Вона сиділа близько від Миколи, він чув тепло її тіла, чув її прискорене дихання. Про що думала ця дівчина, що не знала ще кохання?
Микола відчував, що дівчина в цю хвилину думає про нього, що в її голові і серці звучать слова поета: "Цілуй, цілуй, цілуй її..."
Вона сиділа мовчки, з заплющеними очима. Микола нахилився і поцілував її личко.
Сашенька здригнулась. Микола збентежився.
— Пробачте, Сашенько,— перепросив.
Саша подивилась на нього здивовано, на його перепрошення не відповіла. Цей перший поцілунок не так уявлявся дівчині.
Відчув Микола, що зробив помилку.
— Ви не гніваєтесь на мене? — спитав. Дівчина знизала раменами.
— Ні,— сказала тихо,— Читайте далі.
Але Миколі читати вже не хотілось. Крізь відчинене вікно вривалась в кімнату чудова весняна місячна ніч. Він погасив каганця, і в кімнаті стало казково гарно: на підлозі утворилось чарівне озерце зеленаво-блакитного місячного сяйва. В нього хотілось умочити ноги і руки й цілому скупатись.
Хлопець сказав про це Саші, але вона не відповіла й зараз.
Сиділа сумна, задумана.
— Чого ви така? — легенько торкнувся плеча.— Чому така переміна у вас? Посумніли чомусь...
— Ні, нічого,— прошептала, Микола взяв її за руку.
— Дивіться, яка краса на світі, яка весна чудова, а ви сумуєте.
Дівчина слабо усміхнулась.
— Коли так гарно на світі, мені завжди чомусь сумно. Але це не смуток печалі, це смуток від надміру почуття. З журбою радість обнялась. Дуже гарно це сказано. Таке зараз в душі моїй. Власне, справжньої радості я вже давно не знаю. Хіба що як була ще маленькою. Тоді я мала доброго батька, мати мене любила, і я була щаслива. Але це тривало дуже недовго: почалась війна, і пропало моє щастя, видно, назавжди. Мій тато загинув на фронті, і я ніколи вже не довідаюсь, де його могила. Десь у вашому краю. Мати моя рано овдовіла, і я залишилась сиротою. У нашу хату заглянула біда. Мати почала працювати, щоб я мала змогу жити і вчитись.
Дівчина хвилину помовчала. Перед вікном промайнула чиясь тінь, видно, Марія Василівна вийшла перед сном пройтись. Вона ' зупинилась на хвилину, може, хотіла почути, чи ще гомонять молодята, але, не дочекавшись розмови, пішла далі.
— Оповідайте, Сашенько,— попросив Микола,— хочу все знати про вас від вас самих.
— Біографія моя коротка,— сумно почала дівчина.— Закінчила я гімназію, а далі вчитись не судилось, треба було самій працювати. Навчилась друкувати на "Ремінгтоні" і пішла друкаркою. Уже сім років живемо лиш би з дня на день, майже увесь час в нестатках. В такому віці дівчата колись веселились, танцювали, мали своїх кавалерів, наречених. Моєму ж поколінню все це було закрите темною завісою, витканою з війни, голоду і холоду. Ось чому смуток не покидає мене, особливо тоді, коли мені на хвилину стає добре. Тоді з журбою радість обнімається.
В кімнаті раптом потемніло. Зникло світове озерце, розлите на підлозі, видно, хмаринка напливла на місяць.
Микола взяв дівчину за руку.
— Тепер буде краще,— сказав він твердо.— Мусить бути.
— Вірите в це?
— Вірю. Нащо ж було стільки крові й сліз, якщо б не було віри в краще майбутнє.
— Е, коли воно буде?! — Саша недовірливо махнула рукою. — Поки краще стане, як ви пророчите, мине наша молодість, а може, й життя.
— Зате наші діти будуть щасливі.
— У мене не буде дітей.
— Чому?
— Я ніколи не вийду заміж,— промовила, закривши лице долонями.
— Що за маловірство, Сашенько! — картав її Микола.
Замість відповіді дівчина залилась гірким, ревним плачем.
Микола злякався. Почав заспокоювати, але вона не вгамовувалась. Тоді він обняв і притулив до своїх грудей. Саша здригнулась, глухий біль поволі почав стихати, вона глибоко зітхнула і замовкла. Неначе з вдячності за те, що заспокоїлась, юнак почав цілувати лице, мокрі від сліз очі, руки, що закривали обличчя, пахуче золоте волосся, пересипаючи поцілунки найпестливі-шими словами.
Дівчина поволі звільнилась від його пестощів.
— Ви скористались з моєї хвилинної слабості,— сказала.— Нехороше так...
Микола засоромився.
— Пробачте,— сказав він.— Мені жаль вас стало. Мені здавалось, що я приголубив свою рідну сестру. Прийміть ці пестощі, як від брата.
— Я не серджусь,— промовила дівчина.— Сама у цьому винна. Так гарно починався наш вечір і так якось нехороше скінчився.
— Він же ще не скінчився,— заперечив Микола.— Ми ще продовжимо читання або так порозмовляємо.
Того вечора вони сиділи далеко за північ. Микола розповів дівчині про себе, про свою родину, залишену в Галичині, про те, як скучає за нею і як йому хочеться туди вернутись.
— Зараз хотіли б вернутись? — спитала дівчина.
— О ні, зараз ні, не того я пішов звідти, щоб так вертатись.
Микола уявив на мить ту Польщу Пілсудського. Вона ще сама зализувала рани від шабель Будьонного, а вже скубла його рідну землю, гнобила і зневажала його батьків, братів, його віками поневолений народ-страждалець. Скільки разів поривався бідний народ скинути з себе ярмо феодалів-поміщиків, панів, багатіїв, що з давен-давна безсоромно захоплювали його землі, накладали податки і за їх рахунок багатіли все більше і більше і, нарешті, ставали панами усього краю. Микола знає з історії своєї вітчизни, що народ не мирився з таким становищем. Народ повставав проти гнобителів. Кріпаки вбивали панів-поміщиків, палили їх маєтки і втікали з рідних осель в гори, і там гуртувались ватаги опришків.
Микола розповідав дівчині про Довбуша й інших славних ватажків, що кидали гордий виклик пихатому панству, заявляли право жити на власних рідних землях.
— Так було, але так не буде! Тепер не ті часи. Тепер наш народ має, крім вогнепальної, ідеологічну зброю, і не поможе ополячування, рано чи пізно, а весь український народ зіллється в одно ціле, в одну могутню Радянську державу.
— А коли це буде? — перервала оповідання Миколи Сашенька.
Микола усміхнувся.
— Вам зразу подавай строки. Коли точно — важко сказати, але буде. Я мав друга серед солдатів царської армії,— продовжував Микола. — Лебеденко було його прізвище. Він мені відкрив очі на багато речей, яких я не бачив, про які не знав. Із того, що він говорив, що пророчив, багато вже здійснилось і ще більше здійсниться. Він завжди говорив про возз'єднання всіх українських земель, і воно мусить статись, бо це воля усього народу.