Повернувшись разом із гостем у довгу залу, Бреслі порадив Девідові почувати себе, як удома. Сам він тим часом напише кілька листів, а о пів на восьму вони зберуться сюди випити перед вечерею.
— Сподіваюся, можна без формальностей?
— Тут у нас повна свобода, друже. Приходьте хоч голий, як побажаєте.— Він підморгнув.— Дівчата не заперечуватимуть.
Девід посміхнувся.
— Ясно.
Старий помахав рукою і рушив до сходів. На півдорозі зупинився й промовив:
— Світ ще не зійшовся клином на голих цицьках, га?
Девід постояв хвилину й теж пішов нагору. Зайшовши в свою кімнату, він сів у шезлонг і почав писати. Шкода, що старого не можна цитувати. Однак за ці дві години він чимало з'ясував для себе. А далі, мабуть, ще цікавіше буде. Закінчивши писати, він ліг на ліжко, підклав руки під голову і втупився у стелю. В кімнаті було тепло, навіть задушно, хоч Девід і відчинив віконниці. Дивно, але загалом Бреслі його дещо розчарував: надто вже позує й прикидається розбещений старий шкарбун, надто помітний у ньому дисонанс між особистістю й творчістю. А ще,— хоч це було проти логіки й він сам хотів уникнути цієї розмови,— Девіда трохи зачепило те, що старий так нічого й не спитав про його творчі справи. Звісно, він розумів, що ображатися безглуздо, що це почуття — всього лише реакція на явну мономанію. Було тут і трохи заздрощів: досить розкішний старий особняк, справжня студія, колекція живопису, дещо зухвала двозначність, яка виповнювала весь будинок і так контрастувала із тим, що згадувалося про Бет, у якій не було нічого загадкового, і про його дітей; віддаленість володінь старого художника, наче відгороджених від зовнішнього світу, несподівані спалахи його відвертості, старовинні сходи; родюча земля, по якій Девід подорожував весь цей день, рясні яблуні.
А от до Бет він був несправедливий. Адже в понеділок вранці, коли остаточно з'ясувалося, що в Сенді вітрянка, й вони з Бет посварилися, дружина справді повелася як турботлива мати, не те, що він. Теща стала на бік Девіда: зрештою, вона для того й приїхала, щоб у їхню відсутність доглянути дітей, і вона чудово дасть їм раду. Та її добрі наміри розбилися об вдачу Бет, притаманну їй впертість. Крім того, як підозрював Девід, дружину трохи мучило сумління за її бунт проти тиранії дітей невдовзі після народження Луїзи. Навіть якщо в Сенді не буде ніяких ускладнень, доводила Бет, вона однаково хвилюватиметься, бо не знатиме, в якому стані дитина. А Девід хай їде, врешті-решт, це його робота. Тижневу поїздку в Ардеш, яку вони запланували після Бретані, можна відкласти на потім. Перед Девідовим від'їздом до Саутгемптона в понеділок увечері зійшлися на тому, що коли в четвер вона не пришле йому до Котміне телеграми, то наступного дня буде в Парижі. Девід негайно кинувся замовляти місце на літак і повернувся додому з квитком і пляшкою шампанського. Теща була задоволена, дружина — не дуже. Він більше думав про те, що йому доведеться їхати самому, та ще й з таким завданням, ніж про свій батьківський обов'язок, і це її прикро вразило. На прощання Бет все ж сказала: "Я вибачу тобі в Парижі".
Двері, за якими недавно зник Бреслі, прочинилися, і Девід почув звуки музики — чи то радіо, чи то програвач,— щось схоже на Вівальді. І знову тиша. Він почував себе чужим у цьому домі, наче непрошений гість. Думки його повернулися до дівчат. Девіда не вражало те, що вони лягали в ліжко зі старим. Очевидно, їм добре платили за послуги в прямому й переносному розумінні; вони, мабуть, знали, в якій ціні тепер його роботи, не кажучи вже про гроші, які можна було б узяти за його колекцію на аукціоні. І все-таки їхня присутність чомусь дратувала Девіда. Вони чогось домагаються, використовуючи слабкості старого. Девід відчував, що дівчата приховують від нього якусь таємницю.
