Художником Залеський ніколи не був, але любив живопис і вчився малювати ще з шкільної лави. Упертий і наполегливий, він став прекрасним копіїстом. У нього добре виходили складні орнаменти, маски й голови. Він точно вловлював контурні лінії і тушував тіні так м'яко й рівно, ніби працював не олівцем, а тушшю і пензлем, але, ані композиція, ані колорит йому не вдавалися. І він просто признався в цьому Шевченкові, тому Тарас Григорович відразу почав широко користуватися його допомогою при обробці графічних деталей, а всі складніші роботи, які вимагали творчого зльоту, робив сам. Його багата зорова пам'ять зберегла намічені на етюдах відтінки освітлення та характерні особливості місцевого колориту, і тепер він розцвічував кожний малюнок, заливав його потоком сліпучого світла, таємницею якого оволодів ще в Академії художеств, за що товариші-сту-денти прозвали його російським Рембрандтом.
Працювали вони здебільшого мовчки. Шевченко ледве чутно мугикав яку-небудь пісеньку, але іноді вони втомлено кидали пензлі та олівці й несподівано починали довгу щиру розмову, в якій кожен знаходив відгук своїх власних переживань, і теплий сум спогадів, і біль за своє розбите життя та сміливі надії.
Перші дні Шевченко більше розпитував Бронека про життя в Оренбурзі, про жахливу холеру, яка мало не спустошила місто, про інших засланців.
— Чи не знайдеться в тебе, Бронеку, щось нове й значне почитати? — спитав він Залеського на четвертий день їх спільної роботи. — Адже ж я мало не три роки був відірваний од літератури. Відстав як мрець, що вийшов з могили.
— Зараз нема, — навіть почервонів Залеський, наче він винний у тому, що нема. — Але я сьогодні піду в бібліотеку. Що б ти бажав прочитати?
— В яку бібліотеку? — здивувався Шевченко. — Хіба тут є солдатська бібліотека?
— При штабі є для офіцерів, хоч і солдатам теж дещо перепадає. Але я ходжу до міської публічної бібліотеки. Там є всі найкращі журнали та мало не всі книжки, що виходять у Петербурзі, в Москві та по інших містах. Навіть наші, варшавські, трапляються.
— Як же ти туди потрапив?! Адже ж нашому братові це суворо заборонено? Та й коли записують, питають паспорт.
— Заборонено. Але бібліотекар такий же засланець, як і ми, тільки цивільний... А я ходжу до нього пізніше, коли бібліотека вже зачинена для відвідувачів. Він там живе. І ніколи не відмовляється відкласти для мене хорошу й свіжу книжку. Ходімо до нього сьогодні ввечері. Я вас познайомлю. До речі, він читав твого "Кобзаря", отже, матимеш усе, що завгодно.
— От спасибі! — зрадів Шевченко. — А тепер нумо працювати: он яка в нас сила роботи!
О першій Гурій, денщик Герна, завжди кликав їх снідати. Потім вони знов бралися до фарб та пензлів і, не розгинаючись, працювали до смерку. Крім креслень та малюнків, треба було зробити силу графічної роботи, прикрасити карти чепурними написами, умовними знаками, облямувати їх художніми рамками. Бутаков усе підкидав їм роботи, а дні коротшали: при свічках малювати було неможливо. Тому працювали вони з надзвичайним напруженням.
Коли сутеніло і не можна було малювати, Бронек збирався додому, а Шевченко йшов до Гернів обідати або простував на Костьольну, де Аксинья завжди залишала для нього найкращий шматок. Але сьогодні, нашвидку пообідавши, Шевченко поспішив на Соборну площу, де в умовленому місці чекав на нього Бронек. Вони були пунктуальні: зійшлися хвилина в хвилину і швидко рушили до бібліотеки. Двері бібліотеки були вже зачинені, і зовнішні віконниці замкнені на залізні болти, але крізь щілини віконниць пробивалося світло.
— Не сюди. До нього треба з двору, — зупинив Тараса Григоровича Залеський і упевнено сіпнув хвіртку біля воріт.
Вони пройшли вздовж будинку до протилежного кутка двору і тихенько постукали в віконницю, потім увійшли в двері чорного ходу.
Бібліотекар одразу відчинив їм і збентежено відступив, побачивши за Бронеком Тараса Григоровича.
— Не лякайся, — посміхнувся Бронек. — Це мій друг і друг Вернера, славетний малоросійський поет Тарас Шевченко. Як конфірмований, він теж не має зміни ходити до тебе вдень. Вітай пана Шевченка і дай йому найкращих книжок.
Бібліотекар одразу чемно запросив їх досередини, подав Тарасу Григоровичу стілець і спитав, що він бажає взяти.
— Я на три роки відстав від літературного життя, пояснив Кобзар. — Хотів би прочитати все найкраще що з'явилося за цей час. Треба наздоганяти життя.
Бібліотекар почав викладати на стіл книжку за книжкою. Тарас Григорович брав то одну, то другу, перегортав, потім відкладав і брав іншу. Він навіть трохи розгубився від такої сили книжок, але наре-шті-таки одібрав комплект "Отечественных записок" за сорок сьомий рік і "Білі ночі" Достоєвського саме тому, що вперше почув це нове для нього літературне ім'я серед тих, кого забрали жандарми разом з Петрашевським, Момбеллі та іншими.
Залеський тим часом і собі вибрав щось хороше, і, щиро подякувавши люб'язному бібліотекареві, обидва художники вийшли на вулицю. Залеський пішов провести Шевченка на Костьольну, бо розумів, що Тарас Григорович ще не знає міста, і по дорозі розповів, що бібліотекаря забрали в сорок шостому році, коли він кінчав гімназію. В солдати його не взяли як сухотного і надто молодого, тепер він щовечора сидить над підручниками і самотужки готується, щоб навесні скласти екзамен на атестат зрілості при тутешній гімназії.
— Наші допомагають йому з математики. Позаторік Вернер його навчав, тепер інші. Б'ється хлопець, щоб у люди вийти, а там, в кру-левстві, стара мати за ним побивається. Заробляє він копійки, а матері допомагає, — додав Бронек і почав прощатися біля будинку, де жив Лазаревський.
Вечорами Шевченко й Поспєлов сиділи вдома. Поспєлов грав у шахи з Левицьким, або розповідав про свої кругосвітні мандрівки. Він дуже зрадів книжкам, і всі наступні вечори вони читали, "доганяючи час", поки молоді чернігівці або теж читали, або розмовляли. Іноді читали щось цікаве вголос, а потім починали обговорювати прочитане.
Заходив і Герн. А потім почав до них вчащати й Бутаков, у якого зовсім не було в Оренбурзі знайомих. Він відчував себе тут людиною, яка потрапила в чуже оточення, і тільки в гостинному колі своїх колишніх помічників відпочивав душею. Його тягло до веселої і дружної молоді, а коли іноді в шафі знаходилася прихована на вечір пляшка вина, тоді починав і він жартувати, сміятися, згадувати різні кумедні випадки з свого та чужого життя.