Справа в тому, що п'ятитисячна іспанська залога Дюнкерка весь час чинила нечуване свавілля на суші й на морі. Військові кораблі іспанців нападали на французькі й голландські торговельні судна. Нідерланди, стаючи могутньою морською державою, боролися за свою незалежність. Та навіть об'єднавши сили з Англією і Францією, не зразу спромоглися вигнати колонізаторів. Тоді Франція запросила на підмогу запорозьких козаків на чолі з Сірком.
Дослідники зазначали, що у березні 1645 року Хмельницький, Сірко і Солтенко через порт Гданська морем відпливли до Франції, де й підписали угоду. Французьке командування взяло 1800 піших козаків і 800 кінних, зобов'язавшись платити по 12 талерів на озброєного козака та по 120 талерів полковникам і сотникам. Запорожці дістали право виступити своїми окремими з'єднаннями. До їхньої стратегії й тактики французи погодилися не втручатися. Важливим об'єктом штурму було визначено фортецю Дюнкерк.
Система оборонних споруд Дюнкерка робила його на той час неприступним з суходолу. Ось чому Сірко вдався до хитрощів. За його наказом, козаки рушили в обхід фортеці. Невдовзі за містом запалали вітряки, освітлюючи театр воєнних дій. Захопивши судна нічного патруля, Сірко з своїми козаками проплив у місто повз буй з ліхтарем, мол і грізну лоцманську башту. А французький фронт стояв тоді аж за сімдесят миль від Дюнкерка.
Кажуть, що французьке командування було невдоволене "самоуправством" запорожців. Сірка звинувачували в тому, що він порушив правила ведення війни, усталені в Європі ще з часів Александра Македонського. Проте це не завадило сучасникам гідно оцінити героїзм і військову майстерність козаків.
На французькому березі Ла-Маншу було поставлено бюст Івана Сірка. Д. І. Яворницький у свій час радив І. Ю. Репіну подивитися на той бюст і використати його для картини "Запорожці". Рєпіну не підійшов цей бюст, бо його відлито по пам'яті, як писав про це художник.
Захищаючи рідну землю від інтервентів, Сірко не був байдужим до кривди, яку інколи зазнавали козаки від царських поплічників. На Слобідській Україні 1668 року Іван Сірко очолив повстання українських козаків і російських ратних людей у борні з царськими воєводами. В цій жорстокій сутичці загинув син Сірка Петро, сам же отаман попав у царську опалу.
Коли 1672 року Сірко очолив старшинську опозицію, що не бажала обирати на гетьмана України Самойловича, царський уряд з намови Самойловича заслав Сірка в Сибір (до Тобольська).
Хоч цар Олексій Михайлович і недолюблював Сірка за його волелюбство, проте в грізний час згадав свого засланця. .Як тільки 300 тисяч турків перейшли Дунай і хмарою кинулися на Поділля, а потім взяли курс на Київ, що загрожувало Росії, запорожці зажадали від царя Олексія повернути на Січ грозу бусурманів — Сірка. Цар був змушений відпустити запорозького ватажка на Січ.
Але, перед тим як відпустити Сірка, цар запросив до своїх палат патріарха і в його присутності змусив запорозького отамана дати присягу на вірність царській величності.
Повернувшись із заслання. Сірко здійснив кілька походів на Кримське ханство і причорноморські турецькі фортеці. Під його керівництвом запорожці визволили з неволі багато українських і російських полонених.
Запорозька Січ для завойовників була більмом на оці, вона сковувала орду, не давала їй розгулятися на широких просторах України й Росії. Низові козаки часом завдавали кримському ханові й турецькому султанові великих прикростей.
Султан Магомет IV ще здавна виношував план підкорити собі Запорозьку Січ. Спочатку він спробував схилити запорожців до покори, але з цього нічого не вийшло. Тоді він надумав будь-що знищити Січ, а за одним заходом і покінчити з козацтвом.
Султан викликав до себе кримського хана, щоб у великій таємниці розробити з ним план нападу на Січ. Цей план обговорювали також на спеціальній нараді з кримськими агами й мурзами.
Восени 1674 року, коли вже план визрів, султан дав наказ відправити на кораблях з Константинополя в Крим п'ятнадцять тисяч добірних стамбульських яничарів. Кримський хан підняв сорокатисячну орду і вирішив, як настане зима, стерти з землі Запорозьку Січ.
Цю підступну операцію надумали провести на різдво, саме тоді, коли козаки після доброї вечері у святвечір поснуть. Задум був такий — заскочити січовиків зненацька й вигубити їх.
Настала зима. Морози скували Дніпро. Хан посадив 15 тисяч яничарів на добрих коней, узяв свою сорокатисячну орду й, тримаючись далі від Дніпра, щоб не помітили запорожці, повів військо на Україну.
Як оповідає історик, на третю ніч різдва, пізньої пори, хан підійшов до Січі й несподівано захопив варту, що була на віддалі від коша. Старі загартовані козаки, що стояли на варті, хоч і зазнали тяжких тортур, усе ж нічого не виказали. Але між ними був один молодий козак, який спокусився тим, що хан пообіцяв йому волю й нагороду, розповів, що всі запорожці перепилися й сплять по куренях. У Січ можна пройти через єдиний відкритий перелаз.
Хан зрадів цій звістці, вирядив з козаком усіх яничарів у Січ і наказав їм вирубати сонних запорожців усіх до єдиного, а Сірка схопити живцем.
Віддавши такий наказ, хан оточив своїм військом усю Січ і пильнував, щоб ніхто з козацтва не втік під час різанини. Але султан і хан пошились в дурні з своєю стратегією. Вони не знали, що саме на різдво, за старим звичаєм, багато козаків, які зимували по дніпровських низових лугах та островах, прибували до коша обирати військову старшину. Всі ці козаки, які теж ночували в куренях, були тверезі.
Стояла морозна ніч. Запорожці й гадки не мали про лихий намір ворога, вони зашпунтували свої курені й безжурно відпочивали в них. Яничари через відчинену хвіртку тихо зайшли на територію Січі, захопили виходи, гармати і вже були готові кинутися на сонних козаків.
Саме в цей час в одному курені, де було 150 чоловік, прокинувся козак Шевчик. Він виглянув і не пойняв віри своїм очам: усі вулиці Січі густо заповнили турки.
Кмітливий козак не розгубився, а тихенько свиснув тим, що не спали й грали в карти, збудив інших своїх товаришів. Про підступний напад дізнався курінний отаман; він наказав частині козаків узяти мушкети й стати біля вікон, щоб безперервно стріляти просто в натовп турків, іншим — заряджати рушниці та подавати стрільцям. Усе це робилося тихо й швидко. Коли всі вже були напоготові, курінний наказав відчинити вікна й стріляти в яничарів. Одностайні постріли збудили всіх і осяяли спалахами всю Січ. Почали стріляти й з інших куренів. Пострілами скошували враз по два-три яничари. Вороги розгублено стояли перед запорожцями, як на долоні. А з вікон по них безупинно поливали свинцем. Яничари метушилися, панічно бігали по вулицях, шукаючи порятунку. Але всюди наскакували на смертоносний вогонь.