Велікі ростіть

Сторінка 8 з 17

Вишня Остап

— Працюю. Хоч у мене з геометрії "п'ять", проте все повторюю, щоб як слід бути готовим.

— Пхе! Повторюю… А я так мало не щодня в Пущі-Водиці. Ох і красота!

— Та я знаю, що красота, та хай уже після іспитів.

— Чудно! Іспити в нас "на ять" будуть. Аж ось і іспит з геометрії.

Олег Трійченко ще раз покрутив пальцем круг пальця, розвів широко руками, хоробро ті руки звів знову — палець об палець тільки — стук.

— Єсть! Складу! — аж підскочив Олег.

Упевнено підійшов він до столу, хоробро взяв білет, глянув — і зблід… Щось у його всередині похололо і посунулось аж тудитуди, а там тільки: теньтеньтень — затенькало.

— Двадцять три!

"Що ж воно там таке?" — затрусився Олег. Глянув у білет: паралелепіпед.

"Що воно таке?" — думає з жахом Олег.

— Ну, Трійченко, який у тебе білет? — запитує Олена Василівна, вчителька геометрії.

А тут круг стола члени комісії, і всі вони на Олега дивляться, чекають.

— Двадцять третій, Олено Василівно.

— Що там у двадцять третім?

— Палелопопопід.

— Якяк? Що ти сказав?

— Паралелеопіпі…

— Нуну?..

— Пі… пі… пі…

Уже й члени комісії почали усміхатися, а Олена Василівна вся почервоніла, а Олег стоїть та все:

— Пі… пі… пі…

Розгнівалася Олена Василівна, похитала головою:

— Не "пікай" ти краще, мов те курча! Іди собі, не страмись сам і не страми мене. Восени складатимеш, а літо попрацюй як слід.

Повернувся од столу Олег, глянув на товаришів, а вони губи кусають, щоб уголос не розреготатися. Проходить на своє місце, а вже хтось збоку:

— Піпіпі.

З того часу Олег так і звався в школі: Парелелепіпед. А Ігор П'ятьорський склав іспит на "п'ять". Після іспитів Олег геометрію вчив, а Ігор у ПущіВодиці в ставку купався та рибу вудив.

ФАЗАНИ

— Дідусю, а коли ти мене на охоту візьмеш? Я теж хочу зайчика встрелити!

Отак завжди маленький Павлик прохав свого дідуся=мисливця, як тільки дідусь брався за рушницю.

Дідусь гладив Павлика по голівці:

— Візьму, візьму, Павлику, ти ще маленький, підростеш, тоді й візьму…

Дідусь дуже любив маленького Павлика і завжди йому розповідав про зайців, про вовків, про лисичок, про всіх звірів, що він їх полював.

А одного разу прийшов із лісу та й каже:

— Павлику, а я фазана бачив.

— Де ти, діду, фазана бачив?

— У нашому лісі!

— Якого фазана?

— Такого, як ото ми з тобою бачили в зоологічному парку.

— Із отаким червоним хвостом? З отаким великим, що отак аж дугою загинається?

— З таким самим! Фазанів, Павлику, привезли у наш ліс аж із далекого Казахстану! Привезли й пустили в нас! Тепер вони у нас плодитимуться.

— Дідусю, візьми мене, будь ласка, в ліс фазанів полювати!

Дідусь якось так загадково посміхнувся та й каже:

— Добре, Павлику! Взавтра підемо в ліс до фазанів.

Маленькому Павликові так хотілося піти з дідом на фазанів, що він і вночі прокидався та все питав маму:

— Мамо! Чи скоро вже ранок?

— Спи, Павлику! Спи! Дідусь без тебе в ліс не піде! Раз уже він сказав, що тебе візьме, то, значить, візьме.

Дуже рано прокинувся Павлик. Бачить, а дід уже ходить по кімнаті, одягнений у повстяки, у ватяні штани і кожушок… Дідусю, крикнув Павлик, — а мене хіба не візьмеш?

— Візьму, Павлику, візьму! Одягайся! Тільки добре одягайся, бо бачиш, скільки за ніч снігу нападало!

Павлик тешіо одягся: і светр, і теплі рейтузи надів, і валянки, і шапкуутанку…

— Ну, я вже готовий, дідусю! Бери рушницю, та й підемо! — каже до дідуся Павлик.

А дід йому:

— Ні, Павлику, ми сьогодні рушниці не братимемо! Ми щось інше сьогодні ддя фазанів візьмемо. Ходімо!

Вийшли дідусь з Павликом з хати та й пішли під повітку.

А під повіткою дідусь зарані заготував кілька снопів з ячменю. Невимолочених, із зерном.

Та серед великих снопів і кілька маленьких було — для Павлика.

— От з якими "рушницями" полюватимемо фазанів ми з тобою, Пав лику!

Та й розповів дідусь Павликові про те, як треба оберігати взимку птицю, і не тільки фазанів, що оце тільки їх привезли до нашого лісу, а й всіляку птицю: і куріпок, і синичок, і щигликів, що взимку, як випаде сніг, не мають змоги знайти собі їжу…

Дідусь із Павликом пішли до лісу, розгорнули на галявині сніг і поклали снопики ячменю…

— Давай, Павлику, заховаємося отут за ліщиною! Подивишся, який червоний красунь фазан зараз до ячменю прибіжить.

І справді,— тількино вони присіли за кущем ліщини, збоку щось заквоктало, залопотіло крильми, і чудесний, червоний красунь фазан із хвостом дугою підбіг до снопа і почав клювати зерно.

Дідусь обняв Павлика та й каже:

— Отак, Павлику, завжди роби! Взимку, коли багато снігу, підгодовуй пташку в лісі! Добре?

— Добре, — відповів Павлик.

У НОВОМУ РОЦІ—ВСЕ НОВЕ, ХОРОШЕ!

Хто більше чекав на прихід Нового року — чи Славко Бублик, чи його мама, — ми вже так достовірно про це й не скажемо. І Славко його чекав нетерпляче, і мама його, мама Люба. Хоч і заклопотана була, а проте подивиться на Славка, коли він уже солодко спить після пережитого дня, то обов'язково й подумає:

"А от уже й Новий рік!"

Славкові Бубликові минуло вже дев'ять років. Хоч мама часто ховала його самоката, бо дуже вже той самокат дзеленчав по асфальту, намагаючись обов'язково вискочити з тротуара на вулицю й збити "Москвича", лякаючи при цьому подорожніх, Славко свою маму любив.

Щоправда, коли було мама заховає самоката, Славко дуже за це на маму сердився, плакав, тупав ногами, кричав: "Дай!" А як колись у школі на перерві засперечалися, чия мама найкраща, Славко заявив категорично:

— Такої мами, як у мене, ні в кого нема! Моя мама найкраща від усіх!

Павка Крендель, той, що в нього вдома є живий єгипетський голуб, теж не менш рішуче обстоював:

— Попробуй "заімєть" таку маму, як у менеї От попробуй! — наступав він на Славка.

— Ти думаєш, що твоя ліпша? — одбивався Славко. — Ліпша?!

— А єгипетський голуб у тебе єсть?! Кажи, єсть!? А ти кажеш, що твоя мама краща! Ага! — сказав Павка й переможно подивився на присутніх.

Єгипетського голуба у Славка не було, та проте він не хотів здаватись, примружив очі й промовив з притиском:

— Подумаєш, голуб?! Ми про мам, а не про голубів! Хіба голуб — мама?! Моя мама мені дві морські свинки купить!

У суперечку між Славком і Павкою встряв Юрко. Юрко перекричав і Славка, і Павку: