Штиль тривав ще кілька днів.
Весь цей час Тарас Григорович присвятив мистецтву. З'їжджаючи на берег, він перш за все шукав мальовничих краєвидів і одразу брався за пензлі. Але кожного разу в його розпорядженні було лише дві-три години. Тому він накреслював контур, намічав тіні і одразу брався за фарби, щоб схопити особливості колориту і характерне освітлення, залишивши всі деталі на потім.
Таких етюдів вже набралося багато. І ось тепер, на борту "Константина", в глибокий сонячний штиль, коли свіже морське повітря переповнювало груди, а море переливалося за бортом блискучим шовком, він розробляв, і закінчував їх, і перетворював на картини.
І тоді ж народжувалися в душі його вірші. Довгою зграєю проходили перед його мисленим зором постаті сучасників і діячів історичних. Тут закінчив він поему "Царі", в якій з таким сарказмом зображував старозавітних вінценосців. Він міг би поповнити цю галерею хижаків пізнішими екземплярами, але вже інші теми та інші постаті запалювали його творчу уяву.
Розквітла на селі красуня дівчина Марина. А молодий розпусник пан віддав у рекрути її нареченого, а дівчину забрав до панських покоїв і замкнув, щоб швидше подолати її шалений опір. Не витримала дівчина знущань, і збожеволіла, і підпалила панський палац, й сама загинула в полум'ї. Хіба мало таких історій чув малий Тарас ще у селі, а тепер і тут, в царській казармі?
...Образи... Образи...
Скільки їх, скорботних, жахливих або зворушливих... І всі вони вихоплені з самого життя. Проходять довгою низкою, обливаючись кривавими сльозами, з глибокими і незагоєними ранами в серці. Всі з розбитими мріями, зрадженими надіями... Ну, а сам він? Хіба знайшов він у житті хоч краплю простого звичайного щастя поділеної любові, тепле гніздечко, сім'ю?
Невідомо, як і де загинула його Оксаночка — перше чисте кохання. На мить промайнула ніжна й чуйна полячка — там, на березі Вілії... Потім на батьківщині, коли повернувся він вже уславленим художником і поетом, красуня Ганна, чужа дружина. Вона не відповіла на його лист, написаний кров'ю серця... Забула? Або ніколи й не кохала, а її палкі слова та поцілунки були тільки грою. І все ж таки її чарівний образ не залишає поета, немов дивиться вона на нього очима синіми, як це море, чуже, вороже, але все ж прекрасне Аральське море, яке допомогло йому видертися з казарми, врятуватися від огидної муштри, від жахливого розумового голоду.
"Пізнала б ти мене, якби зустрілися ми знову?" — питав її мис-лено поет. В ці дні написав він другий вірш, присвячений їй — зрадливій і все ще дорогій...
Ще цілий тиждень простояв "Константан" в затоці Талди-Кул-тук, в яку впадає Амудар'я трьома своїми рукавами, а тоді рушив на схід. Широка глибинна зибінь увесь час притискала його до південного берега, і лише другого вересня дмухнув свіжий вітер і дозволив відійти од хівинського берега.
Зраділи вітру моряки. Важко довелося їм останній час: не вистачало прісної води, не краще було і з харчами. З того часу, як шхуна вийшла з гирла Сирдар'ї і були розкриті морські запаси, виявилося, що житні сухарі запліснявіли і стали зовсім зеленими; у солонині завелися черви, крупа взялася цвіллю, стала тухлою і гіркою на смак, а масло було таке пересолене, що з ним не можна було їсти кашу. Свіжим і смачним залишався лише горох, але його було дуже мало і тому варили його двічі на тиждень. На стоянках матроси ловили вудками рибу. Випросили у Бутакова кілька метрів світлого манільського тросу, розкрутили його і сплели сіті. Але море не завжди дарувало команді рибну страву, а під час шторму і навіть свіжого вітру риба ховалася на дно і зовсім не ловилася.
Проте жодного слова ремствування не почув Бутаков від своїх людей. Усі розуміли, що лейтенант тут ні при чому, тим більше, що він сам з офіцерами їв з одного казана з командою і не дозволяв собі ані крихти чого-небудь кращого. Істомін, як фельдшер, суворо стежив, щоб сухарі та крупу добре просмажували, і хворих на борту не було.
Але тепер і ці запаси закінчувалися. Довелося зменшити порції, щоб вистачило до кінця навігації, тобто до першого жовтня.
Шхуна повільно посувалася своїм курсом, і сьомого вересня в південно-східному кутку моря був відкритий нікому не відомий низовинний острів, порослий очеретом, гребінником та саксаулом. Згадавши, як багато допоміг йому в справі організації транспорту оренбурзький військовий губернатор Обручов, Бутаков на знак своєї вдячності назвав цей острів островом Обручова.
Потім тиждень лютувала буря. Шхуну знов кидало з хвилі на хвилю, як трісочку, команда напружувала останні сили. Бутаков відклав зйомку східного узбережжя і нововідкритого острова до весни. Взявши курс на північний захід, він вирішив перетяти море по діагоналі.
Рішення було надзвичайно сміливе, тому що на південь від острова Барсакельмес рибалки плавали лише вздовж берегів і ніколи не заглядали в центральну і найширшу частину моря.
Дув тугий холодний вітер. Шхуна мчала всю ніч, як велетенський чорний птах, пустельним і бурхливими морем, а на світанку очам моряків відкрився ліворуч гористий острів, який команда в першу мить прийняла за Барсакельмес, але, звіривши покажчики лага з часом, Бутаков зрозумів, що це ще якийсь невідомий острів.
Думали відразу кинути якір, але тому, що на шхуні закінчилася прісна вода, а на острові прісної води могло й не бути, вирішили спочатку піти до Барсакельмеса поповнити там запас дров і води і звідти повернутися сюди.
Вночі знов знялася буря. Довелося зміняти курс і сховатися від неї за мис Узун-Каїр. Простояли там дві доби, запаслися дровами та прісною водою. Помилися, випрали білизну і верхній одяг, тому що в морі доводилося берегти паливо і прати тільки холодною водою. Не третю добу, хоч хвиля йшла ще висока, "Константин" вирушив до нововідкритого острова. Бутаков назвав його на честь царя островом Николая.
Вранці на берег з'їхали Акишев з трьома матросами для топографічної зйомки, Бутаков з Поспєловим, щоб визначати його координати, а Шевченко — щоб малювати.
Несподівана радість чекала тут на експедицію. На острові, де, здавалося, ще ніколи не ступала людина, водилися сайгаки, різновидність антилоп. З наївною цікавістю підійшли вони до моряків зовсім близько. Поспелов схопив рушницю і кількома влучними пострілами звалив трьох сайгаків. Інші з жахом і нерозумінням ще з хвилину дивилися на людей, потім усі разом кинулися тікати.