Найдужче тривожить Луїзу доля Моріса Джеральда. Горе, якого завдала їй смерть брата, дуже гірке на початку, тепер потроху вщухає. Що ж до людських пересудів, то вони мало непокоять її.
Та отой найтяжчий її біль — страх за коханого — щодень дужче крав Луїзине серце.
Вона знає, що Моріса Джеральда замкнено на гауптвахті — за міцними стінами військової в'язниці. Але не це причина її тривоги. Навпаки, вона боїться, що ті стіни можуть виявитись не досить надійними.
І вона таки має підстави тривожитись. Із селища до неї доходять лиховісні чутки. Там точаться розмови [394] про новий суд Лінча, який правитиме вже не Сеіщ Менлі зі своїми "регуляторами", а ватага справжніх горлорізів, що їх завжди можна назбирати в околицях будь-якого прикордонного селища, а надто Поблизу військового форту.
Декого в селищі ці розмови чимало дивують. Розважливі люди не бачать причини, чому в'язень знову має стати не перед законним судом, а перед судом Лінча. Факти, що випливли на світ останніми днями, не дають до цього підстав. У кожному разі, вони ніякою мірою не підкріплюють звинувачення.
Якщо ті четверо вершників, яких бачили в прерії, були не індіанці,— що неспростовно доводять знайдені в дуплі речі,— то це аж ніяк не означав, що вони непричетні до смерті Генрі Пойндекстера. До того ж, не виявлено ніякого зв'язку між ними й мустангером — не більше, ніж коли б вони були справжніми команчами.
Звідки ж ця нова хвиля ненависті до в'язня? U усьому цьому є щось дивне, чого ніхто не може збагнути.
Лише декілька людей знають чи підозрюють приховану причину. їх зовсім мало — власне, всього троє.
Двоє з них — Зеб Стамп і Луїза Пойндекстер, третій__
Кассій Колхаун.
Старий мисливець з властивою йому спостережливістю помітив, що Мігель Діас та його приятелЬМЄкси-канці, злигавшись із десятком таких самих, як і вони, негідників з місцевої "білої потолочі", підозріло заворушились і весь час никають по селищу. Прі*дивив. шись пильніше, він простежив, звідки все воцо йде, і з'ясувалося, що їх настановляє колишній капітан волонтерів Кассій Колхаун.
Зеб розповів про своє відкриття молодій креолці, і вона одразу зрозуміла, в чому річ. Оце ж бо й не дав їй тепер ні хвилини спокою. З тривогою чекає вона нових звісток із селища, сторожко видивляєтеся на дорогу, що веде з форту до Каса-дель-Корво, так наче хтось має принести їй звідти чи то смертний вийок чи надію на життя. '
Сама вона показатися біля в'язниці не наважується На дверях там стоїть варта, а навколо юрмляться Цікаві нероби, що в усіх країнах знаходять якусь хворобливу втіху в тому, щоб якнайближче доступитися до небезпечних злочинців. А тут їхня цікавість підігрівається й ще однією незвичайною обставиною: злочинець не при своєму розумі чи принаймні на [395] якийсь час утратив глузд. Отож двері гауптвахти о будь-якій годині дня обложені юрбою, що, не зважаючи на застереження вартових, жадібно прислухається до безтямної маячні в'язня. Така жінка, як Луїза Пойн-декстер, не змогла б пройти крізь ту юрбу, не нара-зившись на десятки цікавих поглядів, і з'явитися там було б надто ризиковано для її репутації.
Якби молода креолка була сама собі господиня, це, може, й не спинило б її. Але за нею пильно стежить, батько, що вже й так дещо підозрює; та й ще один родич не менш ревно оберігає її честь в очах світу. Тож їй ніяк не можна припуститися такого необачного вчинку.
Єдине, що їй лишається,— це сидіти вдома, і вона то зачиняється у своїй самотній кімнаті й шукає розради в спогадах про палкі слова, що їх почула в хатині на березі Аламо, то піднімається на асотею і знов переживає в уяві солодкі хвилини під тінястими акаціями, де вона віддала своє горде серце коханому,— але її спогади затьмарює одна невідчепна думка: той, що скорив її серце, тепер принижений, вкритий ганьбою, його замкнено у в'язниці, і, можливо, він вийде звідти тільки ' на страту!
І яка ж то була радість, коли вранці четвертого дня в Каса-дель-Корво з'явився Зеб Стамп і приніс звістку про те, що військовий загін повернувся до форту! Ці кілька слів означали дуже багато. Минула небезпека, якої вони так боялися останніми днями: що в'язня виборють з-під варти — але не на те, щоб урятувати, а щоб заподіяти йому смерть.
— Тепер вам нема чого потерпати, міс Луїзо,— сказав Зеб з певністю, якої в попередні кілька днів йому помітно бракувало.— Такого вже не станеться. Я сам про це подбав.
— Ви, Зебе? Яким чином?
— Ну, передовсім, як тільки вернувся майор, я стрівся з ним і побалакав по щирості. Розказав йому всю цю історію, так як я її розумію. На щастя, він не має зла проти нашого хлопчини, а здається мені, навпаки, скоріше прихильний до нього. Розказав я й про витівки всієї тієї наволочі — американців, мексиканців і кого там ще. І про отого — як його — Діаса не забув, бо то чи не найбільший серед них мерзотник. І тоді майор наказав поставити біля в'язниці подвійну варту і щоб так і надалі було. [396]
— Я така рада! То ви гадаєте, що їх уже можи" не боятися?
— Коли ви про містера Мігеля Діаса та його ватагу, то ладен заприсягтися, що можна. Перш ніж видобути когось із в'язниці, нехай видобудеться звідти сам.
— Що? Діас у в'язниці? Як? Коли? Де?
— Стривайте, міс Луїзо, одразу стільки запитань, і всі різні! Ну, то я почну с останнього, так буде зручніше. Отож — де? На це я можу сказати, щр в тутешній околиці лиш одна в'язниця — гауптвецста форту. То певне, що він там, де ж би ще.
— Разом із...
— Я знаю, кого ви хотіли назвати. Еге ж, ьони обидва там, одначе не зовсім разом. Між ними є переділка, але така, що якби вони захотіли, то могли б перемовлятися. А разом з мексиканцем сидять оті *рое його бісових дружків. От їм, мені здається, буде про" що побалакати проміж себе.
— Це добра новина, Зебе. Ви ж казали мені вчора, що Діас дуже старався^..
— ...Вскочити в добрячу халепу. І таки вскочив, Сказати б, сам напросився за грати. А може, хтось йому й допоміг.
— А як це сталося, коли? Розкажіть мені!
— Ой, міс Луїзо, дайте час. Я ж бо ще й не віддихався з дороги. Отже, ви питаєте — коли? На це відповісти теж неважко. Мабуть, ще й години не минуло, як того негідника схопили й замкнули. Я сам бачив, як за вдм хряснули двері в'язниці, і ото відразу ж подався сюди.