Великий Гетсбі

Сторінка 15 з 45

Френсіс Скотт Фіцджеральд

На якийсь час я згубив з очей Джордан Бейкер, але в розпалі літа зустрів її знову. Спершу мені просто подобалося бувати з нею на людях, тішитися відблиском слави відомої на всю Америку чемпіонки з гольфа. Потім з'явилось і щось більше. Ні, то було не кохання, а, сказати б, ніжна, співчутлива цікавість. Мені здавалося, що за гордовитою, знудженою гримаскою щось ховається — адже будь-яке позерство виростає з, може, й не усвідомленого спочатку прагнення щось приховати,— і врешті я зрозумів, про що йдеться. Одного разу, коли ми приїхали в гості до знайомих в Уорік, вона залишила під дощем чужу машину з відкинутим верхом, а потім вигадала якусь брехню — і тут у пам'яті моїй раптом зринула та чутка про неї, якої я не міг пригадати, коли Дейзі знайомила нас. Під час першого великого змагання з гольфа, в якому вона брала участь, сталася подія, що мало не потрапила до газет: її звинуватили в тому, що у півфіналі вона нібито крадькома пересунула свій м'яч на кращу позицію. Це пахло неабияким скандалом, та врешті справу зам'яли. Хлопець, що носив ключки, відмовився від своєї заяви, а другий — і останній — свідок визнав, що міг і помилитись. Але той інцидент, разом з іменем спортсменки, лишився десь на денці моєї пам'яті.

Джордан Бейкер інстинктивно уникала розумних, бувалих людей, і тепер я збагнув чому: вона почувала себе впевненіше в товаристві тих, кому навіть на думку не спадає, що хтось здатен порушити усталені норми поведінки. Вона була невиправно брехлива. Вона не визнавала того, що обставини можуть бути сильніші за неї і, гадаю, з ранньої молодості почала вдаватися до негідних учинків, які дозволили їй дивитися на світ з отієї холодною, визивною посмішкою і водночас потурати примхам свого міцного, пружного тіла.

Мене це не обходило. Брехливість у жінці — вада, яку ніколи не засуджуєш надто суворо; я злегка пошкодував, а потім облишив думати про це. Саме під час тих відвідин ми мали цікаву розмову щодо шоферської етики. Почалося з того, що, коли ми проминали групу робітників, вона крилом зірвала в одного з них гудзика з куртки.

— Ну, хто ж так водить! — обурився я.— Або ж будьте обережні, або не сідайте за кермо.

— Я обережна.

— Аж ніяк.

— Ну, то інші обережні,— безтурботно відповіла вона.

— А до чого тут це?

— Вони даватимуть мені дорогу,— пояснила вона.— Щоб сталося зіткнення, потрібні двоє.

— А що як вам трапиться хтось такий самий необережний, як ви?

— Сподіваюсь, не трапиться,— відповіла вона.— Я терпіти не можу необережних людей. Ось чому мені подобаєтеся ви.

Її сірі примружені очі дивилися не на мене, а на дорогу, але вона навмисне змістила щось у наших стосунках, і на мить мені здалося, що я кохаю її. Але я людина розважлива, обтяжена багатьма засадами, які діють мов гальма на мої бажання, і я твердо вважав, що передусім повинен до кінця розплутати той клубок удома. Раз на тиждень я писав туди листи, підписуючись: "Твій Нік", але думаючи про ту дівчину, згадував тільки світлі вусики поту, що виступали над її верхньою губою, коли вона грала в теніс. Та все ж таки щось з'єднувало нас, і цей нам самим неясний зв'язок треба було тактовно розірвати, щоб я знову міг почувати себе вільним.

Кожна людина приписує собі принаймні одну з основних чеснот; от і я особисто вважаю себе одним з небагатьох відомих мені порядних людей.

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

Щонеділі вранці, коли церковні дзвони ще лунали в прибережних містечках, вищий світ разом з небесним світилом повертався до садиби Гетсбі й веселими блискітками розсипався на його травнику.

— Він бутлегер,— перемовлялись юні дами, втішаючись смаком його коктейлів і пахощами його квітів.— Він небіж Гінденбурга й троюрідний брат самого сатани, і він убив чоловіка, який ладен був викрити його. Зірви мені гарненьку троянду, золотко, й налий мені ще ковточок у той кришталевий келих.

Колись я почав записувати між рядками залізничного розкладу імена гостей, що бували в містера Гетсбі того літа. На розкладі зазначено: "Чинний з 5 липня 1922 року", він давно застарів і вже розсипається. Але вицвілі записи все ще можна розібрати, і вони краще, ніж мої поверхові спостереження, покажуть вам, які люди користувалися гостинністю Гетсбі, люб'язно віддячуючи господареві тим, що нічогісінько про нього не знали.

Отже, з Іст-Егга приїздили Честери-Беккери, і Лічі, й добродій на прізвище Бансен, з яким я познайомився ще в університеті, й доктор Вебстер Сівет, той самий, що торік потонув десь у штаті Мен. I Горнбіми, й Віллі Вольтер з дружиною, і цілий клан Блекбаків, що завжди збиралися докупи десь у кутку й по-цапиному скидали головою на кожного стороннього, що наближався до них. А також Ісмеї, й подружжя Крісті (цебто, точніше, Губерт Ауербах з дружиною містера Крісті), й Едгар Бівер з волоссям білим як молоко, про якого кажуть, що він посивів одного зимового вечора без будь-яких на те причин.

Кларенс Ендайв, наскільки я пам'ятаю, теж був з Іст-Егга. Його я бачив тільки раз, він прийшов у білих бриджах і побився в саду з таким собі Етті, відомим пройдисвітом. З найвіддаленіших кутків острова приїздили з дружинами Чідлз, і О. Р. П. Шредер, і Стонуолл Джексон Ебремс (той самий, що переїхав із Джорджії), і Фішгард, і Ріплі Снелл. Снелл був там за три дні до того, як його ув'язнили, й так напився, що впав і заснув на під'їзній алеї, і автомобіль місіс Суетт — дружини Юліссіса Суетта — переїхав йому праву руку. Подружжя Денсів теж бувало там, і С. В. Вайтбейт, якому вже на той час переступило далеко за шістдесят, і Моріс А. Флінк, і Геммерхеди, й імпортер тютюну Білуга, й дочки того Білуги.

З Вест-Егга прибували Поули, і Малреді, і Сесіл Роубак, і Сесіл Шен, і Гулік, сенатор штату, і Ньютон Орчід, власник кіностудії "Філмз пар екселлянс", і Екгост, і Клайд Коген, і Дон С. Шварце (син), і Артур Маккарті — всі вони були так чи інакше пов'язані з кіно. А також Кетліпи, і Бемберги, і Г. Ерл Малдун, брат того самого Малдуна, який згодом задушив свою дружину. Навідувався туди й відомий імпресаріо Да Фонтано, а також Ед Легро, і Джеймс Б. Феррет ("Самогон"), і подружжя Де Джонгів, і Ернест Ліллі — ці приїздили грати в карти, і якщо Феррета бачили в саду, то це означало, що він програвся і що завтра курс акцій компанії "Ассошіейтед Тракшн" трохи підвищиться.