— Дуже дивно, що Генрі запізнився до сніданку,— чи не вдесяте вже зауважив плантатор.— Не може ж він і досі бути в ліжку? Ні, ні, він ніколи не спить так допізна. А як десь пішов, то не міг зайти так далеко, що не чув ріжка. Та, може, він усе ж таки в своїй кімнаті? Хто його знає... Плутоне!
— Го-го! Це ви мене гукаєте, мас' Вудлі? Ось я тут. Чорний кучер, до обов'язків якого входило й прислужувати коло столу, очікувально стояв за стільцями.
— Піди до спальні Генрі і, якщо він там, скажи йому, що ми вже давно почали снідати.
— Він не там, мас' Вудлі.
— Ти був у його кімнаті?
• Еге, був... Чи то ні, в кімнаті не був, був у стайні. Хотів почистити паничевого коня й засипати йому кукурудзи. Го-го! Та того коня там нема, ще зранку не було. Я ж бо встав до світа. Нема коня, нема сідла [207] й вуздечки, то, певно, нема й панича Генрі. Поїхав десь, як усі ще спали.
— Ти цього певен? — спитав плантатор, дуже занепокоєний тією новиною.
— Ще й як певен, мас' Вудлі. У стайні сам лиш рудий мас' Колхауна. Плямиста в загороді, а паничево-го карого ніде нема.
— Це ще не означає, що панича Генрі немає в його кімнаті. Зараз же йди і подивися!
— Го-го, я миттю, мас'! Та тільки не знайде там цей нігер молодого панича. Він десь там, де і його кінь.
— Дуже дивно все це чути,— сказав плантатор, коли Плутон вийшов з кімнати.— Щоб Генрі поїхав з дому, та ще й уночі... Куди він міг поїхати? І гадки не маю, до кого б то йому податись о такій годині! Негр каже, ніби його ще з ночі не було чи, може, з раннього досвітку. От хіба що він у форті, з тими молодими офіцерами. Але, сподіваюся, не в барі?
— Та ні, туди він не піде,— озвався Колхаун, начебто здивований відсутністю Генрі не менш за самого плантатора. Але ніяких здогадів не висловив і нічого не сказав про сцену, свідком якої був минулої ночі.
"Здається, він нічого не знає,— думала Луїза.— Якщо ні, то все ще може лишитися таємницею між мною і братом. Генрі я напевне умовлю. Але чому його досі немає? Я цілу ніч не спала, все чекала його. Певно, він наздогнав Моріса, і вони помирилися. Сподіваюся, що так, нехай навіть і в барі. Генрі не дуже охочий до таких розваг, але після того спалаху, під впливом каяття, міг і порушити свій звичай. І хіба можна його осуджувати? Нічого страшного в тому немає— адже він був у доброму товаристві..."
Важко сказати, куди б завели дівчину ті роздуми,— завершення вони не мали, бо саме повернувся Плутон.
Негр зайшов до їдальні з незвичайно поважним виглядом, з чого можна було здогадатися, що він приніс неабиякі новини.
— Ну? — гукнув господар, не чекаючи, поки Плутон заговорить.— Він там?
— Ні, мас' Вудлі,— відповів негр, і голос його здригнувся від хвилювання.— Його там нема... панича Генрі нема. Але... але...— нерішуче провадив він.— Нігерові тяжко казати, але... там його кінь.
— Його кінь? Де? Сподіваюся, не в спальні?
— Ні, мас', не там... і не в стайні, а там... біля воріт.
208
__ Його кінь біля воріт? Але чому тобі тяжко про це
казати?
__ Тому, мас' Вудлі... тому що той кінь... кінь панича
Генрі... тому що він...
__ Та кажи ж ти до пуття, недорікуватий нігере!
Чому "тому що"? Голова в коня не на місці? Чи, може, він загубив хвоста?
— Ой, мас' Вудлі, нігер боїться, що кінь загубив більш як голову чи хвоста... боїться, чи він не загубив їздця.
— Що? Карий скинув Генрі з сідла? Не мели дурниць, Плутоне! Мій син чудовий вершник. Не може такого бути, щоб він не вдержався в сідлі... не може бути!
— Ой ні! Я не казав, що скинув. Милий Боже! Я боюся, щоб не гірш... Ой, любий мас', нічого я вам більш не скажу. Ідіть самі до воріт і подивіться.
Плутонові слова — хоч він і не сказав нічого певного,— а особливо його дивна поведінка, викликали вже справжню тривогу, отож не тільки сам плантатор, а й його дочка та племінник квапливо підвелися з-за столу й слідом за чорним кучером пішли до воріт гасієнди.
Те, що вони там побачили, сповнило всіх трьох жахливим передчуттям.
Один з негрів-невільників стояв, тримаючи за вуздечку осідланого коня. Карий кінь, ще мокрий від нічної роси, нечищений і видимо негодований, хропів і бив копитом, так наче зовсім недавно уникнув страшної небезпеки, на яку наразився разом з вершником. На його лопатках, передніх ногах, на крилах сідла було виразно видно якісь темні цятки, плями й пасмуги — темніші від слідів роси, темніші від його карої шерсті, схожі кольором на скипілу кров. Так, то були цятки, плями й пасмуги крові!
Звідки прибіг той кінь?
пРеРії— Негр-невільник перейняв його на довколишній рівнині, коли, гнаний інстинктом, з попущеними поводами, що теліпалися в нього між ніг, він біг до гасієнди.
Чий то був кінь?
Такого запитання не виникало ні в кого. Всі присутні •шали, що то кінь Генрі Пойндекстера. у . (1)ХТО не спитав і чия то кров на шерсті коня та сідлі, троє, кого ця справа найближче стосувалась, поду— [209] мали про ту саму людину, що одному з них доводилася сином, другій — рідним, а третьому — двоюрідним: братом.
Ті темні плями, на які вони дивилися безтямними очима, були кров'ю Генрі Пойндекстера. Вони в тому не сумнівалися.
Розділ XXXVIII МЕСНИКИ
Швидко, але, як видно, правильно витлумачивши ті страшні докази, знавіснілий від горя батько скочив у сідло й погнав чвалом до форту.
Колхаун сів на свого коня й помчав слідом за ним.
Тривожна звістка дуже скоро поширилась по всій окрузі. Прудкі вершники рознесли її вгору й униз по річці, аж до найвіддаленіших плантацій.
Індіанці на стежці війни! Вони вже тут, під боком, знімають скальпи! Молодий Пойндекстер став їхньою першою жертвою!
Генрі Пойндекстер — благородний і великодушний юнак, що не мав жодного ворога в цілому Техасі! Хто ж, як не індіанці, міг пролити цю невинну кров? Тільки команчі здатні на таку жорстокість.
Ніхто з вершників, які ще тієї ж години з'їхалися на плац форту Індж, не мав сумніву, що це вчинили команчі. Лишалося тільки невідомим — як, коли і де.
На перше з цих питань досить переконливо відповідали плями крові на шерсті коня та сідлі. Той, кому належала ця кров, був застрелений або пронизаний списом просто в сідлі. Найбільше плям було з правого боку, і вони мали такий вигляд, наче по них щось мазнуло,— це було помітно й на лопатці коня, й на крилі сідла. Певно, те "щось" було тілом вершника, що безживно падало з сідла на землю.