Він заморгав на мене:
– Яловичий хаш? – і поглянув на годинника. – Мабуть, ні. Я поспішаю.
– Їжа цілком готова. Все займе десять хвилин, не більше. І ще ми робимо фруктові пироги – пальчики оближеш. Я щойно з'їв кусок – кращого в житті не куштував.
– Справді? – Він виглядав зацікавленим. – Ну гаразд, якщо не треба чекати... – Він виліз з машини. – Куди йти?
Я вказав на закусочну.
– Ви чули, як стукотять клапани? – спитав я услід. – Вам треба їх перевірити. Поки ви їсте, я можу поглянути, якщо вас це влаштує.
– Певна річ. Треба було ще тиждень тому зробити. Дякую.
Він зайшов у закусочну, а до мене підійшов усміхнений від вуха до вуха Дженсон:
– Прекрасна робота, Джек. Ось що я називаю партнерством. Вміти подати товар лицем. Я тобі допоможу з клапанами.
Поки ми працювали, підкотив чорний "кадиллак". Я покинув Дженсона і пішов заправити "кадді". В ньому сиділи чоловік і жінка, вони виглядали запиленими і втомленими.
– Чи можна тут умитися? – спитав чоловік, вилізаючи з машини.
– Звісно, сер. Наліво навколо будинку. Якщо голодні, є телятина, спагетті, все з пилу з жару і чекає вас. Італійська кухня – нічого подібного не знайдете навіть в Тропіка-Спрінгс.
Мужчина припідняв брови:
– Мабуть, стара кобила з вірьовками?
– Я щойно сам їв. Не помітив вірьовок у спагетті, – бадьоро відповів я, – втім, я лиш запропонував. Ви доберетеся до Тропіка-Спрінгс вже після десяти, ось я і подумав, може ви голодні.
– Вмираю від голоду, – заявила жінка, – милий, чому б нам тут не перекусити? Не отруять же нас...
– Добре, якщо хочеш... Я і сам, признатися, не проти...
За десять хвилин підкотили два багатомістних "бьюіка" – всього в них сиділо з десяток людей. Обслуговуючи їх на бензоколонці, я запросив перекусити у нас і видав такий яскравий опис смажених курчат, що вони клюнули на приманку.
Дженсон до того часу покінчив возитися з клапанами і пішов у закусочну, щоб допомогти Лолі управлятися з несподіваним напливом відвідувачів.
Ще дві вантажівки. Водії зажадали яєшню з шинкою. Опісля "ягуар" з хлопцем і дівчиною. Я розписав їм спагетті і телячі відбивні, нагадав , як довго їм не вдасться тепер поїсти. Вони теж клюнули.
Вийшов Дженсон. Вигляд він мав заклопотаний.
– Джек, закінчилися відбивні, лишилося одне курча. Ти полегше тут, стримай свій рекламний запал.
Я вирячився на нього:
– Ви маєте на увазі, що скінчився запас продуктів?
– Так. Зазвичай ми обслуговуємо за вечір не більше трьох-чотирьох відвідувачів. Як правило, це гамбургери, бутерброди, що полегше. Але з твоїми здібностями рекламувати нашу їжу у нас вже продано п'ятнадцять повних обідів.
– Вам це не до душі?
Він постукав пальцем мені по грудях:
– Ще як до душі. Та я не був готовий. Не знав, що у мене з'явиться раптом хлопець з такими здібностями. Завтра буду готовий до твоїх клієнтів. Ми з Лолою поїдемо в Уентворт і все закупимо. – Він широко усміхнувся. – Лишилося ще достатньо яєць і шинки. Спробуй їх прилаштувати.
Він повернувся в закусочну.
Нарешті, до десятої години рух стих. Почекавши хвилин двадцять і впевнившись, що на дорозі не видно світла наближаючих фар, я пішов до закусочної.
За стойкою два водії вантажівок їли пиріг. Дженсон прибирав посуд. Хтось опустив монету в музикальний автомат, і тепер м'яко звучав свінг.
Лоли не було видно. Але з кухні доносився гуркіт баняків і сковорідок.
– Можу я допомогти?
Дженсон тільки похитав головою:
– Все гаразд. Ми впораємося без тебе. А ти лягай спати. Сьогодні вночі я чергую. Твоя черга завтра. – Він показав очима на двері кухні і підморгнув. – Все ще дметься, та вона змириться. Початок о восьмій ранку, згоден?
– Звісно.
– Прийдеш сюди снідати. І, Джек, сподіваюсь, ти теж задоволений роботою у мене, як я задоволений тобою.
– Мені все подобається, і я радий, що ви задоволені. Ну, якщо я вам більше не потрібен, піду на бокову.
Я прийшов у свою хижу, роздягнувся і ліг. Хоч я дуже втомився, мозок продовжував ще активну роботу. Я думав про дружину Дженсона, розуміючи, що це недобре, я не повинен. Та не в моїх силах було не думати про неї.
Ліжко стояло біля вікна, і звідси я міг бачити бунгало.
Годиною пізніше, коли я все ще намагався заснути, у вікнах бунгало запалилося світло.
Лола стояла посеред кімнати. В її роті була цигарка, було видно, як з губів струмує димок. Потім вона ліниво згасила недопалок, кинула його на підлогу. Піднявши руки, розколола волосся, і воно впало густою масою нижче талії, огорнувши її золотистою пеленою.
Тепер я сидів, пильно і невідривно дивлячись на неї, відчуваючи, як сильно калатає серце. Вона знаходилася від мене в якихось тридцяти ярдах.
Лола сіла перед туалетним столиком біля дзеркала і почала розчісувати волосся. Хвилин п'ять водила щіткою по поблискуючій рудим золотом копиці, потім поклала щітку, підійшла до ліжка і відкинула покривало.
І раптом я побачив її біля вікна. Вона розстібала свій халатик, та коли він розчахнувся навстіж, опустилися жалюзі. Світло падало на неї ззаду, і я бачив чіткі контури фігури.
Ось вона скинула халатик, і він упав до її ніг. Чіткий силует оголеного тіла примусив мене зглитнути слину пересохлим горлом.
Проминуло багато часу з тих пір, як вона згасила світло, а я все сидів, утупившись в темне вікно бунгало.
І тільки почувши, як підкотила вантажівка, і до неї вийшов Дженсон, я, нарешті, влігся.
Я майже не спав тієї ночі.
Глава 5
Коли наступного ранку о шостій сорок п'ять я зайшов до закусочної, Лола в жовтій маєчці без рукавів, що не доходила до талії, і шортах малинового кольору мила стойку.
Вона виглядала просто приголомшливо. До поєднання зелених очей, рудого волосся, смаглявої шкіри надзвичайно пасували яскраві кольори, а привабливі обриси фігури ще більше підкреслювались шортами і майкою. Зворушений, я мовчки витріщав на неї очі.
Лола перервала на секунду заняття, підняла на мене очі і, обдарувавши похмурим поглядом, знову прийнялася за роботу.
– Добрий ранок, місіс Дженсон, – привітався я , – що я можу для вас зробити?
Вона знову зиркнула ворожими зеленими очима.
– Коли ти мені знадобишся, я тобі про це скажу, – відрізала вона.
– Та я так просто... Не хотів вас образити...