В. Лєнін

Сторінка 2 з 5

Донцов Дмитро

Всі ворожі його нівелюючому ідеалові сили називав він "буржуазією" або "буржуазними пересудами". Таким "пересудом" є держава, яка в комуністичному ладі засуджена на вмирання. "Пересудом" була ціла "буржуазна" економіка. Фабрика так само могла обійтися без патрона, як держава без царя. В теорії вартости Маркса найбільш йому сподобалося, що той числився тільки з категоріями кількости і часу, ігноруючи якість.

Найбільш інтересувало його те, що Маркс узнав лише матеріяльне число, а не інтелєктуальні різниці; масу, а не провід; фізичну, а не умову роботу, — яко чинники в творенню цінностей. Свобода приватної ініціятиви? — але ж се приведе до вивищення здібніших над многоголовною пересічністю. Тому — приватну ініціятиву і приватну власність також проголошено буржуазними пересудами. Нехай живе "община" і "чорний переділ". А Лєнін також був дарвіністом, але на казансько-російський спосіб: для нього боротьба за життя полягала не на виживанню здібніших, а на їх винищенню. "Пересудом" була й "буржуазна фільософія". Беркли, Юм, Кант, Мах, Пуанкаре — для Лєніна се лиш добрі слуги буржуазії, їх доктрини не мають сенсу. Вони вигадані лише на те, щоби тримати пролітаріят у рабстві.

Кантова Ding in sich, щось, що стоїть понад нашими здібностями пізнання — є для Лєніна абсурд. Для нього неважно, чи можлива метафізика, чи ні, лише — чи не пошкодить вона "інтересам пролєтаріяту". Кантіянство є для ідеольога большевизму щось у роді "буржуазного центра", от як "кадети", чи що.

Наукову розвідку проф. Хвольсона проти Гекля Лєнін кваліфікує як "чорносотенну брошуру". Навіть гнозеольогію оцінював він мірилом свого нівеляційного ідеалу. Він ніколи не любив фільософії, ані філософів, як людей, що своїм інтелєктом підносяться над юрбою та ідейно панують над нею; які своїми метикуваннями лише заплутують річи, з вичерпуючою ясністю виложені в Марксовім "Капіталі". Тому, коли аж у зрілім віці, змушений нападами противників, зайнявся він сею проклятою наукою, зробив се лиш на те, аби майже всіх "любомудрів" відлучити від св. пролєтарської церкви. В сім варварі було щось з того каліфа, що казав спалити Александрійську бібліотеку, говорячи: коли в ній є те, що й в Корані — вона зайва, коли що інше — вона непотрібна. Всяка гієрархія — духова, економічна, політична, повинна бути скасована в ім'я сеї дивовижної теорії "рівности", яку її творцеві захотілося чомусь назвати європейським іменем соціялізм.

"В ім'я рівности і — заздрости"... Заздрість — се був другий член лєнінської формули, движуча сила руху. І дійсно, що особливо вражає в ідеольогії лєнінізму, се якесь задушне повітря низької помсти і Schadenfreude неудачника, — яким ся теорія напоєна. Нічого свобідного й величного: ні геніяльного дотепу, ні вільного руху людини, яка бере те, що їй належиться по праву. Загальний тон большевизму, се тон Смердякова, що "ізмивається" над своїм "баріном". Сей льокайський "озорской" тон чується і в большевицькій поезії, у всіх сих Клюєвих та Єсєніних, які роблять революцію "під гармошки пяной клікі": які "кометою витягають язик буржуазному світу", які "випльовують з рота тіло Христове" і "Богові висмикують бороду": не повстання ображеної в своїм праві, свідомої своєї гідности свобідної людини, а п'яний бунт хама. Ся сама риса видна в різниці, з якою розправлялися зі своїми противниками Робесп'єр 1793 року в Парижі і Лєнін в Росії: там суд над королем, тут — удушення його мов щура.

