І Шаукен довелося його відпустити.
Минуло кілька днів. Жайсак лише зрідка повертався в аул, весь час проводячи з табунниками та чабанами. Вдвох із Тайжаном вони зрубали велику ялину, обтесали і розпиляли її на кереге для нової юрти і, поки дошки сушилися, знов зібралися в міжгір'я, але на цей раз не по орля, а по дорослого орла для Джантемир-бая.
Напередодні від'їзду Жайсак весь ранок пробув при отарі і тепер повертався пішки гірською стежкою вздовж потоку, коли раптом, обходячи одну із скель, вражено зупинився. В крихітній тихій заводі купалася Шаукен.
— Ой Жайсак! — скрикнула вона чи то з переляку, чи то з радості. Жайсак сором'язливо відвернувся.
— Салем, хазяйко, — пробурмотів він, не знаючи, що й робити.
— Погано ж ти мене приймаєш, Жайсак, — грайливо сказала Шаукен, викручуючи мокре волосся. — Одвернувся. Глянути на хазяйку не хочеш.
Він повернувся обличчям до неї і остовпів. Вона стояла тільки по коліна в воді, зовсім гола, і вода капала з неї й текла по ногах. Кров шугнула йому в голову, коли він побачив це пишне жіноче тіло у повному розквіті. Але зусиллям волі примусив себе відійти й повернутися до неї спиною.
— Не годиться мені дивитися на дружину такої поважної людини, як наш ага, — сказав він якимсь глухим голосом. — Не треба так жартувати, хазяйко.
Шаукен злісно знизала плечима, але накинула на себе довгу сорочку і почала заплітати мокрі коси.
— А мені набрид старий чоловік. І вода тут така тепла й чиста. А ти де напуваєш свій табун?
— Де доведеться. Іноді тут, а іноді нижче, — відповів Жайсак, не розуміючи, до чого вона веде.
— От я й буду сюди приходити. І ти дивитимешся на мене, тому, що молодому жигітові солодко дивитися на пишне жіноче тіло.
— Недобре так говорити, хазяйко! Не треба! Та й небезпечно самій ходити цими стежками: нещодавно пардуч загриз тут ішака, а Улагай забив другого пардуча каменем з пращі.
— Але ж я буду не сама, а з тобою. Хіба ж ти мене не захистиш?
— Табун пасеться далеко. Я можу не почути, а люди побачать і осудять.
— Які ж тут люди?! Навколо ліс, луки та скелі. Ми будемо тільки вдвох. Обридло мені Джантемирове буркотіння. Хоч би й зовсім він не повертався назад! А з тобою нам буде чудово.
Хвиля огиди скипала в Жайсакових грудях.
— А ти знаєш, хазяйко, як за таке карає шаріат?! — заговорив він, намагаючись зберегти ввічливий тон. — Візьмуть аркан, зроблять на кінцях його по зашморгу, накинуть нам на шиї по такому зашморгу, приведуть верблюда, поставлять його проміж нас, накажуть йому лягти й перекинуть середину аркана через його спину, а потім верблюд встане, й повиснемо ми з тобою на ньому. Не знаю, як ти, а я ще не хочу вмирати.
— Не наважаться! Те, що не дозволено звичайній жінці, дозволено байській дружині, а Джантемир, як усі чоловіки, спатиме в своїй юрті й нічого не підозріватиме. Хто насмілиться йому слово сказати про мене? — продовжувала Шаукен, доплітаючи свої коси і підходячи до Жайсака впритул. — Хіба тебе не вабить до мене? Та що ти стоїш, як вражений громом? Кинь удавати з себе невинне ягня! Кажу тобі: ніхто не посміє патякати.
— Я посмію! Я розкажу! — раптом пролунав зривчастий дзвінкий хлоп'ячий голос.
І Рахім, весь червоний від обурення, вискочив з-за скелі, де він лежав із вудкою на пласкому камені, надіючись наловити вивертливих харіусів. Він чув усю розмову від першого до останнього слова і вибіг з-за скелі, злякавшись, що Жайсак не витримає спокуси.
— Ах ти, щеня! — збліднувши, просичала Шаукен.
Губи її тремтіли, під грудьми огидно засмоктало, а Рахім несамовито кричав, перестрибуючи з ноги на ногу, ніби каміння пекло йому босі ступні:
— Все розкажу! Все! Тебе одну скарають на горло на верблюді. Жайсак ні в чому не винен!
— Аз дівчам можна скакати лісами? Гадаєш, суниці вони збирали з Кульжан? — просичала вона, стискаючи кулаки.
— Що-о?! Не смій брехати на нього і на мою сестру! Вони молоді, їм весело вдвох. Ух ти, стара відьмо! — тремтячи від люті, підскочив хлопчик до мачухи. — Насмілься лише брехати на сестру! Посмій тільки ганяти її на роботу! Вона тобі не рабиня! Все про тебе розкажу! І батькові, і жигітам! І жінкам! Всім! — вигукував Рахім, стрибаючи перед нею, як молодий розлючений півник. — Насмілься тільки!
— Цить! Рахім! Заспокойся! Хазяйка пожартувала! Ніхто більш не чіпатиме Кульжан! І не пожене її на роботу! Іди собі, хазяйко, додому і заспокойся: хлопчик мовчатиме, але й ти доріжку сюди забудь, — суворо сказав Жайсак. — І дякуй Аллахові, що він був тут сам.
— Не сам! — з несамовитою люттю закричав Рахім. — Ісмагул тут і старий дід Улагай! Ми втрьох ловимо тут рибу. Гей, Ісмаїул, іди сюди! І ви, дідусю!
З-за скелі вийшов розгублений Ісмагул, приятель Рахіма, з відерцем, де плавало з півдесятка харіусів, і сивобородий чабан Улагай. Шаукен розкрила рот і, раптом повернувшись, побігла геть, забувши на камені і своє дзеркальце, і рушник.
— Ага! Злякалася, гюрзо! Тікаєш?! Тікай, тікай, проклятуща! — гукав їй навздогін Рахім і замовк лише тоді, коли Жайсак із силою смикнув його за руку.
— Мовчи, Рахім! Годі! Якщо вона поводиться непристойно, то й ти теж тримаєшся не краще. Не твоє діло вчити дорослих. За це батько добре відшмагав би тебе камчею. Вона вже приборкана. Вона пальцем не наважиться торкнути Кульжан, але ти теж повинен мовчати. І ви, дядю Улагай, і Ісмагул. Всі! А тепер гайда до табуна!
Минуло кілька днів. Шаукен прикусила язик, а Кульжан трохи відпочила від стрижки овець і взялася за свою улюблену роботу — за килими. І Шаукен її не чіпала.
Кілька разів приїжджала Кульжан до табунників побачитися з Ра-хімом, який давно вже не повертався до аулу, "щоб не зустрічатися з клятою розпусницею", як називав він тепер свою кши-апа.
Під, великим секретом розповів він Кульжан, що трапилося на березі гірського потоку, і Кульжан, зрозуміла, чому їй раптом стало легше жити. Зустрічаючись із Жайсаком, вона червоніла і вся сяяла чистою радістю першого кохання.
І навіть думка про далекого Ібрая рідко тепер приходила їй в голову. Тим часом Джантемир переказав, що нога його вже зрослася, і в аулі чекали на нього з дня на день. Ось чому Тайжан і Жайсак знов зібралися по орла в Кастецьке міжгір'я.