— Заспівай, братику. Дуже гарні твої пісні. В душі від них теплішає, і життя тоді здається не таким сумним.
І Тарас Григорович співав. Потім два-три голоси починали підспівувати — і сам собою народжувався хор.
І непомітно змовкала лайка, і оточивши співаків тісним колом, тихо слухали їх солдати, і мовчки лягали спати, заспокоєні красою народних пісень.
У своїх листах Лизогубові та Рєпніній Шевченко писав, що навесні його, мабуть, надішлють в експедицію на Аральське море, але сам він, як і раніше, не дуже вірив у це.
Якось зустрів він Мєшкова біля казарми. Шевченко виструнчився перед начальством і лівою рукою зняв шапку.
Мєшков посміхнувся, підійшов ближче й сказав:
— Ну, Шевченко, жаліли ми вас більш як шість тижнів... Підлікували, дали відпочити. Час вам братися за солдатську науку.
І на третій день знов вивели Тараса Григоровича на плац.
І знов марширував він журавлиним "павловським" кроком. Знов стріляв з коліна або лежачи на снігу, а в обличчя дмухала льодова лютнева завірюха. І знов занили його ноги від ревматизму, а голова розколювалася від пекельного зубного болю. У фельдшера від зубного болю був єдиний засіб лікування — щипці. Іноді з ведмежою незграбністю й силою видирав він здорові зуби разом із хворими. Тарас Григорович боявся його хірургічних вправ і мовчки страждав, прикладаючи до хворої щоки пляшечку гарячої води. Не міг спати від болю. Безсило схиливши голову на руки, сидів у своєму кутку і куняв.
— Про що замислився наш регент і соліст? — якось підійшов до нього Козловський, вихляючи стегнами.
— Зуби замучили. Нема сну, їсти не можу... А Мєшков муштрує та й муштрує.
— А це з його боку тонкий натяк на товсті обставини, які звуться горілкою з доброю закускою в веселому товаристві.
— На жаль, другої облави не влаштуєш, — зітхнув Шевченко.
— Е, мон шер! Крім облав, існують іменини, дні народження, "табельні" дні, коли всім вірнопідданим належить пити за здоров'я государя та інших найясніших осіб. Таких зачіпок можна вигадати скільки завгодно. Треба тільки вміти зметикувати. Компрене?
— Та не тут же влаштовувати пиятику? — сердито зауважив Шевченко, роздратований нахабно-поблажливим тоном Козловського.
— Можна подумати, що нема одружених писарів, козаків та унтерів, — фиркнув Козловський. — Та чорт із вами, Шевченко! Обридло мені вчити вас! — і він поплентався в свій куток, де Біло-бровов з Шульцем обігрували в карти двох новаків.
Шевченко ліг, вкрився з головою шинеллю і удав, що спить, але другого дня перехопив Лаврентьева біля ґанку канцелярії. Писар щиро поспівчував йому і, коли Тарас Григорович передав йому розмову з Козловським, умить зрозумів усе.
— Ти, Григоровичу, тільки зачіпку придумай та грошенят припаси, а ми з моєю Оксаною враз тобі соответствєнну вечірку влаштуємо. Пирогів напечемо, гусей засмажимо, ковбаси, браги наваримо, а наливка-тернівка у нас завжди є готовенька. Горілки купимо, і стане воно тобі втроє дешевше, ніж облава. Я й офіцерів запрошу: йому самому, мовляв, ніяково запрошувати... Вони й знов подобрішають до тебе, і, мабуть, знов тебе до мене на фатеру відпустять. А біля тебе й іншим служивим послабленіє... Кажуть, в казармі за тебе так просто Господа молять? Га?
Зачіпка була єдина: день народження Тараса Григоровича. За два дні Лаврентиха купила все потрібне і приготувала таку закуску, що сам Шевченко здивувався. Крім офіцерів, довелося запросити фельдшера, фельдфебеля, унтера та чудового сліпого гармоніста з колишніх солдатів, який жив у слобідці. Він грав то марші, то народні пісні, а коли офіцери були вже напідпитку, вдарив камаринську. Хвацько протанцювали її Глоба з Степановим, а назустріч задріботів Мєшков з хусточкою, удаючи з себе сором'язливу дівчину. Потім знов пили, співали пісень і знов пили. Віншували Шевченка, бажали йому якомога швидше вийти в офіцери й добитися помилування. Потім Мєшков, вже ледве тримаючись на ногах, потягнув його в куток і, дихаючи йому в лице смородом горілчаного перегару, зашепотів, заплітаючи язиком:
— Ви, Шевченко, с-скоро в-від нас... по-поїдете. Є наказ. Поїдете в Р-раїм112 з як-кимись мор-ряками. Тільки це пок-ки що таємниця.
Серце Шевченкові затремтіло в грудях як пташка. Отже, правда! Але Мєшкову він сказав:
— Ваш скобродь, та кому я, такий хворий, потрібний? Кволий, кульгавий?! Адже ноги знов ниють... Та ви мене такого й показати нікому не зможете.
— Н-не турбуйтеся, любий. М-ми допоможемо, — промимрив Мєшков і, коли гармоніст вдарив танцювальної, знову пішов, заплітаючи ногами, виписувати кренделі, але спіткнувся, сів на підлогу і зареготав. А Шевченко підійшов до столу, налив собі повну склянку вина і вихилив за одним духом. Нова сторінка життя одкривалася перед ним.
II. ВІД ОРСЬКА ДО РАЇМА
В лютому весь Оренбург уже говорив про майбутню експедицію на Аральське море. На вулицях і в установах зустрічалися нові люди, і серед них виділялися своєю формою військові моряки.
За рекомендацією славетного мореплавця адмірала Беллінсга-узена113, начальником експедиції призначила лейтенанта Бутакова і в березні вже почали будувати двощоглову парусну шхуну "Константин". Обгородили парканом великий пустир на березі Уралу, збудували там два сараї — і заговорила в них з ранку до вечора весела скоромовка сокир, пронизливо заспівали гострозубі пили, зашелестіли рубанки й фуганки довжелезними шовковими стрічками стружки, а сталеві долота, наче дятли, ретельно дзьобали свіжу ясно-жовту деревину. Але марно зазирали перехожі в щілини паркана: ніякого корабля вони на бачили, тільки стояли стоси колод та дощок і біля них накопичувалися щодня величезні купи трісок та кори.
А таємниця була надзвичайно проста: шхуну будували для далекого моря, до якого не тече жодна річка і до якого нема дороги з інших морів земної кулі. Тому в Оренбурзі робили тільки окремі частини майбутнього корабля, їх мали відвезти за тисячу верст від Оренбурга на берег цього невідомого моря, щоб там нарешті з'єднати їх, скласти в морський корабель і спустити його на воду для довгого і небезпечного плавання.
Увесь тягар підготовки до дворічної експедиції лежав на плечах Бутакова. Одночасно з будуванням шхуни заготовляли харчі, одяг, все внутрішнє і зовнішнє устаткування корабля, ліки, мореходне приладдя, паруси, линви, посуд, постелі, папір, різний робочий інструмент, фарби — все до останнього цвяха, що тільки може бути потрібним взимку та влітку, від креслярської туші і пательні в камбузі до хронометрів і сокир. Частина потрібного заготовлялася в Оренбурзі, але багато чого надсилали з Петербурга та з Севастополя, і весь цей неосяжний вантаж треба було якось перевезти разом з частинами шхуни на береги Сирдар'ї.