Там — гільотина на площі, тут — куля в потилицю в темнім льоху, там — публічно при оплесках юрби, тут під гуркіт тягарового самоходу, аби ніхто не чув. Не в ім'я усвідомленого права, що не соромиться денного світла, лише "в ім'я заздрости", що мститься за свою нікчемність, не вірить у завтра і старається стерти сліди крови на руках. Як усі сі революціонери, на яких опирався Лєнін, з "слідами одідиченої хворобливости і анемії" — як характеризує їх один історик російської революції — Лєнін, також викинений поза рамки суспільности, не відчував до неї нічого, пріч мстивої ненависти і заздрісної злоби. В нім не було ні ідеалізму Фурієра, ні почуття високого післанництва Робесп'єра або Дантона, нічого крім культу злоби і заздрости, сих правдивих спружин лєнінізму. "Скрізь і у всьому — пише Тун — боронили вони протилежне минуле: ви облудники, ми будемо циніками. Ви найбільше ввічливі у відношенню висших від вас, — ми будемо грубіянами з усіма. Ви вітаєтесь не поважаючи, ми наступатимемо на ноги не перепрошуючи". Се хворобливе бажання неудачника "насолити" комусь, "наробити збитків" вищому від себе, олляти його своїм болотом, — лише се стремління, позбавлене всяких інших вищих етичних мотивів, але задумане в грандіознім обсягу великої революції — ось були ті движучі сили, які викликав до життя большевицький Фавст, і яких не міг уже потім позбутися. Поруч із тою "рівністю" се є друга риса лєнінського генія, яка так ріжнить його від великих революціонерів Заходу, а російську революцію від — англійської, американської, французської або італійської.

"І травлення", кінчить Достоєвський. В сім останнім моменті є також одна з істотних різниць між лєнінською і французською революціями. Ідейні попередники 1789 року, Біфон, Вольтер, Мотескіє, — вірили, що людина є в засаді незіпсута, добра і мудра. Вона може одушевлятися великими засадами і до них треба апелювати революціонерові. З зовсім протилежного заложення виходив Лєнін. Коли вірити Бурцеву, знаний большевик, член Думи (і провокатор рівночасно) — Маліновський відкрив Лєнінови дещо зі свого минулого, в якім не бракувало сторінок чисто кримінальної природи. Лєнін перебив його, кажучи, що "для большевиків подібні річи не мають жодного значіння". Як він сам признавався, збирав він до свого окруження "всякую дрянь", аби лиш вона клялася на "Капіталі" Маркса і вміла "працювати". На таких самих засадах "добирав" Лєнін і своїх агентів за кордоном. Він апелював не до найліпших, лише до найпримітивнійших, до гірших сторін людини, формуючи свою армію революції, граючи на заспокоєнні її найпримітивнійших потреб. На питання, що вище: гречана каша, чи Сикстинська Мадонна, ще Писарєв відповів, що — каша. З ним погодився Толстой, з Толстим — Лєнін. Матеріяльна користь мас стояла в нього понад усякі абсолютні цінности, понад усякі засади — аксіоми. Родини, рідний край, релігія, особиста честь — хто має їх собі за Бога, є небезпечним масі, бо ставляє щось над нею і її примітивними пожаданнями. А кожна релігія, в тім числі і большевицька, забороняє будувати собі "іншого кумира опріч мене". Забороняв се і Лєнін. Бо руйнуюча робота большевизму могла тривати лиш так довго, як маси не знали інших моральних приказів, крім "грабь награблєноє"; доти, доки інтереси "травлення" були в них на першому пляні. Для того Бог — став у нього мальовилом, причастя — сніданком, любов — змисловим пожаданням, сексуальним апетитом, національний прапор — ганчіркою, почуття вланої гідности — бандитизмом. Усі моральні засади були відкинуті, лишилося лише, panus i coitus. Решту кумирів — стягнено в болото: в ім'я рівности, заздрости і травлення.