"За них мене карає доля", — з розпачем думав він. І важкі свинцеві сльози котилися з його очей.
Весь день Тарас Григорович був мовчазний і похмурий. До смерку сидів на самоті в своїй майстерні, гриз сухий хліб, куплений уранці дорогою, і ліг спати на вузенькому похідному ліжку, бо не міг повернутися до друзів на Костьольну, де вони б одразу почали його розпитувати, і від розпитувань стало б ще важче.
З легкої руки баронеси Бларамберг Тарас Григорович дістав ще кілька замовлень на портрети, й тому, що грудневі дні — найкоротші дні року, він з ранку до сутінків не кидав пензля. Нашвидку поснідавши, поспішав до когось із замовців, коли ранкове сонце ще розстилало на рожевих заметах довгі сувої бузкової тіні, працював до півдня, потім мимохідь забігав до народної "чайної", — замовляв собі "пару чаю", московський, густо всипаний борошном калач, ковбаси і, нашвидку перекусивши, мчав до іншого замовця.
Від замовців двічі на тиждень ішов поет до бібліотеки, де щиро заприятелював з бібліотекарем і, навантажений новими книжками, повертався на Костьольну, де обідав і одразу сідав читати, а в інші дні одвідував увечері своїх польських друзів. Радо зустрічали вони його в "будинку ойця префекта", як звали своє житло.
Тепер і панна Констанція зустрічала Шевченка найпривітнішою усмішкою, на яку було здатне її давно засохле обличчя, робила йому найглибший кніксен і одразу бігла підігрівати самовар, щоб почастувати поета гарячим чаєм з прихованою тільки для нього крихітною чарочкою рому, а Шевченко скидав пальто і прямував до їдальні, витираючи посивілі від паморозі вуса, і жартома питав присутніх не польською, арідною українською мовою:
А чи живі, чи здорові Всі родичі гарбузові?
І під веселий і привітний гомін обходив довжелезний стіл, вітаючись з кожним, потім сідав на підсунутий йому стілець і питав:
— Ну, які сьогодні у вас новини?
І новини були завжди. Іноді це був лист від родичів чи знайомих з "крулевства". В таких листах можна було завжди чимало прочитати за умовним кодом засланців. Іноді це був лист з Петербурга, повний літературних, театральних та мистецьких новин, присланих звичайною поштою. Але траплялись й новини з закордону.
Ось і сьогодні одразу відповіли схвильовані відгуки:
— Є нова паризька газета. Промова в Національних зборах Ві-ктораГюго!187
— Не промова, а вулканічний вибух: він затаврував президента Бонапарта, який намагається прибрати владу до рук і поновити імперію!
— Ну, а в Італії що? Невже так всьому і край?
— Вже третій місяць, як впала Венеція, останнє вогнище революції!
— А що з Гарібальді? Невже його захопили? Невідомо. Мовчать газети.
— Велика людина — Гарібальді188, — палко сказав Шевченко. — Справжній народний герой, розумніший за всіх інших революційних діячів Франції, Угорщини, Австрії та Італії, разом узятих. Адже ж лише він разом з Мадзіні189 наважився оголосити такі розумні закони й накази, як скасування світської влади римського папежа: хай керує попами, а не державами. І церковні землі оголошено державним майном, і вже почали розподіляти їх селянам; і податок наклав на капітали і на багатства; і бідноту оселили в реквізованих церковних будинках. Тому на них так і накинулися всі пани й буржуа, що діяли вони з Мадзіні для трудового народу, а не бавилися скасуванням цензури на пресу та республікою для буржуа. Він замовк і замислився.
Потім читали вголос промову Гюго. Палко сперечалися про причини поразки всіх західноєвропейських революцій. Мирно закінчували вечір за шахами або за склянкою чаю.
Якось попросили Тараса Григоровича розповісти про Аральське море та про експедицію Бутакова.
— Невже Хома нічого не розповідав про наші мандри? — здивувався Шевченко.
— Він не поет, він тільки про геологію вміє розповідати, — засміявся Турно, — а коли ми його розпитували, він нам відказував: "Ось познайомитесь з Шевченком — він вам усе докладно й розповість".
— Коли так — треба розповісти, — згодився Тарас Григорович і почав з довгої подорожі від Орська до Раїма і вже далі — про прекрасне своєю синню невідоме море, про несподівані шалені шквали й бурі на ньому і про глибинну зибінь, яка тижнями вколисувала "Константина" на скляних бганках заштилілого моря; про чудернацькі скелі на урвищах Усть-Урта і нікому не відомі острови, повні пташиних гнізд та ніде не бачених рослин.
— Наша експедиція була проведена за методом відомого вчено-го-географа Гумбольдта, — вів далі Шевченко. — Ми вивчали Синє море з погляду географічного. Вивчали і географію його флори та фауни, шукали поклади. Знайшли кам'яне вугілля. Там пізнав я радість знайомства з природознавчими науками і полюбив їх, як одну з радощів людського буття, — закінчив Шевченко.
Іноді збиралися у аптекаря Цейзика190 або у пана Кирші, жонатого на сестрі Карла Івановича Герна. Тут час минав трохи інакше.
Звичайно, теж читали в голос нові листи й газети, теж до хрипоти сперечалися про різні пекучі питання, а потім пані Кирша сідала за рояль, Балтазар Колесинський191 брав скрипку, і чарівні мелодії Шопена, Шуберта, Шумана й Моцарта виповнювали вітальню Кир-шів. Одразу згасали розмови, а коли в кімнаті лунали мелодії Мо-шюшка та народні польські пісні, — не один засланець відвертався і потай змахував з вій непрохану сльозу. А іноді раптом чийсь лункий схвильований голос заводив польську революційну пісню "З димом пожарув", з якою йшли на бій повсталі поляки.
Бучно й весело промайнуло Різдво. Три дні вулиці Оренбурга були незвично велелюдні й строкаті. Майстрові, панська челядь, перекупки, прикажчики, канцеляристи та інші люди, завжди зайняті з ранку до ночі роботою, тепер з дружинами та дітлахами вийшли на свіже повітря. Всі були в своєму найновішому і найкращому вбранні. В очах рябіло від яскраво-зелених, жовтогарячих і червоних гарусних та шовкових хусток і ситцевих, туго накрохмалених шарудливих платтів у фантастичних квітах і вибагливих візерунках. Від жінок пахло новим крамом, казанським милом та підсмаженим соняшниковим насінням.
На стрімких берегах Уралу, завалених пухким глибоким снігом, дітлахи й молодь спускалися з гірок на санчатах. Дорослі хлопці та дівчата з вереском і реготом обганяли санчата дітвори й навмисно падали купою в сніг. Від парубків у дзеркально наваксованих чоботях, в кожушках або синіх чумарках, в плисових штанях і сліпучо-червоних косоворотках тхнуло горілою, дьогтем, сирицею та олією, якою вони до блиску мастили собі волосся.