Досі Роману не доводилося вибирати між добром і байдужістю. І мабуть, доля до того, як прилетів смерч, оберігала його і вела по добре второваній дорозі до щасливого благополуччя. І ось його час настав.
Але чи варті три колоски (бодай і на одному стеблі!) того, щоб через них ризикувати життям?
Ніхто з вітряківців ні того дня, ні згодом так і не міг збагнути: а яку ж дорогоцінність рятував їхній економіст у помешканні "Агрокурсів"? Та й чи була вона — коштовність — у тій хаті?
Ніхто нічого не міг втямити.
Знову і знову розповідали: коли Роман Гордієнко, охоплений полум’ям, вивалився з вікна палаючої хати, в руці він тримав усього лише жерстяну коробочку.
Люди зривали з себе одяг і кидали його на Романа, доки не збили з нього вогонь. І лише тоді, несучи Гордієнка на простирадлі до машини, що мала спішно везти його в район, з трудом вдалося вийняти з його побілілих пальців коробочку з-під грузинського чаю.
Агроном Чумак, коли йому передали врятовану коробочку, сказав, що в ній він зберігає пшеничне стебельце. Щоправда, не просте, а з трьома колосками. Диво природи.
І, відкривши коробочку, показував те незвичайне стебельце вітряківцям, і ті переконалися, що на ньому і справді три колоски. А чорні вуса Корнія Савича, коли він показував те стебельце, стали чомусь білими, як і його голова.
І довго-довго гадали вітряківці: чи варто було людині в розквіті життя ризикувати собою заради якогось там пшеничного стебла, бодай і з трьома колосками?
Гадали вітряківці і так, і сяк. Сходилися в думці: ніби ж не варто, бо життя є життя.
Але упевненості, що вони праві, не мали. А що коли з того стебла з трьома колосками та виросте нова, незнана досі пшениця, годувальниця людей майбутнього? То, може, варто й життя віддати за один, за єдиний колосок?
А ще Корній Савич показував автору листа від синів своїх, у якому вони писали, що проходять переддипломну практику на дослідній сільськогосподарській станції.
"Як захистимося, то всі разом попросимося на дослідну станцію працювати. Мріємо з того триколоскового стебла, яке порятував з полум’я Роман Павлович Гордієнко, виростити нову пшеницю. Знаємо, що це не просто і не легко, що, може, й життів наших для цього не вистачить, але ми сповнені великого оптимізму в успіхові задуманого. І віримо: заколоситься колись у придніпровських краях триколоскова пшениця! Віталій, Андрій, Сергій — всі Чумаки!"
— У мене ще й четвертий синочок є, — не без гордощів вигукнув Корній Савич. — Тільки він ще до школи ходить, до сьомого класу. І теж у нашу, чумаківську породу пішов. Тільки не в агрономію його тягне, а — в конструктори. І до малювання має кебету. Знань у нього, правда, ще малувато, а ось фантазії — на десятьох вистачить. Подивіться, прошу вас, що мій найменший видумує.
І Корній Савич розгорнув великий аркуш білого цупкого паперу, на якому під високим небом Придніпров’я було зображене безмежне роздолля хлібних ланів. На передньому плані видно було автостраду "Москва — Сімферополь" і трохи збоку нічим не примітну голубу табличку з білими літерами: "с. Вітряки. 3 км". А в синій далині хлібних ланів і ближче — на передньому плані — висіли якісь дивні літальні апарати, схожі на великі надувні човни еліпсовидної форми з високими бортами-балонами.
— Бачили? Зроду не здогадаєтесь, що це таке, — посміхався агроном. — Я теж спершу було подумав, що це якісь... ну ті, НЛО. Неопізнані літальні об’єкти, як їх називають. А що виявилось? Ніякі це не енлео, а літальні комбайни. "Де ти, —питаю малого, — бачив такі літальні комбайни? Їх же і в природі не існує..." А син і одказує: зараз, мовляв, немає, а колись будуть... "Коли?", — питаю. "У майбутньому", — одказує син... Ось до чого дофантазувався мій найменший Чумак. Мріє стати конструктором сільськогосподарських машин і конструювати такі літальні комбайни. Це ж треба, га? До сьомого класу ходить, знань ще малувато, а фантазії на десятьох вистачить. І до чого він дофантазується, як виросте? Неодмінно щось таки утне на зразок літаючих комбайнів!
А на білому папері під високим небом Придніпров’я, серед роздольних ланів, отам, де стоїть непомітна голуба табличка на білому придорожньому стовпчику "с. Вітряки, 3 км", літали дивні комбайни — голубі, сині, жовті, оранжеві, — і хотілося вірити, що так воно колись і буде.