Свідчення Обердоффера повторюють те, що він уже розповідав раніше. Тієї ночі, коли пропав молодий Пойндекстер, Моріс Джеральд виїхав з готелю пізньої години, десь після півночі. Перед від'їздом він розплатився за рахунком і мав при собі багато грошей — стільки готівки Обердоффер у нього ще не бачив. Від'їжджав він начебто додому, кудись на Нуесес чи де він там живе. Сам він не сказав, куди їде. Свідок ніколи не мав з ним приязних стосунків і тільки припускав, що він їде туди, бо напередодні його слуга забрав речі, повантажив на мула й повіз — усе, крім того, що взяв із собою тоді сам мустангер.
Що ж він узяв із собою?
Цього свідок добре не пригадує. Чи була тоді при ньому рушниця, він не певен, хоч, здається, була — приторочена до сідла збоку, на мексиканський лад. А з певністю може сказати, що були револьвери в кобурах, а на поясі мисливський ніж. Одягнений мустангер був як звичайно: в мексиканський костюм, а зверху смугасте покривало. Перед тим як вирушити, він накинув його на плечі. Свідкові здалося дивним, що мустангер поїхав так пізно вночі, аж надто дивно, бо перед тим він сам казав свідкові, що збирається вирушити наступного ранку.
Перед тим його цілий вечір не було, але коня він не брав, той лишався у готельній стайні. А повернувшись, одразу й поїхав, затримався тільки, щоб розплатитись. Вигляд він мав збуджений і видимо поспішав, хоча й не був напідпитку. Тільки попрохав наповнити йому флягу кіршем (77), але пити не пив. Свідок ладен запри-сягтися, що мустангер був тверезий. А що збуджений, видно було з його поведінки. Сідлаючи коня, він весь час говорив і начебто сердився. Але свідок не думає, що це стосувалося коня. Скоріш було схоже на те, що хтось йому допік до живого ще перед поверненням до готелю, ото він і сердився. Ні, свідок не знає, де був Джеральд перед тим, але потім чув, що хтось бачив, як він вийшов із селища й подався понад річкою в бік
К і р ш (нім.) — вишнева горілка.
[473] плантації містера Пойндекстера. Останні кілька днів, що він мешкав у готелі, його не раз бачили в тих місцях, і вдень, і поночі, верхи й пішки, як він ішов туди чи повертався назад.
Така головна суть свідчень Обердоффера про те, де був тієї ночі підсудний.
Його запитують про Генрі Пойндекстера. Він знав молодого плантатора мало, бо в готелі той майже не бував. А тієї ночі, коли його бачили востаннє, заїхав. Свідок навіть здивувався, побачивши його,— і тому, що він дуже рідко там показувався, і тому, що надто пізня була година.
Молодий Пойндекстер не зайшов до бару, а тільки зазирнув у двері, викликав свідка надвір і спитав, чи є містер Джеральд. Він також був на вигляд тверезий, але чимось збуджений. А коли почув, що мустангер поїхав, розхвилювався ще дужче. Сказав, що йому конче потрібно побачити містера Джеральда ще тієї ж таки ночі, й запитав, у який бік він поїхав. Свідок порадив йому рушити дорогою на Ріо-Гранде, бо вважав, що саме туди мустангер і подався. Молодий Пойндекстер сказав, що знає ту дорогу, і швидко поскакав туди, так ніби хотів наздогнати мустангера.
Ще кілька додаткових запитань — і Обердоффер залишає місце свідка.
Загалом його свідчення несприятливі для підсудного, а надто та обставина, що Джеральд змінив свій попередній намір виїхати вранці. І оте, що він, як сказав свідок, був збуджений і сердитий,— хоч власник готелю міг дещо й перебільшити, бо сам простодушно признався, що завжди дивився на мустангера скоса. Так чи ні, а це справляє особливо негативне враження, про що свідчить і гомін, який перебігає натовпом.
Але чому й Генрі Пойндекстер був такий збуджений? Чому він з таким гарячковим поспіхом поскакав слідом за мустангером, та ще й, усупереч своїй звичці, такої пізньої години?
Якби сталося навпаки, тобто якби Джеральд запитував про нього й подався навздогін, це було б зрозумілі-ше. Та навіть і тоді не виявилося б мотивів убивства. Хто ж пояснить їх присяжним?
Викликають ще кількох свідків, але їхні розповіді свідчать скоріш на користь підсудного. Майже всі ті люди твердять, що між ним і юнаком, в убивстві якого [474] його звинувачують, завжди були добрі, приязні стосунки.
Нарешті перед присяжними стає людина, що дає цілком протилежні свідчення. Це капітан Кассій Кол-хаун.
Його розповідь круто змінює погляд на всю справу. Вона не тільки розкриває мотиви убивства, але й висвітлює його як стократ чорніше злочинство, ніж це могло здатися спершу.
Після хитро закрученої передмови, в якій відставний капітан висловлює свій жаль з того приводу, що йому доводиться говорити все, як воно було, він розказує і про побачення в саду, і про сварку між Генрі й мустангером, і про те, як мустангер пішов, ніби погрожуючи юнакові, і як той вирушив йому навздогін,— про все, крім справжньої причини, що спонукала Генрі поїхати за мустангером, і своєї власної ролі в усій тій історії. Ці два факти він завбачливо замовчує.
Це скандальне викриття вражає всіх — і суддю, й присяжних, і глядачів. Загальний подив виливається де в промовисте перешіптування, де в гнівні вигуки. Але цей обурений гомін спрямований не проти свідка, який щойно закінчив говорити, а проти того, хто стоїть перед ними, звинувачений тепер у подвійному злочині: він нібито не тільки вбив сина Пойндекстера, а й збезчестив його дочку.
Під час тих страхітливих свідчень усі почули тяжкий стогін. Він вихопився з грудей літньоцо чоловіка, смутного й пригніченого на вигляд,— усі знають, що це нещасний батько.
Але погляди натовпу на ньому не затримуються. Вони линуть далі, туди, де за завісками карети сидить жінка, що вже раніше привернула увагу всіх своєю красою. Ці погляди сповнені цікавості, але й не дивно: адже та жінка в кареті — Луїза Пойндекстер.
Чи вона сама сюди приїхала, зі своєї доброї волі? Це запитання у всіх на устах, і по натовпу знов перебігає гомін.
Гадати довго не доводиться. Вони чують відповідь від оповісника, що викликає наступного свідка:
— Луїза Пойндекстер!..
Колхаун справдив свою погрозу. [475]
Розділ LXXXVIII СВІДОК З ПРИМУСУ
Не встигає цей монотонний виклик пролунати тричі, як жінка, чиє ім'я щойно названо, з'являється на приступках карети. У супроводі судового пристава вона підходить до місця, визначеного для свідків, і спиняється. А тоді рішуче, не виказуючи й тіні страху, повертається обличчям до суду.