Вічний бунт

Сторінка 11 з 16

Куліш Микола

Майка. Але з твоєї сторони це не критика, і навіть не опортунізм. Це вже політична кривина! Цілий горб на твоєму думанні!

Ромен. Можливо, я з горбом. Але навіщо ви робите з мене двогорбого верблюда? Чи не на те часом, щоб переїхати пустиню вашого думання?

Майка. Ні! Ми хочемо, щоб ти не дійшов горбатим до могили, Ромене. Ще раз. Питання руба. Невже ти вважаєш за ревкритику заперечення, по суті, самої ідеї зустрічного плану, протиставлення бойовій методі, нашій ударності й соцзмаганню якогось твого ритму, що дає на практиці одні лише недобори, боротьбі за хліб — якесь колядування під вікнами в куркуля? Можна це вважати за критику, чи це є цілком одмітні, хибні, горбаті висловлювання, ціла системна, певний політичний ухил?

Ромен. Що на це скаже старий і мудрий наш Трохимович? Де у нас горби на думанні й практиці? Оті машини, що біля вас?

Трохимович. Як сказати по щирості, то горби є й на моєму думанні. Бо критикував, та й буду — за те, що баб на завод напустили, поставили до металу, де мужчина зроду-звіку. Бо мені оті 17 % браку— 17 ножів у серце. Критикував. З Гайкою ось критикувались. Трохи матом не обкрились. І за хліб, і за черги критикувалися, і за селянина. І буду! Але те, що каже товариш Ромен, це не критика, не самокритика, і навіть не мат. Це вірно товаришка Майка сказала,— крутий їдрьоний ухил.

Р о м е н. Ви не зрозуміли мене, Трохимовичу. Недавно я йшов повз похоронне бюро. На вітрині — дивлюся — гроби, а над ними гасло: хай живе соціалістичне змагання! На стр:чці. Зайшов, щоб вилаяти,— на стіні червоно-чорна дошка — соцзмагання. На гроби! Ви думали, коли таке писали, питаю? За директивою, кажуть. Ти, звичайно, скажеш, що це випадковість, Майко!

М а й к а. А ти, певно, що це символ, цілий образ!

Ромен. Так. Це образ нашого думання. Наше думання! Задирективлене, запротоколене шкутильгає "на штампах, як на милицях, трафаретом підпираючись, з торбою насмиканих цитат співає канонів... За директивою всього не зрозумієш, Трохимовичу. Треба й самому думати...

Трохимович. А я так і думаю. То знайшовся дурень, що почепив таке гасло на гроби, а дай вам, розумному, то ви всю програму революції втопите, а всю практику ухилом пустите в гроби.

Р о м е н. І тут у мене ухил. Ну що ж... Сидіти в межах знайденої істини — це значить не рухатись вперед. Ухил — це все ж таки здвиг...

Майка. От, товариші: де б дати відповідь — Ромен жонглює парадоксами. Ухил — це здвиг, з дійсності можна бути невдоволеним, з двох сторін дивлячись на неї... Що це таке? Поза чи позиція?

Ромен. Позиція.

Майка. Так що це за позиція — зі сторони дивлячись на дійсність? Зі сторони! Ми її учасники й будівничі. Ми не можемо стати осторонь сьогоднішнього — ми будуємо і боремось. За кожну хвилину часу, за кожний кілограм збіжжя, за кожну деталь, а Ромен малює нас каліками. Одступаючи, класовий ворог чіпляється за кожну скибину землі, грудку вугілля, окреме дерево. Підставити голу бритву — він за неї вхопиться. А Ромен дає йому трибуну. У Ромена, бачте, настрої. У Ромена недобори. Шепіт за рогом, сичання закутніх і ворожих сил — Ромен4 посилює його. Ромен стає за гучномовця. Дак що це, справді: невдоволення зі сторони завтрашнього чи... Ну, що це, скажи?

Ромен. Що на це скажеш, скептику? Б а й д у х. Кайся! Ромен. Чому?

Байдух. А хоча б тому, що далі провадимо ми соц-будівництво, то більшає тих, що на помилках каються. Напевно, коли закінчимо, то покаємось всі.

М а й к а. Ви всі такі покаєтесь, це певно.

Ромен. Каюсь! Усвідомлюю і визнаю — грішний. Але бунт грішної думки приборкати не можу. Вона б'є крилами наші зоряні плани і клює, ви кажете, нашу першу соціалістичну в'язь. Але ж в них є червоточінь. Так завжди було і буде, що навіть на зорі нових епох співають шпаки вічного бунту. Тому для нас зараз єресі християнства цікавіші за вселенські собори, га?

Майка. Ромен тікає од наших запитань в історію, на християнські небеса.

Ромен. Навпаки! Падаю! Не хочу далі бути ідеологічно-витриманим анголом. Робіть з мене контрреволюційного сатану — я закликаю: хай живе неспокій думки, вічний бунт!

Майка. За три дні у нас загальні збори партосеред-ку. Дозвольте, товариші, поставити там питання про подальше перебування Ромена з таким бунтом в партії. Є заперечення? Байдуше, ти як?

Б а й д у х. Я за те, щоб Ромен покаявся, звичайно. 1 щоб на це йому дати довший час.

Майка. Є ще заперечення? Нема? Дозвольте закрити наші збори!

Всі виходять. Лишається Ромен.

Ромен. Невже я лишився сам? Один?

До нього підходить машиністка. В екстазі. Молитовно бере його руку:

— Я теж самітна. Я така ж самітна. І теж під червони* ми зорями самітна. Але я не про це, ні, ні!.. Я зараз хочу вам сказати... ні, я нічого не буду казати; слова надто грубі, щоб переказати про моє до вас чуття. Про моє зараз захоплення — ви герой. Ви сказали їм про те, про що мені так неясно, але довго, довго думалось, самітній. Ах, коли б можна було — я пішла б за вами тінню. Я буду вам за вашу тінь, можна?

Ромен. Скажіть, чого весь час мовчала дівчина з околиці?

Машиністка. Дівчина з околиці? Яка це дівчина? Ромен. Сиділа тут і весь час мовчала. Мій досвітній привид. Може, справді, тільки привид, а в дійсності — її нема? Тоді, може, й ви тільки привид? Га? Чого ви тут? Що ви тут робили? Ви щось ніби писали?

Машиністка. Я стенографувала ваші слова.

Ромен. Стенографували? Ні. Я не хочу, щоб ви йшли за мною, навіть тінню. Чуєте? Ви чуєте? Чи ви справді привид, чорт вас нехай... Гетьте!

Машиністка пішла. В очах екстаз і сльози.

І як це я не зкметив, що вона стенографувала. Краще б справді була привид. І дівчина з околиці, краще було б, якби була тільки моїм привидом.

2

Вертається Майка:

— Ромене!

Ромен. Спасибі, Майко!

Майка. Я прийшла до тебе ще як до друга...

Ромен. Коли стенографістка вийшла — вірю!

Майка. А вона що — хіба стенографувала?

Р о м е н. А ти хіба не знаєш? Мої слова!

Майка. Маєш адептку. Я такого розказу не давала. Я прийшла... Пам'ятаєш* наш вихід з комуніверситету, твої заяви на сходах, прекрасні слова.

Ромен. Після вечора запитань ще вечір спогадів, чи що?

Майка. Прекрасні слова: ви переозброїлись і озброїлись в таку зброю, що при ній ви вже не можете поступитися ані схитнутися навіть на йоту, навіть перед най-сильнішим, найозброєнішим класовим...