Вась-Вась

Сторінка 3 з 3

Гуцало Євген

— Про що нам говорити? — спитав студент, передчуваючи лихе. Спробував усміхнутись, проте губи чомусь наче позмерзались.

Машина за селом звернула на путівець і, ревучи, гуцала на вибоях. Тут зеленів дубовий ліс, і машина, попетлявши між дерев, скоро спинилась на галяві. На галяві росла висока трава, цвіли квіти, пурхали метелики, літали бджоли. Шофер одчинив дверцята наобіч, і в кабіну війнула хвиля медового духу. Поклавши могутні руки на кермо, сказав:

— Я відсидів рівно три роки. За крупне, а також дрібне хуліганство. Відсидів день у день, від дзвінка до дзвінка. Інших випускали за бездоганну поведінку достроково, а я там не відзначався бездоганною поведінкою, зрозумів?

— Цінна інформація,— пробурмотів студент будзагону.— Тільки не для мене, а, мабуть, для дільничного інспектора.

— Красу об'єктивної дійсності помічаєш? — кивнув головою на ліс. — Чи ні?

— Живу в часі, а також у просторі.

— Це твоє особисте діло, де ти живеш. Так от!.. Ще раз підвалиш до Марійки — вб'ю... Я висловився зрозуміло?

— Цілком.

— Вона зі мною розлучилась, коли я загримів. Тепер я хочу зійтися з нею знов. Хочу, щоб наша дитина мала батька, а не вітчима. Зараз Марійка комизиться, б'є на психіку, та буде по-моєму.

Студент будзагону зареготав так несподівано, що шофер спитав уражено:

— Ти що?

— Та немає в мене претензій на Марійку,— переборовши напад сміху, сказав.— Немає!

— А чого ж проводжав?

— Ніч, пізно... Проводжав, як друга, товариша і брата! Тут, у колгоспі "Вперед", у всіх такі дикі пристрасті?

— Брешеш! Думав, як розлучена, то обійдешся без зайвого клопоту?

— Слухай, — образився Вась-Вась, — я віддаю належне твоїй грубій фізичній силі і твоєму чорному минулому, тільки прошу зі мною не переходити рамок.

— Я — в рамках.

— Поїхали назад. У мене робота — не вовк. Я сюди приїхав будувати корівник, а не гратися в любовні трикутники. Й не треба вбивати мене, добре? Для цього, як мінімум, потрібно, щоб я закохався в Марійку.

— Моє діло попередити, а ти дивись...

Хвилин за десять грузовик спинився на артільному господарстві.

— Ти що, їздив до тещі на млинці? — накинувся начальник студентського будзагону, коли Вась-Вась, роздягнувшись, узявся до кельми.— Оштрафую!

— Тореадор, сміливо в бій,— у відповідь мугикав той.— Тореадор...— Чомусь не співалось, і він дозволив собі огризнутись: — Зустрів друга, все життя не бачились...

І, похмурий, замовк до вечора.

Смеркло, Вась-Вась лежав у гуртожитку на ліжку й читав газету. Брало якесь дивне зло, й він почав уголос наспівувати газетний текст:

— "...жителька села Сухоліси вищеназваного району збудувала літню кухню якраз навпроти вікон сусідського будинку. Безпосередня близькість кухні до житлового будинку створює, окрім інших незручностей, ще й небезпеку пожежі..."

Закінчивши на високій ноті, відкинув газету й став збиратись на танці.

— Завтра встаємо разом із сонцем,— кинув услід Петро Леміш.

— Ага, кожен хай спить із своїм сонцем...

Біля сільського клубу вже грав оркестр, під липами стояли святково зодягнені хлопці й дівчата. "О, моя телятниця в червоному сьогодні без прогулу,— мимохіть відзначив,— і стоїть на бойовому посту кравчиня Таня, яка чомусь на своїй швейній фабриці у Вінниці не виготовляє імпортного ширпотребу".

Він запросив на шейк руду, аж зелену, дівчину із золотим браслетом на лівій руці. У викоті гірчичного плаття веснянкуваті груди скидались на мурашник.

— Ви така загадкова,— сказав Вась-Вась.— Наче марсіанка з планети Земля.

Дівчина кліпнула фарбованими чорними віями, вагаючись: зараз образитись чи згодом.

— Ви така самотня в натовпі...

Дівчина звузила червоні очі ангорського кролика. Й відповіла:

— До речі, в мене є хлопець. Служить в армії.

— Генерал-майор?

— Ні, рядовий!

Та й, розсердившись, кинула студента будзагону посеред танцювального майданчика. "Вони що, всі тут подуріли з любові, ревнощів і вірності? Я не зазіхаю на дівочі серця, я хочу просто поговорити, поспілкуватися. Вони що, не розуміють — я ставлюсь до жінки як до людини, як до друга, товариша й брата? Я не хочу ні перелюбства, ні термінового женихання, ні загсу. Навіщо ж мені морду бити, га? Я хочу просто милуватись дівочою вродою, втішатись дівочою красою, їхнім химерним світом, а більше, не хочу ні-чо-гісінько!.."

Роздосадуваний, Вась-Вась довго курив біля щита з наочною агітацією.

Юне дівчисько — гінка берізка вигойдувалась під вітерцем! — перешіптувалося з подругами-ровесницями, й студент будзагону, стежачи за тим, поволі очищався від досади, й здалось, що липи запахли терпкіше та збудливіше, й нічне повітря посвіжішало, й він, дочекавшись перших тактів чергового танцю, похапливо загасив цигарку, осмикнув на собі синю джинсову сорочку й з відчуттям несподіваного холодку в грудях став навкіс перетинати танцювальний майданчик...