Син якось неприродно усміхнувся і сказав, що з деякого часу вживає опій, і досить часто, бо без нього терпить невимовні болі.
Своїм признанням дуже засмутив усю родину.
До Миколи Юрій довго і уважно приглядався, і той серцем відчув, що своєю особою не викликав симпатії у брата коханої. Видно, вже так ведеться, що симпатії і антипатії бувають найчастіше взаємні. А крім того, брати звичайно не люблять претендентів на руку сестер.
Микола не злюбив Юрія з першого погляду. Може, це була свого роду ревність. Почував, що тепер він уже не зможе поводитись так вільно, як досі. Неприязнь до новоприбулого збільшувалась ще й тому, що той спробував кепкувати з Миколиної мови, назвав її хохлаць-кою і ведверто заявив, що не любить "малоросійщини". Він підкреслено уникав слів "Україна", "український".
Правда, Микола різко обірвав нахабу. На сина накинулась за його нетактовність мати, а Сашенька з досади заплакала. Юрій вибачився, сказав, що не мав злого наміру, просто пожартував, але це не помогло,— антипатія поступово росла. А проте треба було доконче утримати в хаті мир. І Микола зобов'язався цей мир утримати, де-не-де поступаючись своїми переконаннями, своїми думками на прохання Сашеньки і її старих опікунів. Юрій, мовляв, хворий, треба бути до нього вибачливим. Можливо, гарячкуватому Миколі важко було б триматись в заданих рамках, але й Юрій згодом став трохи людянішим, знайшовши з Миколою спільну мову саме в поезії. У поезії він знав толк, бо й сам писав вірші ще до від'їзду в армію. На прохання Миколи він читав свої твори, але вони не подобались: його вірші носили декадентський характер, а салонно-міщанська тематика не гармоніювала з добою, у якій жили обидва ці молоді хлопці. Проте любов до поезії в якійсь мірі зближувала їх. Юрій довідався, що Микола пробує писати вірші, що колись до війни, також писав, переважно любовну лірику, але не вірить у свої сили, бо не знає теорії віршування, не знає взагалі теорії літератури, а писав і пише, як заманеться,
Юрій у цьому питанні був набагато компетентнішим. Він дружив колись із російським поетом Шенгелі, навіть дав Миколі прочитати його критичну розвідку про два "Пам'ятники" — Пушкіна і Брюсова. Ця книжечка була подарована Юрієві автором з сердечним написом, і він нею пишався. Юрій навчив Миколу писати сонети і тріолети,— вже майже не вживані форми віршів. Юрій любив їх і часто цитував тріолети Ігоря Сєверяніна, модного дореволюційного поета-футуриста, з поезією якого також ознайомив Миколу.
Перші тріолети написав Микола на честь Сашеньки. В них він розказував про свою любов, яка не дасть йому щастя, а тільки породить муки і страждання. І це не було надуманим. Це була правда.
Після зустрічі з Іщенком і розмови з Марією Адамів-ною Микола втратив надію на благополучний кінець свого роману. Правда, Сашенька розвіяла його сумніви щодо заміжжя з Іщенком, якому заборонила показуватись на очі, але він відчув серцем, що в цьому тендітному механізмові, взаєминах між ним і Сашею, тріснула якась важлива пружинка, і хоч механізм ще рухається, та вже не нормально, і поправити його ніхто не зможе. Погіршив становище приїзд Юрія. Саша чомусь соромилась, давно не вела "статистики", тепер закохані вже не прощались перед сном у коридорі. Все це більше не повторювалось.
І ще одно принесло Миколі неабияку прикрість. Він довідався, що кімната, яку займав більше року і де зазнав стільки радості при зустрічах і прощаннях із Сашенькою, була якраз кімнатою Юрія. Відчувалось, що він має претензії до матері і сестри за те, що дозволили поселитись в ній сторонній людині.
Можливо, що про це вже були розмови в домашнім колі. Микола про це не знав, але чув нутром, що назріває буря, і був певний, що вона найближчим часом зніметься.
Так воно й сталося.
Одного літнього вечора Юрій зайшов у кімнату Миколи, коли той готувався до іспиту в інститут, який мав відбутись через кілька днів.
— Вчимось? — спитав він, скоса глянувши на книжку і Миколині зшитки.
— Учусь, як бачиш,— відповів не зовсім ввічливо Микола.
Удома на той час нікого не було, старі жінки пішли до якихось далеких родичів, Сашенька мала того дня надурочну роботу в установі і ще не приходила додому. Атмосфера для роботи була прекрасна, але її порушив Юрій, на думку Миколи, цілком чужий і зайвий в цьому домі, бо нічим він не був подібний до добрих і благородних його мешканок.
Відповідь Миколи не вразила непрошеного гостя. Він хвилину вагався, але, усвідомивши, що повноправний господар тут він, а не хто інший, без запрошення сів на стілець і приготувався до розмови.
"Про що він хоче говорити?" — подумав Микола.
Вгадати цього не міг, але щось внутрішньо підказувало, що розмова буде неприємна.
Микола сів вигідніше і чекав, що йому скаже брат Сашеньки. Але той якось не міг відважитись, і довелось допомогти Миколі самому.
— З чим ти до мене прийшов? — спитав він, пильно подивившись в очі Юрієві.
— Так собі, посидіти,— була відповідь.
— Ти говори толком, так собі не приходять, коли бачать, що людина працює.
Юрій зробив гримасу, неначе проковтнув муху; він часто робив такі гримаси, вони лякали матір, і вона даремно намагалась відучити його від цього.
— Ти не дуже ввічливий зі мною,— видавив він із себе.
— Я це вже чув, — сказав Микола.
Зараз Юрій видався йому огидним. Микола мав велику фізичну перевагу над ним, і йому хотілось ляпасом зігнати ту презирливу гримасу. Стримувало тільки те, що це був син господині і брат Сашеньки.
— Коли ти так наполягаєш,— почав Юрій,— то я скажу, по що прийшов. Я хочу знати, які у тебе взаємини з моєю сестрою?
Микола відчув, що червоніє.
— Ти б її спитав,— сказав він, намагаючись бути якомога спокійнішим.
— Я питав, але вона сказала, що не знає, як розуміти твоє відношення до неї. Ти вже більше року живеш у нас, залицяєшся до сестри, а не робиш ніяких кроків, щоб оформити якось ці...
Він зам'явся, не міг знайти виразу, що ж саме оформити.
— Ти кажи прямо, називай речі своїми іменами,—; сказав Микола.
— Добре,—погодився Юрій.—Так, мабуть, буде краще. Ти думаєш одружитись із Сашею чи ні?
Миколу охопила лють до цього миршавого з пітливими руками наркомана. Він зараз з приємністю викинув би його за двері, а тільки та ж сама думка про Сашу не давала цього зробити.