Велика рідня

Сторінка 185 з 319

Стельмах Михайло

Біля однієї з таких гір, що обривисто спадала до невеликої річки з покрученими берегами, і довелося захищати рідну Батьківщину сержанту енського стрілкового полку Варивону Очерету.

У першій сутичці з німцями хазяйновитий Варивон зразу прикинув, що куди краще орудувати автоматом, аніж гвинтівкою, і сам попросився піти за "язиком".

До операції він готувався по-господарськи, пильно вивчаючи ворожий передній край. Вночі горбатились, крутішали, мінялись його контури, але це вже не могло обманути ока Варивона. На фоні небокраю тінями іноді ворушились чорні силуети, вони, як нечисті душі, раптово провалювались у землю або розпливалися в противному мертвотному світлі вгвинчених в небо "ліхтарів".

"Язика", здоровенного, обм'яклого фашиста, Варивон вирвав прямо з спостережного пункту, волоком перетягнув його через вбитого вартового і, не пригинаючись, побіг до своєї частини. "Язик" попався сержантові не стільки говіркий, як важкий — пудів на шість. І всю дорогу, обливаючись потом, лаяв його в думках Варивон самими що не є останніми .словами. "Іч, як від'ївся на дармовому харчуванні. Такий свинячий кендюх усе твоє ліричне серце підірве", — перекидав з одного плеча на друге "свинячого кендюха", який тільки зрідка охкав, очевидно, не зовсім зручно почуваючи себе в могутніх руках солдата...

— Ну, що? Приніс німця, чи без пам'яті дряпав? — Карпо Варчук поганеньким смішком зустрів Очерета, коли той повернувся з штабу.

— Пішов ти під три чорти і далі, — раптом розсердився Варивон, кидаючи на землю торбину з гранатами. — Чоловік цілу ніч не спав, а він хіхоньки та хахоньки починає заводити, — і, поклавши в головах автомат, ліг біля підніжжя Сокіл-гори.

— Не чіпайте їх, вони сьогодні дуже нервенні, — з уїдливою покорою промовив Прокіп Денисенко.

Наливаючись злістю, підвівся на лікті Варивон, охопивши рукою автомат:

— Гляди, щоб я цим рогачем твою розумну душу не потривожив. Думаєш, ховаюсь, як ти, по затишних місцях. Знаю, яка в тебе чортова думка. До баби захотілося!

Карпо потягнув Прокопа, що вже починав блідніти, за руку, і вони, стиха розмовляючи, пішли в кущі ліщини, що розрослися над самою річкою. Тепер Денисенко майже не розлучався з Варчуком, вони весь час про щось шепталися і замовкали, коли підходив хтось із бійців.

— Каїнова пара, — довго не міг заспокоїтися Варивон. — Один у лісах переховувався, а другий злодієм був і злодієм з тюрми повернувся. Нема мені Дмитра на них. — І думки, що перенесли його в своє село, до Василини, рідні, поволі розмивали злість і втихомирили міцним сном.

Атака почалася пополудні, після мінометного обстрілу. Трьома дорогами, що віялом ішли з села, на мотоциклах сипнули фашисти до річки.

Варивон зручно вмостився за великою кам'яною брилою, слідкуючи за середньою дорогою... Підіймаючи чорну куряву, летіли автоматники, з-за жита було видно тільки їхні рухливі приплюснуті каски. Першого зняв короткою чергою на дорозі біля самого лугу. Мотоцикл перевернувся і застрибав по дорозі, підкидаючи і опускаючи велику мертву ногу автоматника. Праворуч задудонів "максим" і прочистив дорогу. Та через кілька хвилин спішені німці вистрибнули з жита і вузеньким пружком лугу кинулись до ріки, поливаючи свинцем протилежний берег.

Кілька куль клацнуло біля Варивона, обсипавши його скалками каменю. Нижче припав до землі, а коли підвів голову, з берега в річку, високо підіймаючи зброю, плигали вже автоматники.

Нервуючись, широко повів автоматом — туди й назад — і два фашисти, немов переважуючи, почали падати: один — на луг, другий — в річку. Зразу ж після цього цілий потік свинцю обрушився на його схованку. Обережно почав переповзати вузькою видолинкою на інше місце. Знову вперто задудонів "максим", і кулі зачмокали по мокрому грунті. Коли Варивон виглянув з-за другого каменю, на тому березі, з високо піднятими руками, бігли лужком до жита Денисенко і Варчук. Навіть не повірив зразу.

— Німці обходять нас! — різнув чийсь голос. Шелестіли прострелені кущі. Біля його ніг упав прутик ліщини. Постріли вдарили позаду, і мимоволі для чогось повів плечима. Потім скочив із землі, підвівся на весь зріст і вдарив по втікачах.

— Сукини діти! Зрадники! Запроданці чортові!

Зупинився, похитнувся Прокіп Денисенко і незграбно впав на землю, обличчям униз. Карпо легко скочив уперед і розтанув у високих житах. Варивон сікнув навздогін по невидимій цілі ще раз і оглянувся назад.

Відрізаючи останній шлях відступу, в обхід від поля до Сокіл-гори розірваним ланцюгом бігли німці. На камінній гряді, обливаючись холодним потом, Варивон вистріляв передостанню обойму і, щоб увести ворога в обман, спустився вниз, а потім, круто повернувши, почав вибиратися на Сокіл-гору. Ще жевріла надія, що може врятує зелена гущавина. До того ж позавчора знайшов він випадково печеру, так прикриту каменем, що можна рік крутитися біля неї — і не знайти.

"Коли б до вечора дотягнути, а ніч-мати може порятує".

Та сонце спускалося дуже поволі. Коли він підповзав до знайомого місця і міг вже спокійніше зітхнути, поміж деревами зашваркотіла чужинська мова; не дослухаючись до неї, згинаючись у гри погибелі, обдираючи терном і шипшиною руки, Варивон побіг назад.

"Попався, наче миша в пастку".

Становище було тяжке, але голови не згубив. Він так уявляв усі місця на горі, де можна було б заховатися чоловікові, наче вони були перед ним. В марних шуканнях почав добиратись до річки. У вузькому зарогові, припнутий ланцюгом до густолистого явора, стояв уверх дном дощаний човен; погойдуючи його, вода в'юнилася біля корми невеличкою сосновою гілкою. Спинаючись на носки, Варивон виглянув з-за кущів. На тому березі лежало кілька німців; поруч із ними стояли мотоцикли. Напруженим слухом він уловив гомін з гори і, не вагаючись, підбіг до дерева, охопив його руками і поліз угору. Незабаром листя заховало його. Впершися спиною —в стовбур, до болю в руках стискав автомат.

"Якщо помітив хтось, тут від смерті не відкрутишся", — тоскно прислухався до кожного звуку. Ввижалось, що зараз затукають кулі по дереву.

Проте, замість свинцевого перестуку, почув джеркотання — видно, німці спускались з гори. Кілька камінчиків покотилося схилом і два чи три шубовснули в заводь. Гітлерівці, гомонячи, наближались до нього.