Дійшовши до краю села, побачив жердину, а на ній дощечку з написом: "Дорога до колгоспу". Це було нове, і воно звучало по-новому.
Микола пішов за дороговказом. Колгосп будувався заново на краю села, над невеличкою річечкою. На просторому дворі, обсадженому з чотирьох боків молодими тополями, красувалося вже кілька нових будівель, із яких три приковували до себе особливу увагу: це два типові корівники і третій ще не закінчений. На його даху копирсались теслі. Все це помітив Микола здалека.
Дійшовши до половини подвір'я, побачив високого, дуже худого чоловіка, який, вийшовши з новобудови, поспішав кудись своїми довгими журавлиними ногами.
Порівнявшись з високим чоловіком, Микола зупинився і спитав про голову колгоспу. Високий чоловік уважно подивився на пришельця.
— Його зараз у колгоспі немає,— сказав,— поїхав у Харків на партійну конференцію. А ви хто будете?
Гаєвський назвав себе.
Чоловік умгукиув, видно, прізвище йому нічого не сказало.
— Я радянський письменник,— доповнив дані про себе парубок.
— А-а-а! — Очі у високого заблищали, худорляве обличчя зайнялось усмішкою.—Дуже приємно познайомитись,— сказав він, поволі цідячи слова.— До нашого колгоспу ще ніхто з письменників і не приїжджав. Ви перші. Дозвольте і мені представитись. Я завідую фермою у колгоспі, прізвище моє М'якота Ларивон і по батькові Ларивонович. Чомусь моїм батькам полюбилось це ім'я,— додав, тиснучи руку гостеві.
— Тоді, коли вас хрестили,— сказав Микола,— імена придумували не батьки, а піп, і краса імені дитини залежала від того, скільки попові клали на руку за хрещення.
— Так воно було, — погодився М'якота.— Але чого ж ми стоїмо? Куди б ви хотіли зараз: чи до контори, чи подивитись на господарство?
— Навіщо нам контора, звісно, цікаво на господарство подивитись.
М'якота повів гостя в корівник, де стояло біля ста корів. Тварини були різних порід, і відчувалось, що вони зібрані з цілого села від окремих господарів. Вгодованість корів була середня і нижче середньої. Корівником, як вартовий, ходив з мітлою скотар. Миколі не сподобались прив'язі. На прив'язування і відв'язування тварин витрачалось багато часу, а на випадок небезпеки могло дійти до катастрофи. Він порадив завести інші прив'язі і показав, як вони виглядають на практиці. Завідуючий фермою зацікавився порадою, визнав її слушною і сказав, що обов'язково завтра ж почне запроваджувати такі прив'язі, бо ланцюги має, давно придбав, а все інше — гайки, кільця — зробить місцевий коваль.
Від цієї поради Микола зразу виріс в очах завідуючого фермою.
У другому такому ж великому корівнику стояв молодняк — ялівки сірої української породи. Це була гордість колгоспу і радість самого М'якоти. Він, запроваджував нову молочну породу, яка згодом мала витіснити весь малопродуктивний, непородистий, різношерстий склад першого корівника.
— Ось корови найближчого майбутнього,— сказав з гордою надією в голосі М'якота.— Це наша старовинна степова порода, якою почали чомусь нехтувати, почали шукати нових пбрід у німців, англійців, а ми в нашому колгоспі вирішили зупинитись на нашій рідній, сірій степовій. Вона і росла, і гарна, і молоко жирне має. Коли її добре годувати, то вона німецьким носа втре. Цей молодняк — це наше майбутнє.
І дійсно, видно було гарний догляд за молодняком, <5о ні одної ялівки нижче середньої вгодованості не було, і чистота більша, хоч і в першому корівнику на чистоту не можна було нарікати.
Третя будівля готувалась під свинарник і вівчарню. Зараз частина тварин тимчасово містилась у нашвидку збитому з дощок сараї, а більшість — по колишніх куркульських дворах. Так були розміщені й коні, поки не побудується стайня у дворі колгоспу.
Микола вийшов з новобудівлі захоплений. Він таки знав толк у тваринах і в приміщеннях для них, але найбільше був зворушений замилуванням і любов'ю до своєї справи самого М'якоти.
— Ви ще не все бачили,— сказав радянський фермер,— найцікавіше я лишив для вас на самий кінець.
Він повів гостя за корівники. Звідтам в кількастах кроках було видно якесь огороджене місце.
"Що б це могло бути? — подумав Микола,— Ага, знаю". Але зробив вигляд, що не здогадується.
— Потерпіть ще трохи,—говорив, задоволено усміхаючись, господар.
Наблизившись на двадцять метрів до огорожі, Микола переконався, що його здогади правильні, це були дві великі силосні траншеї. Стіни одної були облицьовані лозиновим пруттям. М'якота чекав, яке враження справлять на гостя ці дві ями. Микола мовчав.
— Ну як? — не витримав автор споруд.
— Добре,— сказав Микола.— Тільки я думав зараз, чи дуже потрібний цей пліт?
— І що?
— Гадаю, що не потрібний.
— Хіба?
— Справді, не потрібний. Грунт глинистий, достатньо міцний. В цьому, зрештою, буде легко переконатись, якщо завантажите одну яму, облицьовану пруттям, а другу не облицьовану. Я певний, що силос у цій, не облицьованій, буде кращим.
— Шкода, що я раніш з вами не зустрівся,— промовив М'якота.— Дорого ця облицьовка коштувала, а, бач, користь з неї, кажете, невелика. Ці траншеї — це першина в нашому житті. Освіти спеціальної не маю, але люблю це діло.
— Цього вистачить,— перехопив Микола,— Є любов до діла, буде й діло, будуть і знання, до них підштовхне ота сама любов. А як голова колгоспу, любить він господарство, як і ви?
— Любить, дуже любить. Це робочий, шахтар, його прислала партія. Розумна голова. Воював у Першій Кінній армії Будьонного всю громадянську. І я з ним поруч,— додав несміливо,— Хмара він на прізвище.
— Ви воювали в Першій Кінній Будьонного? Перед очима Миколи розкинулись, мов у кінофільмі,
широкі степи і серед них бійці в будьонівках на замилених конях, тачанки з кулеметами, дими вибухів... За білим офіцером у черкесці і каракулевій папасі мчить, на замиленому коні з шаблюкою в руках оцей високий худорлявий чоловік...
— Чотири рази був поранений,— каже М'якота. Видіння зникає, Микола наче прокидається зі сну.
— І що ж далі? — питає він.
— Видужав і пішов будувати колгосп,— відповідав господар на запитання гостя.— Спершу не клеїлось. Вибрали були головою місцевого, та не справився. У такому ділі треба голови, з людьми маєш справу. Тоді, на наше щастя, прислали нам двадцятип'ятитисячний. Хмара попросився у наше село спеціально, бо знав мене. Ми були бойовими товаришами.