Попили "чай".
— Що ж тепер? — потягається Сашко. — Покуріть би.
— Егє, — тре долоні циган. — Якби сєно оце.
— Да-а, — чвиркнув Сашко. — На прогулку підем, вистрєліть у політікі нада. — Пройшовсь сюди-туди, од нар до дверей, постояв, далі: — А тепер... що ж... Ложісь, брат, — до хлопців. Простилає бушлат на нарах, лягає.
— Чі ложісь, то й ложісь, — оскирнувсь циган. Кинув бушлат, ліг і собі. Омелько з Яковом походили трохи по камері, тісно, покрутились тільки, теж полягали. Тихо.
— Оце, якби хоч казки якої... — обізвавсь згодом Омелько.
— Куріть хочеться, брат, — чвиркнув Сашко. Помовчав. — Полуціган, може, в тебе хоч потерть є яка?
— Чудак, батя. Ось у самого котиться слина.
— Ан-ан що павук виробляєі — показує на стелю Бровко. Мовчать.
— Ну, такі ж і барішня ота політічіська гарна! — оскиряється циган. — Гуляєш, а вона так дивиться на тебе в вікно, так дивиться... Очі... ах! — цмокнув, погладжує вуси.
— Ех, — чухається Омелько. — Хоч би заснуть, та ще щоб приснилось таке! Знов тихо. Сашко:
— А встань, Бровко, подивись: яка камера гуляє. Скоро черга до нас? Підвівсь той до вікна.
— У... ще тільки друга.
— Ху ти... в закон, вєру!.. — вилаявсь Сашко. Повертається на другий бік. — Та хоч би, суки, матраців не одбирали на день.
* * *
Увіходять хлопці з прогулки сумні такі, особливо Сашко. Замкнув діжурний камеру, і він:
— Покурім чорта з два, — до цигана почав. — І то ж... а їщо блатной он, скамєєчнік. Кінулі тібє, ну і хапай.
— Еге, хапай, — виміряється циган, — як я: хіп!.. а тут: "што? подай сюди", — масалка.
— По-о-дяй сюди! — кривить Сашко цигана. — От їщо... бароха. Тобі було б... е... — махнув рукою, — шмари беззубої не стоїш.
Сопе, ходить по камері. Циган стоїть, усміхається.
— Не журісь, брат, батя, — почав. — Буде черв'ячка заморіть.
Зупинився Сашко.
— А хіба... такі єсть сєно?
— Парінь, бичків наполов за сортіром. — Витягає аж цілих три з пазухи. — А щьо, дивись, які повні. Повеселішав Сашко.
— Давай огню, — усміхнувсь. — Де пувичка? Сейчас викрешем. — Кинувсь до вікна. — А ви бері книжку... де книжка?.. робі папіросу.
Ухопив Бровко якесь житіє на нарах в кутку, одриває на цигарку з його.
Циган: "Мі, цігани, добрі люде: щьо побачим, наше буде, гоп, ту ля-ля!" — підстрибнув, давай танцювать.
— Ти, хурделе-бателе! — Сашко до його. — Почують, то... знов закурім. — Довбеться під шибкою в рямцях. — Што за чорт? де пувичка? Я сюди її клав.
В коридорі щось кашлянуло, затупало. Зскочив Сашко од вікна.
— А ви зачєм табак уголовним з окон бросаєте? — почувся голос старшого од політичної камери. — Вам. самім по болєзні куріть разрєшено, а ви... Смотрітє: у нас ні гдє-нібудь... Запретім і вам куреніє, жалєйсь тог-да на нас. — Іде коридором, — А ви, діжурний... Смотрєть лучше нада за німі. А то... пошлі вось тє на прогулку, я туда, і... пувічка стальная у ніх. Чья ето пувічка? — захрипів у прозурку до хлопців. — Сказивай!.. А ти, морда циганська, зачем у тєх под окнамі лазіш?.. Смотрі... ти нарвешся у меня... — Повернувсь до діжурного:—Смотрітє мне: без прогулкі і без кіп'ятку до завтра ету камеру й ту.
