а показуєш тільки до Го-лубової Насті? Поети, поети! Особливо комсомольські! Невже ви це знайшли за десять років революції, що ви не списали жодного прекрасного, яскравого образу нової пролетарської женщини? Чому на кону ми бачимо актрис більш в ролі жінок своїх чоловіків, ніж в ролі ЖІНОК нового класу? Невже нема у нас дівчат поетичніших за Джульетту, вірніших за Елоїзу, привабливіших за Тетяну? Мають бути. Навіть у тебе, околице. їх треба знайти і показати всьому світові. А шукаючи, не треба, зрозумійте ж ви, громадянине Вуса, ховатися з природним нашим почуттям, не з якимось недугом, з прекрасним почуттям, як з тайною хворобою.
Дівчина (з балкона з книжкою. Сердито). Ну та й що ви з ним носитесь, як сліпий з кобзою?
Р о м е н. А я вас бачу. Добридень!
Дівчина. Та йя бачу, хто ви такий.
Р о м е н. А хто я, по-вашому?
Дівчина. Безробітний артист посредробмису.
Б а й д у х. Тім-тірі-рі-льом...
Р о м е н. А я просто почтальйон з листом од власного серця до бажаної хорошої дівчини.
Д і в ч и н а. Ви скоро скінчите цю вашу декламацію?
Ромен. Аж коли знайду її з отакими, як у вас, ясними очима.
Дівчина. Ви часом не Малахій Стаканчик, що так шукаєте? До речі, й він, здається, був почтальйоном.
Ромен. Ого! То ви знаєтесь на нашій літературі?
Д і в ч и н а. Не зовсім вона наша, але знаю. Про голу-бомрійне малахіянство знаю.
Вуса. Ara-a!.. То знайте ж, що я й завтра не поїду в командировку. От-с!
Р о м єн. А хіба тепер хороша дівчина — це голуба мрія? її, no-ваіііому, нема?
Дівчина. Якої ви шукаєте,— мабуть, нема.
Ромен. Хорошої!
Дівчина. Що значить по-вашому — хороша? Мабуть, та, що не спить вночі, читає романи, зітхає на зорі та нюхає квіти або...