— А все ж мені здається, що в нас жорстокіша й прискіпливіша цензура, ніж у будь-якій поліційній державі. Чому? А тому, що вона діє приватно, зовсім не обмежена законом, використовує такі методи, що юридично до неї не підступишся. Тому що не саме право на цензуру,— добре запам'ятайте різницю! — а практична можливість її здійснювати залежить від людей, чи то службовців, чи окремих видавців, які переконані, що їхні вчинки справедливі й служать загальному добру. І тому, що більшість людей фактично теж вірять у цю безглузду доктрину, а отже й самі виступають у ролі цензорів, як тільки їм випадає така нагода.
Він швидко глянув на Єнсена, ніби хотів переконатися, що той устигає за плином його думок.
— Усе підлягає цензурі: їжа, яку ми споживаємо, газети, які ми читаємо, телевізійні програми, які ми дивимось, і радіопередачі, які ми слухаємо. Навіть футбольні матчі — з них вилучають ті випадки, коли гравці дістають травми або брутально порушують правила гри. І все це задля [106] загального добра Такий напрямок у нашому розвитку можна було зауважити на дуже ранній стадії.
Він накреслив на аркуші кілька геометричних фігур.
_ Ми, себто ті, хто дискутував про питання культури, давно почали звертати увагу на цю тенденцію, хоч спершу вона далася взнаки у царині, що не мала до нас ніякого стосунку. Найвідчутніше ті симптоми виявилися в судочинстві. Почалося з вимоги суворої секретності, що далі, то частішої і настійливішої. Військові зуміли переконати прав-ників і політиків, що всі ці дрібниці надзвичайно важливі для безпеки країни. Потім ми помітили, що й інші процеси все частіше відбуваються при зачинених дверях,— метод, що завжди видавався мені сумнівним і неприйнятним, навіть коли йшлося про сексуальні злочини. Скінчилося тим, що майже кожний дріб'язковий процес став цілком або частково неприступний широкій громадськості. І завжди ті самі мотиви: вберегти людину від неприємних, дражливих чи страшних фактів, що могли б порушити її душевний спокій. Водночас виявилося,— пам'ятаю, як я здивувався, коли вперше про це довідався,— що різні високі й не такі високі державні діячі та службовці дістали можливість ставити гриф "цілком секретно" на слідства й судові процеси, коли йшлося про установи, які вони очолювали. Найбезглуздіші дрібниці, як от: чи муніципалітети повинні самі дбати за вивіз сміття, та інші такі самі "проблеми", почали засекречувати, і ніхто й слова не сказав. А в тих галузях, що перебували під контролем приватного капіталу, найперше в газетній справі, цензура стала ще невблаганніша. Часто навіть не з неприхильності чи зі зла, а на підставі того, що вони звуть моральною відповідальністю.
Він допив воду.
— Ну, а про моральні критерії людей, що посідають таку владу, звичайно говорити можна тільки пошепки.
Єнсен подивився на годинника: 20.17.
— Тієї хвилини, коли профспілковий рух і приватні працедавці досягли цілковитої єдності, виникла концентрація сил, що не мала протидії. Організована опозиція зникла сама собою.
Єнсен кивнув.
— Бо що ж та опозиція мала б робити? Всі проблеми розв'язані, навіть житлове питання й нестача стоянок на машини. Добробут невпинно зростає, кількість нешлюбних дітей зменшується, злочинність падає. Тільки жменька недовірливих людей, дискутантів за фахом, одне слово, таких, як я, могла ставати в опозицію чи критикувати політичне штукарство, що викликало те економічне й моральне диво. [107]
Таких, що були здатні публічно поставити низку безглуздих питань: яким коштом ми досягли матеріального розквіту? Чому нараджується менше нешлюбних дітей? Чому зникають злочини? І так далі.
— Ближче до справи,— попросив Єнсен.
— Авжеж, ближче до справи,— сухо погодився господар.— Вони мені зробили конкретну, дуже знадливу пропозицію. Концерн, мовляв, наміряється видавати серед інших і той бісів журнал. Писати й редагувати його будуть найпотужніші культурні сили в країні. Цей вислів я пам'ятаю дуже добре. Мене теж зараховано до тієї категорії, і не критимуся, що це мені лестило. Мені показали список майбутніх працівників редакції. Він мене вразив, бо до нього входили люди — їх десь було всіх чоловік двадцять п'ять,— що складали, на мою думку, культурну й інтелектуальну еліту країни. До наших послуг віддавали всі можливі засоби. Тож розумієте, що я був просто приголомшений.
Єнсен байдуже дивився на нього.
— Звичайно, вони поставили певні умови. Журнал мав бути прибутковий, принаймні не завдавати збитків. То була одна з головних вимог. Інша — людей належало боронити від усякого зла Ну, щоб журнал був прибутковий, його треба якомога краще спланувати, він мусить знайти свою остаточну форму. А поки він її шукатиме, треба докладно вивчити ринкову кон'юнктуру, тож належало рахуватися з перспективою, що нам доведеться випустити цілу низку викінчених пробних чисел. Не можна ж бо покладатися на випадковість. Щодо змісту й тематики, то нам давали цілковиту волю — і на час пробних випусків, і надалі, коли журнал піде в продаж.
Він гірко посміхнувся.
— Сказали також, ніби одна з їхніх головних професійних засад полягає в тому, що в період створення й проектування нового журналу працювати потрібно в суворій таємниці. А то ще, бува, хтось — бог його знає, кого вони мали на увазі,— вкраде їхню ідею. Далі мені навели приклади, як такі от і такі друковані органи цілими роками шукали відповідної форми, аж поки посіли своє місце в плановій продукції видавництва Все це мовилося на підтвердження того, що надто поспішати не варто й що повільність у спілці з найсуворішою секретністю дає чудові наслідки. Наостанці мені запропонували підписати контракт. Складений він був навдивовижу звабливо. Я мав сам собі визначити платню в прийнятних межах. Сума, на якій ми зупинилися, враховувала всі гонорари, просто-таки за кожний написаний рядок. Та якщо навіть гонорару не буде, її однаково [108] виплачуватимуть повністю. Звичайно, за таких умов баланс часом порушуватиметься, і я можу виявитися боржником видавництва або навпаки. В таких випадках відновлення рівноваги залежатиме тільки від мене. Коли я стану боржником, то якийсь час муситиму писати трохи більше, а як мені не доплатить видавництво, то можу скористатися нагодою і відпочити. Далі в контракті були вже стандартні умови: мене можуть звільнити через очевидну фахову непридатність або збитки, навмисне завдані концернові, а я не маю права сам залишити видавництво, не сплативши борги, і таке інше.