Щоправда, це почуття виникло у плантатора не так давно, і причиною його стали особливі стосунки між ним і племінником. Як уже мимохідь згадувалось, то були стосунки боржника й позикодавця, і в ролі боржника опинився старий Пойндекстер. Той борг поступово так зріс, що Кассій Колхаун уже став фактичним власником усього маєтку Каса-дель-Корво і в першу-ліпшу мить міг заявити на нього свої права.
Добре розуміючи цю свою перевагу, Колхаун останнім часом використовував її, щоб домогтися руки своєї двоюрідної сестри Луїзи, в яку він давно вже був безтямно закоханий. Він переконався майже напевне, що сама дівчина нізащо не погодиться стати його дружиною: вона лишалася байдужою до всіх його залицянь і навіть не завдавала собі клопоту приховувати свою байдужість. Тоді він пустив у діло свою особливу владу над її батьком і твердо постановив собі не відступатися й не приймати жодних заперечень.
Тож і не дивно, що, лежачи з тяжкими ранами в ліжку, відставний капітан не був оточений такою дбайливою увагою родичів, яку вони могли б виявити до нього за інших обставин.
Поки над ним тяжів страх смерті — а так воно й було якийсь час,— Колхаун начебто трохи полагіднів до своїх домашніх. Але той мирний настрій тривав не довго, і, тільки-но хворий відчув, що починає одужувати, до нього знов повернулась уся його вроджена злостивість, ще й посилена гіркотою недавньої поразки. Він завжди любив хизуватися своєю зухвалістю й верховодити в будь-якому гурті, що збирався навколо нього, і сама думка про те, що тепер ніхто в Техасі не повірить у його вищість, боляче краяла йому душу.
Показатися переможеним в очах усіх дам селища, а надто в очах коханої жінки, та ще й зазнавши поразки від того, кого він вважав своїм суперником у коханні,— якогось безрідного пройдисвіта,— знести це було йому понад силу. Певно, така ганьба пригніти— [151] ла б кожного; що ж до Колхауна, то його мало не корчило з люті й гіркої досади.
Та він і не думав опанувати себе, як зробив би на його місці хтось інший. Коли вже він не уникнув тієї ганьби, то міг помститись її винуватцеві й вирішив будь-що це здійснити. Отож, ледве відійшовши від страху за своє життя, він почав невідступно думати про помсту.
Моріс-мустангер повинен умерти! Як не від його, Колхаунової руки, то від чиєїсь іншої,— можливо, від руки людини з цього ж таки селища. Він знав, що знайти спільника буде неважко. У широких преріях Техасу не менше найманих убивць, ніж по італійських містах. Хоч як це прикро, але немає такого місця на землі, де золото не скеровувало б кинджал убивці. А золото Колхаун мав — більш ніж досить, щоб здійснити свій чорний задум,— і саме на нього покладався.
Лежачи сам-один у своїй кімнаті, відставний капітан докладно обмірковував план убивства мустангера.
Він не мав наміру — вчинити це власними руками. Зазнавши поразки, він боявся зітнутися знову з тим самим супротивником, навіть якби трапилась нагода напасти несподівано. Після поєдинку з мустангером у ньому раптом прокинувся боягуз, і він потребував співучасника — чужої руки, що завдала б удару замість нього.
Як на те, він знав підхожу людину, принаймні вважав її за таку. То був один мексиканець, що саме отаборився в селищі,— мустангер, як і Моріс, але з тих, з ким молодий ірландець волів не заходити в стосунки.
Загалом, люди цієї своєрідної професії мають у Теха-сі лиху славу. Це здебільшого мексиканці або метиси (44), хоч трапляються серед них і французи та американці. Майже всі вони — покидьки цивілізованого суспільства, а нерідко й карні злочинці, і, можливо, для декого з них це неспокійне й небезпечне діло є засобом заглушити гризоти нечистого сумління.
Коли ці люди живуть у селищах, вони звичайно не дають спокою іншим своїми нескінченними п'яними сварками та бійками, а зустрітися з ними десь у безлюдній прерії просто-таки небезпечно. В історії Техасу відомий не один випадок, коли мустангери, збившись у гурт, на якийсь час ставали справжньою бандою
(44) Метиси — в Америці нащадки білих і індіанців.
[152] розбійників і, перевдягнені та загримовані під індіанців, грабували подорожніх.
Саме з таких був і той мексиканець, про якого згадав Кассій Колхаун. Відставний капітан запам'ятав його, бо не раз бачив у готельному барі, зокрема й того вечора, коли сталася дуель. Був мексиканець і серед тих, що несли його на ношах додому, і з деяких слів, кинутих ним на адресу Моріса-мустангера, Колхаун зрозумів: ця людина ірландцеві аж ніяк не друг. А вже згодом дізнався, що мексиканець ненавидить Моріса Джеральда так само люто, як і він.
Обміркувавши все те, відставний каштан запросив мексиканця на розмову, і відтоді вони часто зустрічалися й щось обговорювали, замкнувшись у Колхауно-вій кімнаті.
Ніякої підозри ці відвідини в домі не викликали, та Колхаун про те й не турбувався. Його гість торгував кіньми та рогатою худобою, і в них могли бути свої справи. Так розважив би кожен. Так, зрештою, вважав спочатку й сам мексиканець, бо в першій їхній розмові і йшлося майже тільки про справи. Хитрий південець і не думав отак відразу розкрити свій намір перед незнайомцем і тільки наприкінці, коли було укладено дуже вигідний для мексиканця контракт на купівлю коней і йому подали на вибір різні напої, почав обережно розпитувати про його взаємини з Морісом-мустан-гером.
З тієї першої розмови відставний капітан довідався цілком досить, щоб упевнитись: він міг розраховувати на допомогу цієї людини в усьому, що буде йому потрібно, аж до вбивства.
Мексиканець не приховував своєї ворожості до молодого ірландця. І хоч певної причини її він не назвав, з окремих натяків у розмові Колхаун міг здогадатися, що причина їхньої ненависті до Моріса Джеральда одна, та сама, яка споконвіку, ще від часів Стародавньої Трої, викликає розбрат між чоловіками,— жінка!
Прекрасною Єленою в цьому разі була якась чорноока сеньйорита, що жила на Ріо-Гранде, куди Моріс-мустангер час від .часу їздив у справах. І та сеньйорита почала віддавати йому перевагу перед своїм співвітчизником.
Мексиканець не назвав ім'я дівчини, та Колхаун, слухаючи його розповідь, нишком сподівався, що тій [153] сеньйориті пощастить полонити серце його суперника, мустангера.