Жаль, що Бет не поїхала разом з ним. Вона не так боялася образити когось і була безпосереднішою у спілкуванні. Йому ніколи не пощастить витягти з цих дівчат стільки, скільки витягла б вона.
Добре, що, перед тим як зійти вниз, Девід трохи подбав про свій зовнішній вигляд: одягнув джинсовий костюм, сорочку й шарф. Миша, в кремовій блузці зі стоячим комірцем і в довгій рудуватій спідниці, накривала на стіл у дальньому кінці кімнати. Горіла люстра, надворі сутеніло. Спочатку Девід побачив білу потилицю Бреслі, що сидів на канапі перед каміном, потім, ступивши кілька кроків у глиб кімнати,— копицю Химериних кучериків, що лежала на плечі у старого. Дівчина сиділа, Обпершись об спинку канапи й поклавши ноги на пуф, і читала вголос якийсь французький журнал. Вона була в чорній шовковій сукні з вирізом, який відкривав плечі, й оборками внизу на іспанський манір. Однією рукою старий обіймав дівчину, засунувши долоню у виріз сукні. Він не прийняв руки й тоді, коли Девід наблизився до них, лише показав вільною рукою на Мишу.
— Візьміть чого-небудь випити, друже.
Він теж перевдягнувся: світлий літній піджак, біла сорочка, фіолетовий галстук-метелик. Дівчина повернула голову, ковзнула по Девідові чорними, як вуглинки, очима, ледь скривила яскраво-червоні губи й повільно почала перекладати прочитане на англійську мову. Девід усміхнувся, ніяково потупцяв і рушив до Миші, яка поралася коло стола. Дівчина кинула на нього холодний погляд.
— Що питимете?
— Те саме, що й ви.
— "Нуайї-Прат"?
— Годиться.
Вона підійшла до старого різьбленого armoire[17] біля дверей, що вели в кухню, заповненого келихами й пляшками. Там же стояло й відерце з льодом.
— З лимоном?
— Так, будь ласка.
Він узяв келих і став дивитися, як вона наповнює свій, а потім доливає шипучий фруктовий напій і, нарешті, віскі. Все це вона робила обережно, акуратно відміряючи порції і навіть прикладаючи два пальці до келиха, щоб перевірити рівень рідини, перш ніж долити ще таку саму кількість содової. Миша була у блузці з легкої тканини, що кольором нагадувала старовинне мереживо й крізь яку просвічувало голе тіло, з довгими рукавами, звуженими на зап'ястках, і стоячим комірцем. Цей едвардіанський стиль надавав дівчині стриманого й скромного вигляду, коли не рахувати того, що, як Девід досить швидко зрозумів, під блузкою взагалі більше нічого не було. Поки Миша наповнювала келихи, він роздивлявся профіль її обличчя, на якому застиг незворушний вираз. Її вправні рухи свідчили про те, що вона звикла виконувати роль господині. Девід не міг зрозуміти, чому старий підсміюється над нею. Врешті-решт, топкий смак і розум — якості, що сприймаються краще, ніж глупота. Та й не було в ній тепер нічого пре-рафаелітського — просто досить приваблива дівчина, типова для сімдесятих років. І спілкуватися з нею набагато легше, ніж з отією недоладною секс-лялькою, що сиділа на канапі й знову читала свій французький журнал. Старий вряди-годи поправляв її вимову, і вона перечитувала неправильно вимовлене слово. Миша віднесла їм коктейлі й повернулася до Девіда. Він подав дівчині келих і раптом відчув на собі її проникливий погляд. Її очі дивились насторожено, ніби вона вже наполовину прочитала його думки. Мовчки підняла келих за його здоров'я, відпила трохи. Підперла лікоть долонею вільної руки. І нарешті всміхнулася.