Варіант "Еврика"

Шарварок Олександр

Олександр ШАРВАРОК

ВАРІАНТ "ЕВРИКА"

Він механічно розірвав черговий конверт: письмо дратливе, викличне — не любив, коли писали каліграфічно та дрібно, мов мак сіяли.

Ага... шановний... далі, далі... маємо за честь... іще не по суті... Ага! Попереджуємо... якщо і надалі триватиме цькування головного конюха Століна...

Стоп!

Мініціат спітнів, ніби люстро в холодному бункері. Глянув на конверт — все, як годиться, все гаразд. Так, так — усе гаразд... Миттєве занепокоєння намагався погасити силою волі.

Далі адресат погрожував (недарма Мініціат не любив цього письма — чужа і ворожа кожна літерка!), тобто... якщо не перестануть цькувати, якщо не перестануть... Він похолов — кому приємно таке читати? — ...то цієї справою займеться Космічна Рада Безпеки, до обов’язків якої належить оберігати особистості на Землі в Сонячній системі, а також у сусідніх з нею аутоцивілізаціях: Поле-Ікс, Поле-Чорне, Поле-Червоне і Непорочна, або, як жартують архаїсти, Дівчинка Марія, до якої жоден голуб не долетить.

Найнемилосерднішою ганьбою було те, що йому погрожували, хоч це, як не дивно, й заспокоювало — по-земному все-таки, по-земному: погрози, шантажі... Ще земнішими були письмо, орфографія та синтаксис, до яких, як відомо, не вельми прихильно ставився Мініціат, бо вій давно вийшов із того золотого віку, коли за літерою шукають дух, коли перші дитячі каракулі сприймаються, як невидимі пунктири змужніння і зростання, а слово із жіночих уст означає не що інше, як любов і вірність, коротко кажучи, Мініціат давно вже не хлопчик, а великий начальник, а начальники, це теж відомо, над словом не працюють, слово працює... або на них, або проти, як у випадку з листом, що не так схвилював небезпекою, як образив дрімучою містикою, стоп! — не містикою, а самодіяльною містифікацією, бо як-не-як він знає про все, що робиться на планеті та поза нею, хоч, скажімо, питаннями колонізації навколоземного простору займається інший міністр — Комбінатор, дуже вродливий і дуже молодий висуванець, але про це ніхто й не заїкається, отож, мовчав і він, котрий обійняв свою дуже високу посаду не завдяки вроді чи щасливим обставинам, а цілком справедливо і закономірно — він був ініціативний, так що й прозвисько мав відповідне — Ініціатор.

Це з його ініціативи на твердопаливних електростанціях утворили шахтарські групи для добування марганцю й вугілля, що дало економічний ефект понад мільярд щороку.

Правда, кілька пропозицій поки що не впроваджені у життя, за однією він шкодував найбільше, суть її полягає в тому, що...

Стоп!

Він закам’янів.

Серце його зупинилося.

Давня підозра, що від нього щось приховують, ожила разом із першим поштовхом реанімованого серця: суть підозри полягала в тому, що...

Мініціат прикусив губу, але кров не пирснула — дуже багато її віддавав роботі, мабуть, менше треба було б, а не звик, це вони, молоді висуванці, так можуть — працювати без поту і крові, він — тільки кров’ю. Власного серця. Власної душі і навіть власного великого тіла, біля якого дружина, кароока Белла, здавалася просто живою лялькою, про яку він подумав без ніякого зв’язку, просто так, через що й забув одразу, а може, оцей несподіваний піт — упрів до бридоти — хай йому абищо! Ініціатор, не підводячись, скинув піджак, попустив краватку, заплющив очі — так він; робив завжди перед тим, як відпружитись. "Фантастачно!" — сказав сам собі — перше слово, вимовлене вголос за ці короткі, тяжкі хвилини, та відпружитись не вдалося — теж уперше за багатолітню кар’єру Мініціата, а ще — Міністра Уважного, Справедливого і Чулого...

Як зробитися ось таким — Уважним, Справедливим, Чулим і водночас не позбутися високої посади?

Цю тему він широко і глибоко розробиві ще в юності, це, зрештою, була його перша пропозиція, відхилена тодішньою адміністрацією як малообгрунтована практикою соціальних відносин у суспільстві Вічного Вибуху.

Байдуже! Пропозицією скористався він сам, тоді ще тільки третій у таємному списку про... всяк випадок.

А суть пропозиції полягала в тому, що: геніальне — це просте. Виходячи з цього, він і розробив теорію фікції, як найкоротшого шляху до людського серця, яке зупиняється, коли йому зле, й знову рушає, коли йому добре. Серце — найдосконаліший пристрій для вживлення в нього будь-якої фікції, насамперед, Уважності, Справедливості, Чулості, яких завжди обмаль за будь-якого суспільного примусу, хай і осмисленого індивідуально й масово. Серце глузду не має, в цьому його переваги, в цьому щастя людини, бо людина вірить у нездійсненне, як у завтрашній день, кращий від сьогоднішнього. Фікція з ідеї переростає в ідеал. Ідеал пожирає особистість, внаслідок чого людина здобуває внутрішню свободу — не сумнівається, тобто позбавляється одвічної залежності від свого безпорадного розуму.

Жаль, не переконав тоді. Але сам упевнився — метод виявився таким ефективним, що його автор із третього в списку одразу сів у сьогоднішнє крісло. А крісло — не фікція, знає кожний, хто хоч раз умощувався в ньому.

...І все-таки він відпружувався. Поволі, не так, як завжди, щось йому заважало, збивало з: пантелику, макові каліграфічні рядочки нагадували солдатські шереги, а то й міські черги за чимось йому непотрібним, дивом дивувався, як людям багато треба, аби, вдовольнившися зранку, на вечір знову бути знову невдоволеними, а все через те, що його особиста теорія фікції не стала сьогодні надбанням народним і переважна більшість живе, скоряючись не так законам, як звичкам, обрядам, а то й — інстинктам, за які суспільство Вічного Вибуху розплачується надто дорого.

А час не той.

Мініціат відпружився зовсім. Збоку дивлячись, наче заснув — так умиротворено розпливлися гострі зморшки від брів до підборіддя, так легко посіпувалися ніздрі, ще легше стріпувалися густі оксамитові повіки, за якими, як за брамою, все-таки видніли жолудеві чоловічки. Він не спав. Міністр на роботі не спить, а якщо й спить, все одно думає.

Про що ж думав Ініціатор тоді, коли хтось міг би подумати, що він спить?

Він думав про свою підозру, суть якої полягала в тому, що пропозиція, за долю якої він потерпав найбільше, уже... впроваджена в життя. Не ним. Кимось. Може, й Комбінатором. Не може, а точно — молодим і вродливим висуванцем, котрий відає колонізацією Навколишнього Простору, хоч донині жодної живої душі там не зустрінеш.