"Нічого!.." відповів кум, трясучись усім тілом.
"Га!" обізвався один із гостей.
"Ти сказав…"
"Ні!"
"Що ж воно рохнуло?"
"Бог знає, чого ми переполохались! нікого нема!"
Всі злякано стали озиратись навколо й почали нишпорити по кутках. Хівря була ні жива ні мертва. "Ех ви, баби! баби!" промовила вона голосно: "чи вам козакувати й бути чоловіками! вам би веретено в руки, та й посадити за гребінь; один хто-небудь, може, прости господи… Під ким-небудь ослін заскрипів, а всі й кинулись, як навіжені!"
Це засоромило наших сміливців і примусило їх підбадьоритись; кум хильнув із кухля і почав оповідати далі: "Жид обмер; одначе ж свині на ногах, довгих, як ходулі, повлазили у вікна і вмить оживили його плетеними трійчатками, примусивши танцювати вище цього сволока. Жид — у ноги, признався у всьому…
Та свитки вже не можна було повернути скоро. Пана обікрав на дорозі якийсь циган і продав свитку перекупці; та привезла її знову на Сорочинський ярмарок, але з того часу ніхто вже нічого не купував у неї. Перекупка дивувалась, дивувалась, та, нарешті, збагнула: мабуть, це винна червона свитка. Недарма, налягаючи її, завжди відчувала, що її душить щось. Не думаючи, не гадаючи довго, кинула в огонь — не горить чортова одежа! Еге, та це чортів дарунок! Перекупка примудрилась і підсунула у віз одному чоловікові, що вивіз продавати масло. Дурень і зрадів; та тільки масла ніхто й питати не хоче. Е, недобрі руки підкинули свитку! Схопив сокиру й порубав її на шматки; зирк — аж лізе один шматок до другого, та й знову ціла свитка! Перехрестившись, поцюкав сокирою вдруге, шматки розкидав по всьому ярмарку і поїхав. Тільки з того часу кожного року, і саме під час ярмарку, чорт із свинячою личиною ходить по всьому майдану, рохкає й збирає шматки своєї свитки. Тепер, кажуть, тільки одного лівого рукава бракує йому. Люди з того часу одхрещуються від того місця, і ось уже буде тому років з десять, як не було там ярмарку. Та нечиста сила надала оце засідателеві о…"
Друга половина слова завмерла на устах в оповідача.
Вікно брязнуло з гуркотом; шибки з дзвоном повилітали геть, і страшна свиняча морда висунулась, поводячи очима, ніби питалася: а що ви тут робите, добрі люди?
VIII
…Піджав хвіст, мов собака,
Мов Каїн, затрусивсь увесь;
Із носа потекла табака.
Котляревський "Енеїда"
Жах скував усіх, хто був у хаті. Кум з роззявленим ротом скам'янів. Очі його витріщились, начебто хотіли вистрілити; розчепірені пальці нерухомо застигли в повітрі. Високий сміливець від непереборного страху підскочив аж під стелю і вдарився головою об перекладину; дошки посунулись, і попович з громом і тріском полетів на землю. "Ай! ай! ай!" кричав один, повалившись з жахом на лаву і дриґаючи на ній руками й ногами. "Рятуйте!" горлав другий у розпачі, закрившись кожухом.
Кум, виведений зі скам'яніння другим переляком, поліз, корчачись, під пелену своєї дружини. Високий сміливець поліз у піч, хоч які були вузькі там челюсті, і сам закрився затулкою. А Черевик, начебто облитий окропом, схопивши на голову горщик, замість шапки, кинувся до дверей, і, мов несамовитий, біг вулицями, не чуючи землі під собою; сама втома тільки примусила його трохи зменшити свій біг. Серце його калатало, як ступа в млині, піт котився з нього. Знемігши, ладен уже був він упасти на землю, коли раптом почулось йому, що ззаду хтось женеться за ним… Дух йому перехопило…
"Чорт! чорт!" кричав він у нестямі, потроюючи сили, і через хвилину без пам'яті повалився на землю. "Чорт! чорт!" кричало слідом за ним, і він чув тільки, як щось із шумом кинулось на нього. Тут свідомість відлетіла від нього, і він, як страшний жилець тісної домовини, лежав німий і нерухомий посеред дороги.
IX
Ще спереду і так, і так;
А ззаду, єй-же-єй, на чорта!
З простонародної кажи
Чуєш, Власе!" говорив, підвівшись, один з натовпу народу, що спав на вулиці: "біля нас хтось згадав чорта!"
"А мені яке діло!" пробурчав, потягуючись, циган, який лежав біля нього: "хоч би й усіх своїх родичів пом'янув".
"Але ж так закричав, нібито душать його!"
"Мало чого людина не збреше спросоння!"
"Як собі знаєш, хоч глянути треба; а викреши-но вогню!"
Другий циган, бурмочучи про себе, звівся на ноги; два рази обсипав себе іскрами, ніби блискавками, роздмухав губами трут із каганцем у руках, звичайним малоросійським світильником, що складався з розбитого черепка, налитого баранячим лоєм, — подався, освітлюючи дорогу.
"Стій, тут лежить щось; світи-но сюди!"
Тут підійшло до них ще кілька чоловік.
"Що лежить, Власе?"
"Та начебто двоє людей: один зверху, другий знизу, котрий з них чорт, я вже й не розберу!"
"А хто зверху?"
"Баба!"
"Ну от, це ж і є чорт!"
Загальний регіт розбуркав майже всю вулицю.
"Баба вилізла на чоловіка: ну, певно, ця баба знає, як їздити!" говорив один з натовпу, що зібрався навколо.
"Дивіться, хлопці!" говорив інший, підіймаючи черепок з горшка, друга ціла половина якого трималася на голові в Черевика: "яку шапку надів на себе цей добрий молодець!"
Гамір і регіт, ще збільшившись, примусили опам'ятатися наших мерців, Солопія та його дружину, що, охоплені переляком, довго дивилися з жахом застиглими очима на смагляві циганські обличчя. Освітлюючись химерним і тремтливим світлом, воно здавалось диким збіговищем гномів, оточених важкою підземною парою й хмарами пітьми непробудної ночі.
X
Цур тобі, пек тобі, сатанинське наважденіє!
З малоросійської комедії
Ранковий холодок віяв над Сорочинцями, що прокинулися від сну. Клуби диму з усіх димарів летіли назустріч сонцю, яке з'явилося на сході. Ярмарок загомонів. Вівці замекали, коні заіржали; крики гусей і перекупок залунали знову по всьому табору — і страшні розмови про червону свитку, що навіяли таку моторошність на людей в таємничі години присмерку, зникли зовсім, як тільки настав ранок.
Позіхаючи й потягуючись, дрімав Черевик у вкритій соломою кумовій повітці, вкупі з волами, мішками борошна та пшениці, і, здається, зовсім не мав бажання відірватися від своїх снів, як раптом почув голос, такий же знайомий, як притулок лінощів — благословенна піч у його хаті, чи шинок далекої родички, що стояв не далі, як за десять кроків від його порога. "Вставай, вставай!" деренчала йому над вухом ніжна дружина, смикаючи його з усієї сили за руку.