Інакша, але не менш цікава була друга кімната, середня, де спали дад і баба. Найцікавішим для дітей в цій кімнаті були килими над ліжками. На килимі над дідовим ліжком виткані собаки: величезний бурий сенбернар з червоними очима і кілька малих песиків різних кольорів і порід; на килимку над бабиним ліжком зображена серна, яку переслідують собаки. Ці два килими завжди притягали увагу малят. Дуже часто ці собаки і серна снились дітям як живі. Діти боялись їх і кричали вві сні.
Над ліжками діда і баби, понад килимками, висіли картини релігійного змісту: Христос і Марія, а в головах бабиних ще й святий Антоній з Падви, що мав хист знаходити згублені речі. Для того, мабуть, його спеціально тримали. Треба було прочитати відповідну молитву, і річ знаходилась. Молитва ця дуже проста ї легко запам'ятовувалась:
Святий Антонію падевський, Ти, громадянине небесний, Нехай буде воля твоя, Хай знайдеться згуба моя!..
Ясно, що той, хто згубив річ, мусив бути гідний уваги святого, інакше він не допомагав, і згуба не знаходилась.
Найцікавішою, хоч і найменшою, була третя і остання кімната. В ній одне лише вікно, що виходило в сад, як і вікно середньої кімнати, але його закривав льох з досить високим дахом, і тому в кімнаті майже ніколи не було сонця.
У кімнаті цій завжди стояли бутлі з усякими наливками, завжди тут чулися запахи бродіння, влітку тут гули бджоли й оси. Над одним із ліжок, над тим, що ліворуч від вікна, висів великий образ, захований у глибині широких рам, точніше, споруди у вигляді каплички або кіота. Перед цією мініатюрною капличкою-кіо-том висіла "невгасима" лампадка, яка майже ніколи не горіла. На порозі ж тої каплички стояв дзвіночок з дерев'яною ручкою. Оцей дзвоник мав силу розганяти грозові хмари, які збирались іноді влітку над лісом. Діти боялись громів, і коли небо вкривали темно-сині хмари, які не віщують нічого доброго, коли в лісі починався той характерний шум перед бурею, а небо перетинали блискавки, діти просили діда, щоб він дзвіноч-
ком відігнав бурю від їхнього дому. Дід слухав, серйозно брав дзвіночок, з певною вірою обходив хату, дзвонив і говорив якусь молитву. Після того хоч і били громи, аж земля стогнала, і лив дощ або падав град, діти перечікували бурю спокійно, вірячи, що хата від грому забезпечена.
Довівши оглядини помешкання до малої кімнати, діти перевіряли, чи є дзвіночок, і, переконавшись, що він на місці, починали шукати нових розваг. Найбільше їх можна було знайти на кухні. Там, під столом, завжди гніздилось дві-три пари голубів. Так повелося від не-пам ятних часів. І хоч бабуня часто виганяла самців, що занадто, бува, розворкуються під столом, а проте поправляла їм солом'яні гнізда, і голуби взимку і влітку виводились в її кухні. Отже, подивитись зблизька на голубів, особливо на молодих, було дуже цікаво. їх дозволялося брати в руки, але в руках вони поводили себе не завжди пристойно і часто бруднили одяг. Приємніше було тримати в руках старих голубів. Вони були ручні і не пручались.
Скоро по приїзді гостей баба подавала святковий сніданок. Це вже був другий сніданок, який складався з холодних смачних закусок. Через три-чотири години — обід. За сніданком і обідом ішли веселі розмови, у яких діти не брали участі. Обідали діти звичайно в середній кімнаті, і подавала їм на стіл мати. Діти, а особливо Микола, дуже любили ночівлю у діда. Вона була цікава своєю небуденністю. Спали насамперед на підлозі, в першій кімнаті, біля письмового стола. Це одне вже було незвичайне і тому приємне. Але справа була навіть не в цьому, а в приємностях перед сном. Звечора, як тільки добре смеркало надворі, Микола біг до стайні. Він оглядав коні, корови, пестив телят, а коли було місячно, йшов за стайню, там по дошці виходив на високу купу гною, з якої виднілася стодола і стіжки сіна, що в сяйві місяця яскраво виділялись на чорному тлі лісу. До стіжків щовечора підходили зайці і серни, яких у лісі було дуже багато. І так це гарно виглядало, мов у казці. Потім ішов до кухні, де вечеряли робітники діда — візник Дмитро і пастух Антошко.
