Десь аж близько другої він під'їхав до свого дому.
Він був стомлений, голодний і чомусь зовсім не тішився, як завжди після закінчення якоїсь справи.
Єнсен роздягнувся в темряві, пішов до кухні й відміряв [118] десь із сто п'ятдесят грамів спирту. Тоді випив одним духом, сполоскав чарку над злив&іьницею і ліг спати.
Заснув він майже відразу. На межі сну й свідомості в ньому зринуло відчуття самоти й невдоволення.
27
Сон миттю злетів з Єнсена тієї ж миті, як він розплющив очі. Щось його збудило, але що саме, він не знав. Навряд чи якийсь зовнішній чинник — телефонний дзвінок або голос. Мабуть, уві сні його приголомшила якась думка, гостра, ясна, мов блискавка, що відразу ж зникла, тільки-но він розплющив очі.
Він трохи полежав горілиць, дивлячись у стелю. А за чверть години підвівся і вийшов до кухні. Електричний годинник показував п'ять хвилин до сьомої. Був уже понеділок.
Єнсен дістав з холодильника мінеральної води, налив собі склянку і, тримаючи її в руці, виглянув у вікно. Краєвид був сірий і безрадісний — одноманітний сосняк. Єнсен випив воду, зайшов до ванної кімнати, скинув піжаму й заліз у ванну. Він лежав у теплій воді, аж поки вона вихо-лола, тоді виліз, сполоскався під душем, добре витерся й одягнувся.
До ранкових газет він навіть не торкнувся, але випив окропу з медом і з'їв три сухарі. Вони, властиво, йому не допомогли, під грудьми запекло ще дужче, а відчуття голоду стало ще нестерпніше.
Хоч їхав Єнсен не дуже швидко, а все ж мало не пропустив червоне світло коло мосту. Довелося раптово загальмувати. Машини за ним теж в унісон завищали гальмами.
У свій кабінет він зайшов рівно о восьмій тридцять, а за дві хвилини задзвонив телефон.
— З шефом розмовляли?
— Так, по телефону. До нього не пустили. Він лежить у постелі.
— Чого це раптом? Хворий, чи що?
— Його налякав борсук.
Начальник поліції відповів не зразу, і Єнсен звично ловив вухом його нерівний віддих.
— Ну, не так уже йому погано, бо сьогодні вранці вони з видавцем вилетіли за кордон на якийсь конгрес.
— І що? [119]
— Я вам не тому телефоную. Просто хотів сказати, що тепер уже наш клопіт скоро скінчиться. Матеріали слідства у вас оформлені?
Єнсен погортав протоколи на столі.
— Так.
— Прокурор негайно береться до цієї справи. Його люди приїдуть до арештованого хвилин за десять і заберуть до в'язниці попереднього ув'язнення. Ви передасте їм усі рапорти й протоколи допитів.
— Ясно.
— Як тільки передасте справу прокуратурі, закрийте її і поставте у себе в календарі галочку. А тоді забудьмо про неї зовсім.
— Ясно.
— От і гаразд, Єнсене. До побачення.
З прокуратури прибули справді хвилин за десять. Єнсен стояв коло вікна й бачив, як вони вели арештованого до машини. Він був у тому самому велюровому капелюсі та сірому пальті, йшов сам і зацікавлено роззирався по цементному подвір'ї дільниці. Але там нічого цікавого не було — самі лише шланги, відра і два санітари в ясно-жовтих непромокальних комбінезонах.
Обидва конвоїри, видно, ставилися дуже поважно до свого доручення. Щоправда, наручників на арештованого не на-дягли й не вели його за руки, але ступали близько обабіч нього, і Єнсен помітив, що один із них весь час тримав руку в кишені. Мабуть, новачки.
Єнсен стояв і дачі коло вікна, хоч машина давно від'їхала. Потім сів до столу, вийняв нотатника й почав переглядати його, то перегортаючи по кілька сторінок, то навпаки, вертаючись до того, що тільки-но читав.
Коли годинник на стіні одинадцятьма ударами відміряв час, він відсунув нотатника й ще хвилин десять дивився на нього. Потім сховав його у брунатний конверт, а конверт заклеїв, написав з другого боку на ньому номер і поклав у найнижчу шухляду.
Після цього Єнсен підвівся й пішов до буфету, машинально відповідаючи на вітання підлеглих.
Він замовив собі цілий стандартний сніданок, дістав повну тацю всіляких наїдків і подався до столика в кутку, якого завжди залишали для нього. Сніданок складався з трьох скибочок меленої ковбаси, двох обсмажених цибулин, п'ятьох розварених картоплин і кучерявого листка салати. Все це було щедро полите густою, клейкою молочною підливою. Крім того, на таці була пляшка пастеризованого молока, трохи вітамінованої олії, чотири скибки черствого [120] хліба, плитка сиру, чашка чорної кави й липке тістечно з повидлом, полите цукровим сиропом.
Він їв помалу, добре розжовував їжу, але з таким відстороненим виглядом, ніби весь цей сніданок не мав до нього ніякого стосунку.
Попоївши, він довго й старанно длубався в зубах. Тоді ще якусь хвилину непорушно посидів, випроставши спину, тільки складені руки спер на край столу. Здавалося, він ні на що не дивився, і ті, хто проходив повз столик, не могли спіймати його погляду.
Через півгодини він повернувся до свого кабінету, сів до столу, погортав повідомлення про буденні випадки — самогубства й пияцтво, тоді з купи праворуч витяг навмання один рапорт. Він спробував уважно прочитати його, але не зміг.
Він геть спітнів, думки розбігалися: таке з ним рідко бувало.
Сніданок виявився заважкий як на його виснажений шлунок.
Єнсен відклав рапорт, підвівся, перейшов коридор і завернув до туалету.
Там він замкнув двері, засунув у горло два пальці й виблював. Блювотина була кисла, неприємна, і його ще довго нудило.
Він стояв навколішки над унітазом і думав, що хтось отак може зайти сюди й вистрілити йому в потилицю. І коли револьвер буде добрий, куля розірве голову, він звалиться долілиць в унітаз, і так його потім і знайдуть.
Коли спазми в шлунку трохи стихли, думки його проясніли.
Єнсен умився, сполоскав шию й руки холодною водою, тоді зачесав чуба, вичистив щіткою піджак і вернувся до свого кабінету.
28
Не встиг він сісти до столу, як задзвонив телефон. Він узяв трубку й за давньою звичкою глянув на годинника: 13.08.
— Єнсене!
— Слухаю.
— Вони щойно отримали листа, як ви й передбачали.
— Так?
— Мені тільки що телефонував головний редактор. Він стурбований і не знає, що робити. [121]
— Чого стурбований?
— Як я вже вранці казав вам, шеф концерну й видавець виїхали за кордон. Отже, на нього лягла вся відповідальність, а він не дістав від них щодо цього ніяких вказівок.