Вакханки

Евріпід

Переклад А. Содомори

ДІЙОВІ ОСОБИ
ДІОНІС
ХОР ЛІДІЙСЬКИХ ВАКХАНОК
ТІРЕСІЙ
КАДМ
ПЕНТЕЙ
СЛУГА ПЕНТЕЯ
ВІСНИК
ДРУГИЙ ВІСНИК
АГАВА
Дія відбувається у Фівах перед палацом Кадма.

ПРОЛОГ
ДІОНІС
У Фіви я, Діоніс, Громовержця син,
Прибув, кого Семела, доня Кадмова,
Зродила при разючім сяйві блискавки.
Ото в людській подобі я стою тепер,
Де б'є джерельна Дірка, де Ісмен пливе.
Ось ненька, що поникла під огнем тонким…
Могила біля замку… Дому залишки
Димлять: живе ще там вогонь божественний —
На мою матір непогасний Гери гнів.
10] Я вдячний Кадму: не лишив він доступу
До храму доньки; я ж іще лозу витку
Сюди спровадив — он який тут затінок.
Із Лідії, де в надрах сяє золото,
Із Фрігії, крізь ниви спечні Персії,
Через міста бактрійські, через Мідію
Морозну та щасливий аравійський край,
І весь азійський, де солона хвиля б'є
Об берег, де впереміж варвар з елліном
Міста займають людні, горді вежами, —
20] Спочатку в це прийшов я місто еллінів,
Свої обряди й танці запровадивши
В азійських землях, аби явним богом буть.
Я першими вас, Фіви, до пісень гучних
Закликав, давши одяг — шкуру оленя,
І тирс плющем обвитий вам у руку вклав.
Бо материні сестри — годі й вірити! —
Не визнавали, що я Зевса рідний син:
Мовляв, Семела, з кимсь повеселившися,
Свій блуд рішила приписати Зевсові,
30] Що це, мов, Кадм надумав, а Семелу Зевс
Убив за те, що в блуд свій і його втягла.
Тож, гострим божевіллям їх затьмаривши,
З осель я вигнав: серед гір живуть вони,
Нестямні, й носять одяг, гідний свят моїх.
А з ними й інших всіх жінок без винятку, [391]
Перейнятих тим шалом, я в ліси прогнав,
Де просто неба серед скель, "під соснами
Впереміш Кадма доньки і вони сидять.
Це місто хоч-не-хоч, а має звідати,
40] Що значить моїх таїнств одцуратися;
За матір заступлюся — нею зроджений
Для Зевса — я, хто богом об'явив себе.
А нині Кадм і владу, й свої почесті
Оддав Пентею, доччиному синові.
Завзявсь на мене, бога: узливань мені
Він не дарує, в молитвах не згадує.
Але йому й фіванцям доведу-таки,
Що бог я справді. Й далі, діло впоравши,
Подамся, щоб і в інших світу закутках
50] Явитись людям. Та коли б, розгнівані,
Схотіли Фіви збройно завернуть із гір
Вакханок, — сам очолю буйних жон юрму.
Тому-то і змінив я нині вигляд свій:
З безсмертного вмирущим чоловіком став.
А ви, що Тмол, щит Лідії, покинули,
Супутниці невтомні, що з країв чужих
За мною поспішили, доброзичливі, —
Фракійські барабани — Реї-матері
І мій дарунок — піднімайте високо
60] 1, ставши при палаці, де Пентей живе,
Вдаряйте гулко, місто Кадма скликуйте,
А я майну на Кітерон свій поки що,
Де закружляю в танцях із вакханками.

ПАРОД
На сцену входить хор лідійських вакханок.
ХОР
Із азійського краю
Мчу, священний Тмол лишивши:
Служу богові грімкому —
Мила втома, нетрудний труд —
Вакха, бога, закликати!
Хто там вийшов? Хто там вийшов
70] На дорогу? Хто ще дома?
Занімій всяк! Одступися! —
Гучно, лунко, як годиться,
Час Діоніса вславляти!
Строфа І
Щасен, хто щиросердно
Повнить обряд священний, [392]
Хто без огріху живе
Й серце втішити спішить
Серед гір, очисними
Зазиваннями Вакха.
80] Хто за звичаєм Кібеллі
Служить — матері великій,
Хто, плющем чоло вповивши,
Потрясає списом-тирсом
І Діонісу слугує.
Гей, вакханки! Гей, вакханки!
З гір фракійських — нум додому
Вакха-бога, парость божу,
Одпровадьмо на просторі
Площі й вулиці Еллади,
90] Бога нашого грімкого!
Антистрофа І
Біль тамуючи, в лоні
Плід вигрівала мати,
Аж огнем ударив Зевс —
Тут же й випало дитя;
Мати — в струмі вогненнім
Дні свої закінчила.
Зевс дитя взяв недогріте
Й став носити — замість неньки:
У стегно вклав, золотою
100] Ношу пряжкою скріпивши, —
Приховав од ока Гери.
В строк належний з того сховку
Вийшов бог наш рогоносний.
Зевс вінком із змій блискучих
Сина втішив. З того часу
Й тирсоносні буйні жони
В свої коси змій вплітають.
Строфа II
Рідне гніздо Семели —
Фіви — плющем вінчайтесь,
110] Поприбирайтесь рясно
Тирсом червоноплідним!
Ще й, за звичаєм Вакха, —
Вітками сосни й дуба.
На небріді плямистій довкіл
Хай сріблястого руна ряхтять торочки!
З буйним тирсом виступайте святобливо —
Всю країну вмить підхопить вихор-танець,
Хай лише Бромій перед поведе
Горами, дебрями: юрми жінок [393]
120] Товпляться, ждуть його.
Од верстатів, од веретен
Геть їх прогнав Діоніс.
Антистрофа II
Рідний куретів краю,
Кріте, колиско Зсвса! —
Слуги Кібели з потрійним
Гребенем на шоломі
Там на обруч напнуту"
Шкуру знайшли в печері —
Й загримів, повен Вакха, тимпан;
130] Переливами флейта фрігійська вплелась.
Цей тимпан до рук богині, Реї, склали,
Й супроводив він менад лункоголосих.
Буйні сатири його прийняли
Потім од Реї — і в той барабан
Раз у три роки — в дні
Найдорожчих для Вакха свят,
Гулко били до танцю.

ЕПОД
О, як мило, бува, серед гір
Після стрімливого бігу
140] На землю впасти й священною
Вкритись оленя шкурою.
Спраглій і м'яса сирого, й паркої ще
Крові козляти — між скелями Фрігії!..
Веде мене Бромія заклик: "Евое!"
Грає земля молоком, і вином, і бджолиним нектаром,
Сіється цінних пахощів дим.
Буйно рине Вакх,
Тирс піднявши вогненний.
Рине й закликом-співом
150] Ген веде ошалілих —
Через гори, яруги,
Лиш в'юнким його волоссям вітер має.
Окликає всіх раз по раз на бігу:
Гей, до мене, вакханки!
Гей, до мене, окрасо
Тмолу золотиплинного!
Гулкогримучими бубнами
Славте Діоніса, славте!
Вакху хвала — скрізь хай луна!
160] Бога звеличуйте
Співами, повними шалу фракійського!
Солодко флейта священна в дорозі вам [394]
Хай на священний лад гомонить!
Гей же, у гори! Скоками, скоками,
Наче лоша при кобилці-матері,
Ніг не жаліючи,
Мчить наосліп вакханка.