Вендета

Сторінка 2 з 2

Гі де Мопассан

Потім мати з тієї задимленої каші зліпила опудалові краватку. Вона довго морочилася коло шиї, мовби хотіла убгати ковбасу всередину. А коли вже пов’язала, то спустила пса.

Одним шаленим скоком пес кинувся на опудало, уп’явся в горло, ставши лапами на плечі, і шматував. А як зіскочив, то в пащі чорнів шматок здобичі,— не з’їв, а глитнув, і знову накинувся, і знов угризався іклами в шнурки, виривав кусень поживи, зіскакував, потім ошаленіло стрибав знову. Він не лишив цілого місця на обличчі, усе зубами вигриз, а там, де мав би бути комірець, зосталися лише клапті.

Вдова, нерухома й німа, дивилася в надії, а очі загоралися вогнем відплати. Потім вона посадила Борзого на ланцюг і знов два дні мучила його голодом, а тоді ще раз узялася за той дивовижний вишкіл.

Три місяці вона привчала його до такого звірства, до такої кривавої здобичі. Тепер уже не прив’язувала його, а одним порухом руки нацьковувала на опудало.

Вона так уже вишколила Борзого, що хоч би й не було схованої в горлі опудала їжі, а все одно пес упивався в нього іклами і рвав зубами. Після чого одержував винагороду — підсмажену кров’янку.

Борзий аж здригався, вгледівши солом’яне опудало, а потім зводив очі на хазяйку, вона ж хрипко кричала: "Бери!" — й піднімала догори пальця.

Нарешті вона сказала собі, що наспіла вже слушна година, і одного ранку в неділю мати Саверіні пішла до церкви на сповідь і причастилася з натхненням у душі, а потім, коли вернулася звідти, убралася в чоловічий одяг, ставши схожою на нужденного старця, та й пішла з одним сардінським рибалкою, котрий перевіз її разом з собакою на той бік затоки.

Вона мала в полотняній торбі великий шмат кров’янки. Борзий морився голодом два дні. Стара жінка раз у раз давала йому понюхати пахучу їжу і так ворушила звірину лють.

Вони ввійшли в Лонгосардо. Корсіканка накульгувала. Вона зайшла до одного пекаря й спиталася, де мешкає Ніколо Раволаті. Виходило, що він тут жив зі свого старого ремесла — столярування. Він щось майстрував у кінці майстерні.

Стара пхнула двері й окликнула:

— Гей! Ніколо!

Він обернувся, а вона, спустивши собаку, нацькувала:

— Бери-бери, жери-жери!

Пес озвіріло кинувся й учепився йому в горло. Чоловік змахнув руками, схопився за напасника й покотився з ним по землі. Якусь хвилю він бився в корчах, молотив по землі ногами, потім простягся непорушно, а Борзий усе рвав зубами йому шию, поки не лишив на ній живого місця.

Два сусіди, котрі саме сиділи на порозі, потім оповідали, що бачили, як виходив нужденний старець, а з ним заморений чорний собака, і той собака плентався та їв щось буре із рук хазяїна.

Ввечері стара вернулася додому. Тієї ночі вона спала міцним сном.