Дивляться хлопці. Сашко побілів-побілів.
— Так от, гади! — прошепотів.
Пообідали. Брудне щось, брудне їли: з напівгнилою картопелькою щось, з бур'яном якимсь, з комахами, крильцями; чи юшка, чи борщ — і самі не знають. Була й каша: таке мутне, гливке, слизяве щось. Виставили в коридор бачок жерстяний, на "оправку" сходили. Що ж тепер? Дехто по камері плутається, дехто сидить. Омелько стоїть, нюхає бур'янинку якусь, надворі під мурами вирвав.
— А что єслі б заснуть, — починає Сашко, — чи не скорєй би день прошол. — Простилає бушлат. — Ех ти, лежня панська, жість меркотанська. — Ліг, за ним і інші.
— Чорта з два заснеш, — перекидається циган, — як тільки те й робим, щьо лежімо.
— Еге, — чухається Бровко, — ось, єй-бо, так уже пооблежував боки.
Припікає сонце в мури і в одчинене вікно так, уже паше. Вітерець ні подихне в камеру. Камера манюсюсінька, колись була одиночкою. Страх парко. Розігрівся бруд і ще дужче смердить.
Циган:
— Та й скупалося б оце, матері його ковінька!
— Еге, — позіхає Бровко. — Лежу й бачу неначе: вода чиста-чиста... Латаття... рибка на дні.
— Ех, — обізвався Омелько. — Це в селі у нас... рай. Річка, верби, лука... Підеш було... от!.. — тулить бур'янинку до пики. Помовчав. — А що, як, бува, і довго сидіть отак прийдеться? Подать би прошеніє куди.
Бровко:
— До прокурора якби: судить швидче нехай.
— П-і-ішли вони!.. — огризнувся Сашко. — Подавав я уже, і ось... півтора годи суда жду.
— Півтора годи! — здивувався Омелько. — Оце так у тюрмі?.. Ой-йо-йо!.. — Подививсь на Сашка так злякано. — Та це й мені... так?!
Мовчать усі.
Омелько:
— А там ще як суд прижарить.. от!.. ех!.. — повернувсь на другий бік, нічого.
— Ху ти... в вєру, жість!.. — лається Сашко. — Аж дух запирає. — Взяв бушлат, перейшов додолу. Омелько:
— А як це там на волі людім?
— Пішли вони, гади! — прошипів Сашко.
— Добре срочним, — позіхає циган. — Пускають на роботу їх... побуде на волі він... покурить... Добро! А вже нам, слєдственним...
Тихо.
Бровко:
— Ху, обід як зригується!.. А печія пече!.. Хоч водою запить. — Встав, зачепив з "кадушки" багнюки, п'є. — Ху, на зубах як тріщить, та тепла яка!.. — Постояв. — Чого ще ця голова хоч болить! — За бушлат, та й собі до Сашка.
Знов ніхто нічого.
— Трінді-рінді! — починає циган на нарах.
— Ну, ти, слиш!.. — Сашко до його. — Годі. Циган:
— Щьо?
— Спать не мєшай.
— А хіба щьо?
— Чорт кучерявий!
— А ти щьо?
— Пішов ти... в закон, вєру!.. Замовк циган. Сашко:
— Е, чорт дав еті мухі їщо! — Перекидається. Тихо, сумно в тюрмі. Самих мух тільки й чуть. Захріп дехто, захріп і Сашко. Сплять хлопці, здригуються тільки, як яка вкусить котрого.
— Ти, сволоч чортова! — залунало десь в коридорі. — Я дам тє песні пєть. Лупнув очима Сашко.
— Ху! — тре долонею лоба. — В головє шум какой. — Потягся, сів, чухається. — Ану, де сонце уже? — Зліз до вікна. — Так от... в распро... закон, жість!.. Як високо ще. — Стрибнув з нар, ходить давай. Ходить, переступає Бровка.
— Отуди клешні свої! — огризається на його. — Вори... Только мєсто в тюрмах займаєте... за клунок мукі... Пху!