Того ж дня, на першому уроці, який, власне, не був уроком, бо всі складали вчительці Ларисі Юріївні звіт про літні звитяги, з’ясувалося неймовірне. Про це тільки й мови було на малих перервах і, само собою, на великій. Виявляється, полювання на чорних пантер, хижих антарктичних кашалотів, зажерливих нільських крокодилів і дужих африканських левів — ніщо у порівнянні з полюванням на метеликів. Це була така дивина, що аж Лариса Юріївна здивувалася. Відтак, коротко, саму суть цих розмов і я розповім, бо інакше не буде зрозумілим, чому Павлусь наважився провалитися під землю.
Ось вона, ця суть:
Якщо ти вирішив упіймати живцем пантеру, бери собі туристську путівку, сідай на пароплав і вирушай в Індію. Там, у диких хащах джунглів, викопай глибоку яму з прямовисними стінами, вкрий її тонкими і ламкими бамбуковими стеблами, замаскуй їх широким пальмовим листям і коло цієї зеленої пастки прив’яжи на мотузці біле козеня. Обов’язково біле, щоб його і чорної тропічної ночі було видко.
Козеня почне жалібно мекати.
Пантера прибіжить.
Пантера стрибне на козеня і влучить у яму.
А ти у цей час сидиш на дереві і спокійно навчаєш папуг таблиці множення та ще промовляти ранкове гасло "На зарядку по порядку уставай!"
Оце й усе.
Якщо ти вирішив подарувати у Київський зоопарк живого лева, сідай на літак і сторчголов стрибай з парашутом у центрі Сахари. Левів там на одну квадратну милю — як у нас котів у дев’ятиповерховому будинку на сто шістдесят чотири ізольовані квартири. Як побачиш лева, радій і сміливо йди на нього голіруч. Від такого відчайдушного зухвальства лев аж отетеріє і забариться зі стрибком. А ти у цю мить не лови гав, а спритно сипони йому в очі цукром-піском. Не забувай: засліплений лев — безпорадний, мов кошеня.
Цар звірів — це справді царська здобич!
Оце й усе.
Якщо тобі закортіло вполювати кашалота, записуйся юнгою на китобійну флотилію "Радянська Україна" і вирушай до крижаних берегів Антарктиди. Кашалотів там — як у нас навесні пуголовків! Якогось та побачиш. Тоді не гайся, сідай на човен, підходь до кашалота з підвітряного боку і влучно кидай гарпун!
Кашалот люто вдарить по хвилі хвостом.
Кашалот пірне в глибини океану.
Кашалот потягне на буксирі твій човен між кришталевими айсбергами.
А ти спокійно сиди, на добру згадку про вдале полювання фотографуй на чорно-білу плівку шереги виструнчених пінгвінів (на кольорову не фотографуй, бо пінгвіни однаково вийдуть чорно-білими) і терпляче чекай, аж поки кашалот втомиться. А тоді невтомно веслуй і тягни на буксирі до судна цю покірну плавучу гору разом з її фонтанами. Знай: знесилений кашалот — слухняний, мов собака на хазяйському повідку.
Оце й усе.
Немає нічого приємнішого, як відпочинок на одній з численних проток Нілу, яку, мов грубезні колоди, аж загатили голодні крокодили. Головне, мати доволі кілків, загострених з обох кінців.
Сміливо виходь у самих плавках на берег, аби спокусити власною персоною страхітливих потвор, і холоднокровна чекай нападу цих холоднокровних плазунів.
Ось перший крокодил підпливає до берега і повзе суходолом до тебе.
Крокодил дивиться тобі в очі гіпнотичним поглядом.
Крокодил роззявляє величезну зубасту пащу, аби проковтнути тебе разом з плавками.
А ти вставляй йому в пащеку кілка!
Крокодил настромить на кілок свої могутні щелепи, вже не зможе їх зімкнути і у відчаї пускатиме рясні крокодилячі сльози. Тепер у його розчахнутій пащі можна хоч би й ночувати, мов у безпечному наметі (бо хто ж наважиться підійти до крокодила?), а вранці неквапом між страшних крокодилячих зубів кип’ятити на спиртівці міцний мисливський чай.
Оце й усе.
Інша справа — лови метеликів.
Метелик — не пантера, не кашалот, не крокодил і навіть не лев. Щоб успішно вполювати метелика, аби не наполохати його завчасно, рекомендується двійко суворих правил. Під час полювання необхідно: а) не рухатися, б) не дихати. Хто порушить ці правила, впіймає хіба що гірке розчарування. І знову ж таки, щоб упіймати метелика, треба і рухатися, і дихати! Ото самі спробуйте поєднати, що поєднати неможливо… Куди там усім іншим звірам! Тепер вам хоч трохи зрозуміло, чому навіть відчайдухи-мисливці, які сам на сам ходять на ведмедя і кладуть його на обидві лопатки, на метеликів ніколи не полюють?
На метеликів полюють завжди з благородною науковою метою, бо промислової або господарської ваги вони не мають. М’яса з метеликів не заготуєш і сукні не пошиєш! Треба бути неабияким ентузіастом, некорисливо закоханим у науку, щоб вирушати на ці лови. І роблять це тільки відомі професори та академіки і ще маловідомі діти. Вони споряджають цілі експедиції. Рушниць не беруть, так само, як і рогаток, а до зубів озброюються сачками на довгих легких держаках, англійськими, найгострішими у світі булавками і спеціальними коробками із скляним верхом, щоб було куди ув’язнити барвистих, як квіти, бранців.
Але й це не допомагає!
Метелики живими не даються!
А якщо тобі повезло і ти ухопив живого, метелик все одно, тобі на зло, підступно сконає у неволі. Доказом цього може слугувати хоча б той незаперечний факт, що в жодному звіринці світу не побачиш клітки з живими метеликами! їх можна побачити хіба що в ентомологічному музеї або у шкільному зоокутку. Та й то муміфікованими. Аж фараони у пірамідах перевертаються від невщухаючих заздрощів…
Ось про що дізнався Павлусь на першому ж тогоденному уроці, на малих перервах і, само собою, на великій. Тільки й розмов було, що про метеликів! Знайшли тему! А все через що? Бо влітку у піонерському таборі поналовлювали оцих нікчемних комах і сьогодні поприносили свої колекції до школи. Теж мені — герої! Х-ха!.. Якби він, Павлусь, відпочивав у піонерському таборі, він би наловив ще й жуків, а може, упіймав би в лісі навіть їжака!
А так що ж виходить? Виходить, що всі герої, а Павлусь не герой, бо всеньке літо перебував на далекому степовому хуторі у бабусі, аж на Херсонщині, і метелики його найменше цікавили.
Ще б пак!
Його цікавили літаки, які низько-низько шугали над неозорим степом і тягли за собою білі шлейфи розпорошених мінеральних добрив. Його вабили зрошувальні велети з двохсотметровими арматурними крилами, які неквапливо посувалися по борозні від обрію до обрію. З широких крил під сивим од спеки небом на зелені степові хвилі невпинно струменів теплий дощ, в якому цілісінький день купалася веселка. Його захоплювали двоповерхові кораблі степів — комбайни, які один за одним справжніми ескадрами гуркотливо пливли степом, зсипаючи з цупких брезентових рукавів невпинний золотий потік зерна в глибокі спини вантажних машин, прикрашених гарячими прапорами і червоними транспарантами: "Хліб — державі!".