На льоду давно скутого кригою Уралу виникла весела і велелюдна ковзанка, на яку з стрімкого берега теж вилітали санчата з галасливою молоддю. Гімназисти та учні ремісничих училищ і навіть вайлуваті бурсаки виписували на добре вигострених ковзанах складні візерунки та вензелі або мчали в синю далечінь, де Урал, примхливо вигнувшись, зникає за високим мисом з церквою на ньому, розцяцькованою золотими цибулинками дрібних, густо насаджених бань, і схожою на купу опеньок. Осторонь хлопчики із сміхом та вереском гралися в сніжки або будували фортецю з снігу і потім палко захищали її від такої ж зграї дзвінкоголосих хлоп'ят.
З півдня до смерку мчали вулицями візники та приватні сани з чиновниками і офіцерами в парадних мундирах та "миколаївських" шинелях з бобровими комірами або вовчих та ведмежих шубах, усі в білих рукавичках — з десятихвилинними візитами. Мчали й цивільні пани, напахчені, з підвитими вусами, в таких же білих рукавичках — теж поздоровляти своїх начальників, знайомих і родичів.
І все частіше й частіше лунали вулицями надвечір п'яні пісні, лайка і зойки побитих жінок. За шибками багатих будинків вже спалахували і сяяли тріпотливими вогниками величезні, під саму стелю, різдвяні ялинки, а в санях з музикою та співами мчали ряджені. В клубах гриміли до ранку військові оркестри, пурхали чепурні пари, а в буфетах та ресторанах ішла безперервна п'яна гульня.
Потім два-три дні відсиплялися від святкового чаду, щоб набратися сили для нової гульні та пиятики під Новий рік.
Тридцять першого грудня, безжалісно батожачи змучених паруючих на морозі коней, влетів у місто крізь Сакмарську браму столичний фельд'єгер з пакетом, запечатаним п'ятьма сургучними печатками, наче плямами крові, — і одразу всі писарі штабу почали писати довжелезні списки нагороджених орденами, підвищених у наступний чин або призначених на вищу посаду, і до новорічного ранку по всьому Оренбургу ніхто, крім Обручова, Герна та цих писарів, не знав, чим порадує або розчарує його цей новорічний ранок.
Шевченко сидів у своїй майстерні, гриз перо і думав, що принесе йому наступний рік, коли раптом знов увійшов до нього Герн. Він привітався, зазирнув у всі кутки і сів навпроти Тараса Григоровича.
— Що, знов та справа? — підвів на нього свої сипі очі Шевченко.
— Ні. Просто хочу вас попередити, що ваш альбом буде піднесений цареві тільки тоді, коли Бутаков закінчить і представить свій "Опис Аральського моря". Не той, науковий, зо всіма даними й цифрами, який він готує для Географічного Товариства, і не той гідрографічний, який подав до свого морського міністерства, а скорочений, популярний і напівхудожній, який подадуть цареві одночасно з альбомом, а тому й доля наша вирішиться не тепер, а пізніше, після від'їзду Бутакова в столицю.
Шевченко відчув у тоні Герна щось недобре і схвильовано спитав:
— Щось трапилося, Карле Івановичу?
— Поки що ми одержали лише відповідь на наше позаторішнє клопотання про те, щоб вам дозволили малювати й про полегшення вашої долі в зв'язку з вашою хворобою.
Шевченко зблід, підвівся і, спираючись долонями об стіл, нахилився до Герна:
— І що ж?
— Граф Орлов лише тепер подав цареві наше клопотання, і, як він пише, "височайшего соизволения на него не последовало".
— Тобто мені знов не дозволяється брати в руки ані пензля, ані олівця? — глухо спитав Шевченко,
— Це означає, що треба бути обережним. Ваші аральські малюнки, виконані для державної потреби, ніхто не збирається ховати, але відкрито приймати замовлення на портрети й малювати їх тут, у майстерні, ніяк не можна, та й у замовця теж треба бути надзвичайно обережним і брати замовлення лише у напевно чесних і порядних людей і з умовою, щоб ніхто не застав вас там за роботою. Та ви не журіться, не занепадайте духом, — взяв його за руки Герн. — Усе минеться і все буде добре.
— Так, звичайно, все минеться, — невесело відповів Шевченко. І низько похнюпилася його велика лобаста голова.
— Обручов просить вас сподіватися на краще і не сумувати. Портрет Матильди Петрівни продовжуйте малювати, а ми її попередимо, що треба перенести сеанси в іншу кімнату і на такі години, коли в палаці не буває офіцерів. Та розважтеся ж, голубе мій! Побачить він ваш альбом — і все налагодиться! А тепер послухайте новини: Бутакова нагороджено орденом Володимира з бантом. Ле-вицького Сергія із значним підвищенням переводять до Петербурга. Полковнику Матвєєву — "анну" на шию, а Обручов від завтрашнього дня — генерал од інфантерії, тобто високопревосходительство.
— А прапорщик Ісаєв? Коли я малював його портрет, він казав мені, що чекає на підвищення.
— Та що ви?! Такий йолоп! Хай ще походить у прапорщиках, поки трохи розуму набереться, якщо це ще можливо... Адже ж, щиро кажучи, коли в голові порожнеча, то в порожнечі розум не виросте.
Шевченко потроху опановував себе і навіть посміхнувся на слова Герна, але коли Карл Іванович пішов, він знов схилив свою зажурену голову...
Новий рік зустрічали вдома. До півночі Шевченко нікому не розповів новин, але коли зозуля на годиннику прокувала дванадцять і Бутаков як старший за віком і чином підніс келих і поздоровив усіх з Новим роком, Тарас Григорович поздоровив Бутакова з Володимиром, а Сергія Левицького з підвищенням і переводом у столицю, про що той так довго клопотався і так давно мріяв.
Всім одразу стало весело й радісно, і лише тоді друзі звернули увагу, який невеселий поет.
— А вам що обіцяє Новий рік? — стурбовано спитав Бутаков.
— Маю теж подарунок від гольштейнського принца.
І розповів про відповідь графа Орлова. Всі замовкли. Радість збігла з обличчя Левицького, якому раптом стало нестерпно важко й соромно за свій талан, коли в Шевченка темні хмари заступили обрій. Насупився й Бутаков. Він краще за всіх розумів, що, коли цар не забув віршів Шевченка, — ніякі малюнки, ніякий альбом не принесе Шевченкові звільнення. Але він мовчав і знаку не дав, як стислося його серце недобрим передчуттям.
На Новий рік Бутаков і Поспєлов поїхали з візитами. Поїхав і Левицький, а Шевченко залишився сам і написав Варварі Миколаївні повний розпачу лист, благаючи її замовити за нього слово, врятувати в ньому художника й поета. Лист вийшов трагічний, але Шевченко не став його пом'якшувати і почав писати Жуковському, який так допоміг йому при викупі з кріпацтва.