– До речі, мій любий пташе, – сказала царівна, – чи є якась релігія у ґанґаридів?
– Чи є там релігія, пані! В ті дні, коли на небі повний місяць, ми збираємося дякувати Богові, чоловіки в одному великому кедровому храмі, жінки в іншому, щоб не розважатися; птахи в гайку, чотириногі на чудовому лузі. Ми дякуємо Богові за все добро, яке він зробив нам; особливо папуги вміють у нас чудесно виголошувати казання. Така батьківщина мого дорогого Амазана, там живу і я. Я так з ним приятелюю, як ви його кохаєте. Коли ви вірите мені, поїдемо разом зі мною, віддасте йому візит.
– По правді, мій пташе, ви обрали собі гарне ремесло, – відповіла всміхаючись принцеса, що мріяла помандрувати й не зважувалась сказати це.
– Я служу моєму другові, – сказав птах, – а після щастя вас кохати найбільше щастя є сприяти вашому коханню.
Формозанта вже не знала, де вона; їй здавалось, що вона ширяє над землею. Усе, що вона побачила за цей день, усе, що тепер бачила й чула, і, головне, те, що відчувала у своєму серці, викликало в ній блаженство, далеко більше за те, яке відчувають нині мусульманські щасливці, коли, визволившись від земних пут, вони бачать себе на дев'ятому небі, в обіймах гурій,[455] овіяні й пройняті небесною славою та раюванням.
IV
Уся ніч минула в розмовах про Амазана, якого вона називала тепер своїм пастушком. І з того часу в багатьох народів вживають слова "пастушок" і "коханець" одне замість одного. То вона питала в птаха, чи мав Амазан інших коханих; той відповідав, що ні, і Формозанта не тямилася з радощів. То вона хотіла знати, як він живе, і з захопленням дізналася, що він витрачає свій час на те, щоб робити добро, розвивати мистецтво, доходити таємниць природи, вдосконалювати себе. То вона хотіла знати, чи душа її птаха тієї самої породи, що й душа коханого, і чому він живе двадцять вісім тисяч років, тимчасом як коханий має тільки двадцять дев'ять. Вона ставила сотню подібних питань, на які птах відповідав обережно, і це викликало ще більшу цікавість. Нарешті сон склепив їм очі й овіяв царівну солодкою облудою насланих богами снів, які інколи перевершують дійсність і пояснити які було б надто важко навіть халдейській філософії.
Формозанта прокинулася, як на неї, пізно. Ще був ранок, коли її батько ввійшов до світлиці. Птах шанобливо й чемно зустрів царя, злетів до нього, стрепенув крилами, витягнув шию й сів знову на своє апельсинове дерево. Цар сів на ліжко до дочки, яка від своїх мрій ще більше покращала, його велика борода схилилася до її прекрасного обличчя, й, двічі поцілувавши її, він сказав:
– Люба моя дочко, вчора ви не могли вибрати собі чоловіка, як я сподівався, та, проте, вам треба його мати: того вимагає благо моєї імперії. Я порадився з оракулом, що, як ви знаєте, ніколи не бреше і керує всіма моїми вчинками; він наказав мені послати вас у мандрівку. Отже, вам треба зробити подорож.
– Ах, звичайно, до ґанґаридів! – сказала царівна і, прохопившися цими словами, ясно відчула, що сказала дурницю. Цар, що не знав і слова з географії, спитав, що вона розуміє під ґанґаридами, та вона легко викрутилася. Цар сказав їй, що вона має піти на прощу, і він призначив уже осіб для почту: голову державної ради, первосвященика, двірську даму, лікаря, аптекаря і птаха з усією потрібною челяддю.
Формозанта ніколи не виходила з царського палацу і до свята на честь трьох царів та Амазана провадила дуже безбарвне життя серед пишноти двірського етикету і марних розваг, а тому була в захваті, що піде на прощу. "Хто знає, – гадала вона, – чи не навіють боги моєму любому ґанґаридові бажання піти в той самий храм і чи не матиму я щастя побачити його серед прочан". Вона ніжно подякувала батькові й сказала, що завжди потай шанувала святого, до якого він її виряджав.
Бел почастував гостей прекрасним обідом, на якому були тільки чоловіки. Гостей добрали невдало: царі, князі, міністри, первосвященики – усі заздрили один одному, усі зважували свої слова, усі хвилювали один одного й самих себе. Обід був сумний, хоч і багато пили. Обидві царівни лишилися в своїх покоях, готуючись до свого від'їзду. Вони обідали скромно. Потім Формозанта пішла в сад прогулятися зі своїм дорогим птахом, який, щоб розважити її, перелітав з дерева на дерево, розпустивши пишний хвіст і чудове пір'я.
Єгипетський фараон, бувши напідпитку, щоб не сказати п'яний, взяв у пажа свого лука й стріли. Цей державець, по правді, був найнезугарнішим із стрільців своєї країни; коли він стріляв у ціль, найнебезпечніше місце було те, куди він цілив. Але прекрасний птах, летячи швидко, як і стріла, сам підставив себе під удар і, весь скривавлений, упав в обійми Формозанти. Сміючись, як дурень, єгиптянин повернувся до своїх покоїв. Царівна голосно зойкнула, ллючи сльози та роздираючи щоки та груди. Вмираючи, птах шепнув їй:
– Спаліть мене й не забудьте віднести попіл до щасливої Аравії, на схід од старовинного міста Адема, чи Едема, і покласти на сонці на невеличке вогнище з гвоздичного й коричного дерева. – Промовивши це, він сконав.
Формозанта була довго непритомна й отямилася тільки на те, щоб вибухнути новими риданнями. Батько, поділяючи її сум і клянучи єгипетського фараона, був певний, що ця подія провіщає сумне прийдешнє. Він швиденько пішов порадитися з оракулом. Оракул відповів: "Усе сплітається – життя й смерть, зрада і вірність, втрата і здобич, недоля й щастя". Ні цар, ні його рада не могли нічого тут добрати, але кінець кінцем, він був задоволений, бо виконав свій релігійний обов'язок.
Поки він радився з оракулом, його заплакана дочка звеліла віддати птахові сумні почесті, як він наказав, і вирішила одвезти його до Аравії, хоч би й з небезпекою для життя. Його спалили в неспалимім полотні,[456] на якому він звичайно спав. Формозанта зібрала попіл у маленьку золоту вазу, всю оздоблену карбункулами й діамантами, які повитягала з левової пащі. Чом не могла вона, замість того щоб виконувати цей сумний обов'язок, спалити живим мерзенного єгипетського фараона! То було єдине її бажання. В досаді вона звеліла вбити його двох крокодилів, двох його гіпопотамів, двох зебр, двох щурів, а обидві мумії наказала викинути в Євфрат. Коли б вона дістала його бика Апіса, вона не помилувала б і його.