Сидір Антонович. Ти, Сергію, знаєш мій характер.
Сергій. Сидоре Антоновичу, хоч ви і знатний голова колгоспу і великий практик, а коли допускатимете в роботі промахи,— не мовчатиму!
Дивляться один на одного.
Сидір Антонович. Ну, послухаю... де це ти знайшов у моїй роботі промахи.
Сергій. Забули? Можу нагадати.
Сидір Антонович. Нагадай, нагадай.
Сергій. Ви пам'ятаєте, коли я робив аналіз грунту під озиму пшеницю...
Сидір Антонович. Он ти про що.
Сергій. Я вас попереджав тоді: "Сидоре Антоновичу, ділянка угноєна надмірно, не треба давати більше добрив, бо тоді пшениця буйно розів'ється й виляже. Не буде повного наливу зерна". А ви що відповіли?
Сидір Антонович. Не пам'ятаю.
Сергій. "Агрономічну практику на власному горбі вивчав. Робити так, як наказую". А тепер були в полі, бачили? Пшениця починає вилягати.
Сидір Антонович. Вона ще підійметься... коли дощів не буде. Ну, агрономе, дивлюсь я на тебе...
С е р г і й. І що?
Сидір Антонович. Невгамовна ти людина. Сергій. У вас вчився. "Хазяйським оком до всього приці-ляйся..." Чиї слова?
Сидір Антонович. Запам'ятав мою науку. Сергій. Та, бачу, здає вже ваше око. Сидір Антонович. Як то? Сергій. Не все добачає.
Сидір Антонович (пильно дивиться на агронома). Невже знову якийсь промах? Сергій. Промах. Сидір Антонович. Говори.
Сергій. Не. дуже любите, коли хтось втручається у господарські справи.
Сидір Антонович. Дивлячись, хто втручається і що радить...
Сергій. І все-таки я вирішив... Не ображайтесь. Сидір Антонович. Послухаю.
Сергій. На сьогоднішній день уже так господарювати не можна, як господарювали досі.
Сидір Антонович. Та-ак.
Сергій. Нам треба дивитися і в майбутнє.
Сидір Антонович. Не доберу, куди гнеш.
Сергій. Подумати тільки: в районі наш колгосп вважається передовим.
Сидір Антонович. Бо таки передовий.
Сергій. Який же він передовий, коли ми сіємо пшеницю і не сіємо на корм худобі цукрових буряків. Замалі площі відводимо під соняшники. І зовсім же, зовсім забули таку вигідну культуру, як гречка. А хто не любить гречаної каші... з молоком?
Сидір А н т о н о в и ч. Та до неї витягнути з погреба глечик, увесь холодною росою вкритий... З таким молоком люблю гречану кашу.
Сергій. Хіба тільки каша? А гречаники? А пироги з круп'яною начинкою? А ковбаси?
Сидір Антонович. Хитро підступаєш...
Сергій. А то ще, бува, господиня засмажить у печі цілий кендюх з гречаною кашею, подасть на стіл, а він так і парує, так і пахтить...
Сидір Антонович. На всю хату...
Сергій. Або поставить макітру млинців з гречаного борошна чи вареників. Глянеш, а вони там аж вилискуються у маслі та в сметані.
Сидір Антонович. У маслі та в сметані... (Розсердивсь). Ти що, мене випробовуєш? Сказано тобі,— подумаю... про гречку.
Сергій. А чи ви чули таке прислів'я в народі: "Мед і гречка — брат і сестра"?
Сидір Антонович. Он куди б'єш.
Сергій. Треба бити. Де гречка — там мусять бути і бджоли.
Сидір Антонович. Ге! Бджоли! Були колись у нашому селі пасічники... знамениті: дід Михайло, ще дід Опанас. Товариші кревні... Ото виїдуть на жнива, коси в руки... Ге, не всякий парубок їх обжене. А тоді, як наробляться добре, сядуть від возом, у холодку. По чарці п'ють, а на закуску в них малосольні огірки та житній хліб, та стоїть полив'яна миска меду, чистого, як сльоза.
Сергій. Певне, липовий.
Сидір Антонович. Не пам'ятаю вже який. Я тоді чужих корів випасав. Гукнуть мене діди, вломлять хліба окраєць: "їж, хлопче!" Ге, були пасічники... Тепер таких ніде й не зустрінеш.
С е р г і й. А ми якогось комсомольця пошлемо на курси.
Сидір Антонович. Та що він тямитиме... той комсомолець? Кажу тобі— ото були знамениті пасічники — дід Опанас і дід Михайло.
Сергій. Нічого, ми виберемо бідового, щоб любив це діло. Навчиться і стане колись теж знаменитим...
Сидір Антонович. Може, й стане. Молоді люди тепер кмітливі.
Сергій. Не доказав же я вам...
Сидір Антонович. За гречку? Та що ж ти мені будеш доказувати? Та я її вирощував, коли тебе ще й на світі не було. Ясно?
Сергій. Ясно. Але ж я не про гречку. Я про мед. Сидір Антонович. Хіба ти біля бджіл ходив? Сергій. Доводилось...
Сидір Антонович. Бачу, далеко сягаєш, агрономе!
Сергій. Хотілося б ще й далі сягнути.
Сидір Антонович. У комунізм, чи що?
Сергій. Бодай на перші його приступці.
Сидір Антонович. Помріяти і я люблю... на дозвіллі.
Сергій. Не про мрії зараз, про діло хочу говорити.
Сидір Антонович. Знову агітуватимеш?
Сергій. Доведеться, бо земля у нас гуляє.
Сидір Антонович (засміявся). Земля... у нас гуляє земля? Та я звелів навіть польові дороги урізати, щоб кожний клаптик використати під посіви. А ти смієш мені таке говорити.
Сергій. Смію!
Сидір Антонович. То покажи, де ти бачив таку землю в нашому колгоспі?
Сергій. А он де, над Дніпром... Лежить століттями незаймана. То схили, то яри, то байраки. Пора б уже навіть такі землі в діло пускати.
Сидір Антонович. Цікаво! І як же ти гадаєш їх використовувать?
Сергій. Засадити деревами...
Сидір Антонович. Про ліс і я думав, коли був молодший та здоровіший.
Сергій. Не про ліс думаю, Сидоре Антоновичу. Інші в мене плани.
Сидір Антонович. Послухаю.
Сергій. Коли б на те моя воля, то не тільки понад Дніпром, а по всіх берегах великих і малих річок, де є отакі землі, я б садив, звичайно, і дуби, і клени, і грецькі горіхи. Адже на садибах у наших колгоспників вони ростуть, то чого ж не рости їм на дніпровських схилах? Цілі гаї горіхові!..
Сидір Антонович. Гаї!.. Гм! Непогано...
Сергій. Але основною породою була б у мене липа та акація біла...
Сидір Антонович. Знову приціляєшся на мед. (Чухає потилицю). Ой Сергію, довго тобі доведеться ждати, поки ті липи зацвітуть, поки бджоли з них меду наносять.
Сергій. Навіщо ждати? Ви погляньте, які навколо нас луги, гаї... Які поля! (Дивиться на голову). Сидоре Антоновичу, хочу вас запитати.
Сидір Антонович. Про що?
Сергій. Чи доводилося вам ранньою весною стояти під вербами, коли вони в золотому цвітінні?
Сидір Антонович. Стояв... Ще замолоду з дружиною... Правда, вона тоді була дівкою. Стояв... А це ж ти до чого?..
Сергій. Чули, як гудуть бджоли?
Сидір Антонович. Ну, чув.