Великий заповіт

Сторінка 10 з 12

Франсуа Війон

Та часто я лютую, як додому
Воїна без грошей вернеться, з грудей
Моїх прокльони вибухають громом,
Зриваю пояс, сукню рву з плечей,
Кричу: — "В льомбарді крам заставлю цей!"
Вона ж, у боки взявшись: — "Ти, чортяко!"
Вищить, Ісусом божиться, що маку
Мені натре. Та я вже при мітлі,
Під ніс їй суну нюхати ломаку,
В бордеї цім, де рай наш на землі.

Як миру знак, мені дарує бздину,
Їдкішу, ніж чадний ропухи сік,
Зі сміхом гладить пальцями чуприну,
Любусьом зве, штовхає в ногу, в бік,
Хропем, п'яненькі, гнів забувши й крик.
Уранці ж, як їй лоно стрепенеться,
Плід щадячи, вона на мене преться
Стогну, припертий вантажем її;
Давно в лайдацтві бачу свій кінець я,
В бордеї цім, де рай наш на землі.

Моє життя — град, буря безупинна,
Лайдачку маю, й сам я лайдачина.
Хто кращий з нас? Ми одного коліна,
Як кіт і щур. В однім живем кублі.
Ми любим бруд, брудна в нас кожна днина,
Безчесний шлях, то й чести не знайти нам
В бордеї цім, де рай наш на землі.

151
Теж, ідолці моїй Мар'яні
Публічну школу я лишив,
Те саме і Британській Жанні,
Там учать учні вчителів.
Так роблять скрізь від давніх днів,
За винятком хурдиги в Мені;
Тож на домах не тра знаків,
Як ці заняття вже буденні.

152
Жолі Ноель, той шалапут,
Від мене хай не жде нічого,
Йому лози зітну я жмут"
В моїм городі. Буде з нього.
В покарі благо є, їйбогу!
Тож хай уїсяк їй буде рад,
Йому дві сотки дарового
Пан Генрик хай відчислить, кат.

153
Теж, що б його шпиталям дати,
Чи то великим, чи малим?
Не місце й час тут жартувати —
Там кожен горя повен дім.
Усяк шле милостиню їм;
Як гуску дам братам Жебрачим,
То значить, з тельбухом самим
У бідних миску ми побачим.

154
Колен Ґалернові на зло
(Вїн мій цирульник із голярні
Біля аптеки Анджельо)
Дам брилу леду (звідки? з Марни),
Щоб перезимував шикарно.
Хай прикладає на живіт,
Як виживе, то в літо шкварне
Він холоднішим знайде світ.

155
Теж, Дітям Знайденим — нічого,
Блудягам слід лиш помогти.
їх стрінеш легко — за порогом
В Мар'яни Ідолиці ти.
Їх слід негайно привести
До мене в школу на навчання,
Хай не плекають дурноти;
Так ось наука їм остання:

Добра наука для блудних дітей
156
"Пильнуйтесь, дітки, щоб вам цвіт
Не впав найкращий з капелюха.
Хоч пальці в вас липкі, глядіть,
Яка за Монліпо прочуха,
А й за Руель мнуть добре вуха, —
Колен Кайє це сам пізнав:
Ніхто апелю і не слухав,
П'ятками гарно загойдав.

157
"Це не пуста собі забава,
Хто тіло й душу програє.
Як стратиш — жаль залізна справа,
Ганьба — призначення твоє.
А й вигра теж ще не дає
За жінку царської Дідони.
Той божевільний, справді, є,
Хто мчить з азартом в перегони.

158
"Таж послух дайте ви мені!
Відомо добре всім, що швидко
Всі зиски топляться в вині,
Однаково — взимі чи влітку;
Тож грошей не ховай в калитку,
Біжи процвиндрити все вмить,
Лишати спадок іншим — бридко!
Злом надбане не збагатить.

Баляда доброї Доктрини
Чи відпуст грішним продаєш,
Чи в кості грасш ти фальшиві,
Чи потайки монети б'єш,
Щоб, як безвірник той зрадливий,
Зажива смажитись в оливі,
,Чи влсхмник ти, то рве замки, —
Куди йде зиск твій нечестивий?
Все на таверни і дівки.

Як ти віршун чи музикант,
Товчеш по-йолопськи в цимбали,
Флейтист, фіґлярник, блазень, франт,
Що в селах і містах запалих
Морочить фарси і морали,
Як в карти злупиш чи в кістки,
Куди преш гроші ті чималі?
Все на таверни і дівки.

Тебе страшить це зло? Тікай
В село на ферму працювати,
Піль, коней, мулів доглядай,
Живи щасливий, небагатий;
Коноплі будеш там чесати,
Не зазираючи в книжки,
Лиш бережись, щоб ти не стратив
Все на таверни і дівки.

Ще поки маєш, кращі шмати —
Штани, кабаїти, сорочки, —
Скинь у мішок і мчи продати
Все на таверни і дівки.

159
"Це слово вам, панібратам:
Слабі душею, дужі толом,
Оберігайтеся, щоб вам
Воно на вітрі не зчорніло,
Щоб вас те лихо не зустріло;
На Бога, хто лиш може з вас,
Бувайте чесні з кожним ділом,
А смерть сама свій знайде час".

160
Також:, П'ятнадцятькрат Двадцятим,
Що звуть Трисотникаіми їх,
Лише паризьким (спомагати
Сліпих я хочу лиш своїх),
Скла з окулярів дам старих,
Аби на цвинтарі Невинних
З них кожен розпізнати міг,
Де череп злих, де доброчинних.

161
Кажу це не для гри чи кпин:
Що з всіх маєтків знаменитих,
З м'яких ліжок, пухких перин,
Із ковдунів вином налитих,
З балів, костюмів пишнопіитих,
З усяких бенкетів і втіх?
Як зникнуть ті забави ситих,
Залишиться один лиш гріх.

162
Коли на цвинтарі погляну
На купи білих черепів,
Роздумую: оцей був паном,
При скарбі короля сидів,
А той — під лантухами прів:
Котрий яким був — не пізнати,
Хто біскуп, хто з ремісників —
Я не зумію вам сказати.

163
Ті пані, що в багатих пань,
Бувало, спини нагинають,
Лякливіші від бідних лань,
Тамті ж лиш губи надувають, —
В одній тут купі опочивають,
Наперемші із станом стан,
Без дібр туземних; тут не мають
Апелю ні слуга, ні пан.

164
Вони вже мертві. Мир їм, Боже!
Давно їх черв пообгризав;
Були там дами і вельможі,
Любителі найтонших страв, —
Всяк рижом з кремом ласував;
Тепер з костей їх пилом трусить,
Їм не до сміху і забав.
Помилуй душі їх, Ісусе.

165
Лишаю мертвим цей леґат,
Щоб кожен знав про це віднині
Суддя, присяжний, адвокат;
Вони бо в строгості незмінні
До хапунів, — самі ж як тіні,
Від праці вихудлі, живуть:
Тож хай Господь і свят-Домінік
Спасе їм душі, як помруть.