Формально антагоністом Шейлока в комедії є Антоніо: конфлікт лихваря і "королівського" купця створює сюжетний кістяк комедії. Шейлок ненавидить Антоніо не лише як християнина. Значно більше дошкуляє йому незбагненна некорисливість купця, який засуджує гроші, відмовляючись від позичкового процента, чим заважає сталому зискові лихваря. Протиставлення Шейлока і Антоніо набуває, таким чином, характеру зіткнення двох ворожих типів світосприйняття.
І в цьому плані багато виразніший контраст між похмурим світом Шейлока і святково-карнавальним світом Бельмонта. Втративши абсолютність (ранні комедії), ренесансна утопія мовби досягає особливої виразності. Авантюрність, життєлюбство, потяг до насолод, любов до жартів, карнавальної гри — всі ці риси концентруються в образі Порції, що втілює центральну ідею драми. Самий вигляд героїні підкреслено святковий: довге золотаве волосся, ясні очі, ніщо не порушує гармонії. Легко й невимушено вступає Порція в боротьбу за людське щастя. Особливо велична героїня в сцені суду. Без ненависті (в цьому вона перевищує Антоніо), спокійно й дотепно бореться Порція з Шейлоком, на боці якого формальні закони Венеції. Віра в ідеали дружби та кохання надихає її, робить мову музикальною, надає думці поетичної образності.
Шекспір, проте, далекий від однобічності. Привабливий, ностальгічно прекрасний світ Бельмонта все ж далеко не ідеальний. Тема видимого і сущого, що стане сценічним нервом шекспірівських трагедій, з'являється вже в "Венеціанському купці". З особливою виразністю відображена вона в темі трьох скриньок, що становить своєрідний філософський лейтмотив твору. Принц Марокканський вибирає золоту скриньку і лишається ошуканим. Далекий від істини і принц Арагон-ський, що надає перевагу сріблу. Здобуває істину лише Бассаніо, обравши свинцеву скриньку. Сувора правда перемагає химерний блиск вимислу.
Далекий від .зовнішньої гармонії і світ Бельмонта. Порція говорить про милосердя, але вимагає смерті Шейлока, Бассаніо думає не лише про красу Порції, але й про її посаг, Джессіка, зоставивши дім Шейлока, забирає з собою його гроші. Ренесансна ідилія чимось починає нагадувати бучний, блискучий, а все ж таки спектакль. Не випадково вже на початку п'єси "сумний філософ" Антоніо скаржиться на те, що життя здається йому лише спектаклем, у якому він отримав сумну роль. Роздуми Антоніо сповнені невиразного передчуття непевності його світу. Гуманістичні уявлення ще перемагають зло, але вирішення конфлікту остаточно не усуває суперечності.
З погляду жанрової специфіки "Венеціанський купець" — п'єса "мішаного" типу. Трагізм виходить за рамки жанру, позбавляє його внутрішньої цілісності. За характером конфлікту комедія значно ближча до творів третього періоду, ніж до святково-карнавальних "Дванадцятої ночі", "Багато галасу з нічого" тощо, які були написані безпосередньо після "Венеціанського купця".
Історія сценічних втілень комедії надзвичайно різноманітна. Англійська сцена першої половини XVIII ст. зображує Шейлока як традиційного комедійного лиходія. Проте поступово утворюється традиція драматизації образу. Першим від зовнішньої комічності персонажа відмовляється актор середини XVIII ст. Маклін (1747), який перетворює Шейлока на трагічного лиходія, який жахає своєю мстивістю. Недоречним стає фарсовий антураж ролі: руда перука, зелений каптан лихваря тощо. Саме Маклін уперше виконує роль Шейлока у звичайному венеціанському головному уборі.
Зовсім по-іншому грає лихваря актор романтичної школи Едмунд Кін, який виступив у цій ролі в 1814 р. Його Шейлок був бунтівливою непересічною особистістю, страждання якої викликали співчуття глядачів. Виконавець кінця XIX ст. Генрі Ірвінг грає трагедію зрадженої батьківської любові На сцені — сивий дід, що безпорадно застиг перед спорожнілою домівкою.
Немало цікавих акторських вирішень дає й російська сцена. Роль Шейлока виконували такі провідні митці, як Брянський (1835), актор каратигінської школи Милославський {1856-1881), Іванов-Козельський, Южин (1889-1899) та ін. "Венеціанський купець" входив до репертуарів Малого театру (вистави 1877 р. з Вільде в ролі Шейлока, Федотовою — Порції, Ленським — Бассаніо), Московського Художнього театру (вистави 1898 p.; постановка Станіславського й Немировича-Данченка з Мейєрхольдом у ролі принца Арагонського) тощо.
Український глядач бачив у ролі Шейлока видатного негритянського трагіка Айру Олдріджа, який під час гастролей 1861-1868 pp. виступав у Києві, Харкові та Одесі. Виконання Олдріджа, який в образі Шейлока побачив трагедію людини, яку принижують, позбавляють власної гідності, було високо оцінено Т. Г. Шевченком. Українською мовою втерте переклад "Венеціанського купця" здійснив І, Франко (завершено переклад 1912 p., опубліковано 1956 p.). Входив "Венеціанський купець" до репертуару "Народного театру" (1918-1922), вистави відбувались під керівництвом видатного актора й режисера П. К. Саксаганського.
С. 479. Дія перша.— У прижиттєвому видаині комедії поділу на дії та сцени не було. Одна частина п'єси відокремлювалась від іншої появою або зникненням персонажів. Поділ на 5 дій з'являється лише у видаииі 1623 р.
С. 481. Дволикий Янус— у давньоіталійській міфології божество входів і виходів. Януса зображували з двома обличчями, усміхненим і похмурим. Переносно: втілення мінливості. Саме тому й клянеться Янусом Салеріо.
Нестор — найстаріший з ахейських вождів під час облоги Трої. Тут: взірець мудрості й серйозності.
Граціано.— Це ім'я належало раніш Докторові, персонажу італійської комедії del arte. Медична лексика присутня часом і в мові друга Бассаніо (І, 1).
С. 482. Назвати дурнями своїх братів.— Жартівливий натяк на Євангеліє від Матфея (V, 22): "Той, хто назве своїх братів дурнями, гідний пекельного вогню".
С. 484. Катона донька, Вродлива Порція — дружина Брута...— дочка римського сенатора Марка Порція Катона (95-46 н. є.) і дружина полководця й державного діяча Марка Юнія Брута (85-42 до н. є.).
В Колхіду, що до неї не один Герой Язон...— Міфологічний сюжет. Мова йде про похід аргонавтів, які на чолі а Ясоном першими а греків здійснили плавання в Колхіду на кораблі "Арго" за золотим руном.