Кухня взагалі вважалася чудовим місцем. Тут можна було поводити себе більш невимушено, вільно, менш офіційно, ніж у кімнаті з дорослими. У кухні завжди був хтось цікавий, бо збирались в ній прості люди;
у кухні можна було почути веселі жарти і цікаві оповідання.
Найраніше лягав дід, а за ним поволі і решта мешканців дому. Микола любив лежати і намагатись не заснути. Як приємно, угрівшись під теплою ковдрою, дивитись на загаптоване морозом вікно, крізь яке виглядає місяць, і слухати гавкання собаки. Проте довго не спати йому ніколи не вдавалось. Поволі затихав увесь дім, засинала стайня. Навіть Бровко заривався глибше в сіно в своїй буді; тільки у кухні все ще довго працювала невтомна, добра бабуня.
У домі Гаєвських рідко нудьгували. Довгими зимовими вечорами батько читав або оповідав щось, мати звичайно шила або вишивала, бо сама вона одягала дітей і себе, а недільними вечорами і вона любила почитати. Микола готував уроки, а потім бавився з сестрою, братом, які до того часу розважалися самі. Любимим місцем, для забави маленьких було місце під столом. Стіл був дубовий, масивний, чотирикутний, ніжки його скріплені між собою двома перекладинами навхрест. На місці пересічення була виверчена дірка, а в неї вкладена вирізьблена для оздоби галка, яка ніяк не претендувала на якусь подобу людини, а проте маленькі, які буквально пішки ходили під стіл не згинаючись, дуже любили цю галку, вигадували з нею найрізноманітніші забави, вбирали її то в хустину — і тоді це була дівчинка,— то в капелюх — і тоді був хлопчик,— робили з неї бабу-ягу і потім самі боялись лізти під стіл.
Дуже любили діти малювати. Батько приносив із класу три зошити для малювання і роздавав їм. Кожне мало свій олівець і гумку. Батько привчав, щоб всі прилади після вжитку класти на місце. На акуратність в роботі і забаві батьки обоє звертали пильну увагу. Хлопці мусили щодня чистити собі черевики і вбрання; сестричка, тому що часто хворіла, звільнялась від цієї повинності. Всі троє повинні були щодня самі вмиватись з милом і чистити зуби, а перед кожною їжею мити руки. Всі троє, коли були здорові, мали зробити вранці гімнастику. Батько поробив дітям, відповідно їх віку і росту, дерев'яні гирки, і тими гирками діти під команду батька виконували нескладні гімнастичні вправи. Кожне з дітей могло малювати, що хотіло. Микола малював звичайно пейзажі, де неодмінно були річка, ліс, вдалині хатка лісничого, десь доконче мусив бути зайчик, або серна, а то й вовк, хоч, правда, іноді важко було відрізнити вовка від серни. Зіночка малювала переважно квіти, і в цьому жанрі вже з дуже раннього дитинства виявила неабиякі здібності. Самолюбство Миколи багато терпіло від того, що менша сестричка випереджала його. Він старався як міг, але не завжди успішно. Щодо Євгена, то він не мав до малювання аж ніякого хисту. Найчастіше малював хату з димарем і димом, поруч коня такої ж величини, як хата, причому кінь звичайно був дуже подібний до хати, а його хвіст — до димаря і диму або й до купи хмизу. Батько потішався, кажучи, що Євген увесь у нього, бо сам батько малювати не вмів. Художній хист старші діти успадкували від матері — художника в усьому, до чого бралась: чи в пошиві дитячого костюма, чи у вишивці, чи в оздобленні кімнати.