Іноді слова гарячої молитви за тих людей ладні були вирватися з серця. Але гіркий сміх зневіри одразу ж і кривив йому губи. Геологія, з якою він познайомився в експедиції, мов ядуча кислота, роз'їдала наївні твердження біблійних міфів.
Іноді Шевченкові здавалося, що, познайомившись з геологією чи історичною географією, він ніби зійшов на високу гору, з якої побачив неосяжну далечінь.
Якось вони разом з фельдшером Істоміним попросили Бутакова прочитати їм лекцію з астрономії.
Лекція відбулася в перший штильовий вечір. Спочатку Бутаков докладно розповів їм про сонячну систему. Як зачарований слухав Кобзар Бутакова. Вперше зазирнув він у космос, а коли захриплий від двогодинної лекції Бутаков замовк, пригнічений вийшов Тарас Григорович на палубу, довго мовчки курив, дивився на зорі і раптом зареготав:
— А в Біблії пишеться, що "сотворіння світу" було шість тисяч років тому й тривало шість днів.
Довго сидів він так на самоті, дивився на зоряне небо, на море, вкрите імлою. Довго курив, кидав за борт недокурки і повернувся в каюту, коли всі давно спали, так і не додумавши до кінця сотні складних питань, що виникали в його голові під впливом нових знань.
IV. ЛЕЙТЕНАНТ БУТАКОВ
Вже не перший день "Константин" упевнено борознив сині води Аралу. Море не заспокоювалось, і шхуну безжалісно кидало з хвилі на хвилю навіть при слабкому вітрі. Щоб зробити її хоч трохи стійкішою, Бутаков наказав навантажити її камінням, від якого вона кормою осіла на чотири, а носом на три з половиною фути.
Кинувши якір біля якогось острова або в береговій затоці, Бутаков з'їжджав на берег для астрономічних спостережень, а Макшеєв — для топографічної зйомки. І кожного разу на білому ватмані в штурманській рубці з'являлися нові нитки градусної сітки, а проміж них — примхливо-хвилясті контури землі і зафарбоване то темнішою, то світлішою блакиттю море. Але Бутаков не просто креслив на карті контури берега та островів, він уважно вивчав їх геологічну структуру, лазив по балках та урвищах, спостерігав послідовність нашарувань різних порід, рив шурфи, які називав по-простому ямами, і кожного разу повертався з цілими торбами мушлів, шматками гірських порід, скам'янілостей й живими рослинами, починаючи від саксаулу та гребінника-тамариска до нюкника та звичайного очерету і від сивого ковилу до полину. І кожен раз із прикрістю казав, кидаючи на стіл кашкет:
— А кам'яного вугілля все нема й нема!
— Чому вас так цікавить кам'яне вугілля? — якось спитав Шевченко.
— Та як же ж, добродію мій? — аж сплеснув руками Бутаков. — Адже ж навколо цього моря на тисячі верст немає ніякого справжнього лісу: самі кущі. Адеж братимуть пальне для пароплавів, коли море буде освоєне?
— Ну, про пароплави тут поки що й не чути, — посміхнувся Макшеєв. — Тут і людей непомітно. А наші "Константин" з "Николаем" киргизам здаються якимись чарівними птахами.
— Відстаємо! Відстаємо від усієї Європи і навіть від Туреччини, у якої, завдяки англійцям, вже є парові судна. Вік парусного флоту відходить у минуле.
— Але все ж таки чому ви так уперто сподіваєтесь знайти тут кам'яне вугілля? — поцікавився і Істомін.
— Та тому, що наш шановний Артемій Якимович, — кивнув Бутаков у бік Акишева, — знаходив шматки його цієї весни на західному узбережжі. Сьогодні я висадився в трьох милях від мису Ізенди-Арал і наказав матросам рити ями біля самого берега в півтора сажня глибиною. На глибині сажня виявилася така тверда глина, що довелося її вирубувати сокирами і потім в ямах пішла вода. Люди мучилися, працюючи по коліна в крижаній воді. Весь час відливали її відрами. Вони намучилися, і я разом з ними. І головне — марно: вугілля нема! Акишев сидів збентежений і зніяковілий.
— Я ж міг і помилитися. Ми ж не пробували його палити... І взагалі... Я не геолог і не інженер... Робітники казали, що це вугілля, — слабо виправдувався він.
— Що ж, будемо шукати ще і ще, — сказав Бутаков. Наступного ранку Бутаков узяв курс на острів Барсакельмес
в центральній частині моря і висадив на ньому Макшеєва, Акишева, одного унтер-офіцера та шістьох матросів для нової топографічної зйомки і наказав також почистити колодязі, щоб поповнити на "Константине" запас прісної води, а сам повернувся на півострів Куланди, поставив шхуну на якір під захистом мису Ізенди-Арал і відправив на берег геолога Вернера з партією озброєних матросів шукати все те ж невловиме вугілля. Один Шевченко лишився в шлюпці малювати повний величі мис Ізенди-Арал, грізно навислий над хвилями.
Півострів Куланди високий, але береги його не здіймаються над прибоєм єдиним скелястим муром, а спускаються до моря кількома терасами шириною з півверсти кожна. Бутаков попрямував у глиб півострова для астрономічних спостережень, а Вернер із своєю партією піднявся на першу терасу і повернув на північ.
Пройшовши верст з п'ять, вони опинилися на рівнині, ніби вписаній сажею. Ріденька травичка та дрібні кулики де-не-де стирчали з землі. Вернер зупинився, набрав жменю цієї чорної землі, розтер її в долонях, понюхав і наказав копати.
Всі мовчали. Матроси одночасно рили в двох місцях глибокі й вузенькі шурфи. Від хвилювання Вернер гриз суху травичку і мовчки підходив то до одного, то до другого шурфу, а унтер-офіцер Абізаров пильно оглядав місцевість то простим оком, то в зорову трубку, тому що в цій чужій, незнайомій землі можна було чекати будь-якої несподіванки.
Шурфи швидко глибшали. Матроси викидали на поверхню грудки блакитнувато-білої глини, коли раптом лопата одного з них з брязкотом ковзнула по дну шурфу і, збираючи ту ж блакитнувату глину, залишила за собою яскравий чорний слід.
— Вугілля! — крикнув напарник копача, згрібаючи вбік порожню породу.
Вернер кинувся до шурфу, а матроси вже спритно зчищали з вугільного шару останні грудки глини, потім почали кайлом відламувати шматки вугілля і подавати їх Вернерові.
Шар був з пів-аршина завтовшки, але вугілля було доброї якості. Воно не блищало в зламі яскравим сріблястим блиском, як антрацит, але й не кришилося, було тверде як камінь і глибокого оксамитово-чорного кольору.
— Тут теж вугілля! — гукнув матрос від другого шурфу. Вернер порівняв шматки з обох шурфів. Сумніву не було: це