В казармі

Сторінка 2 з 2

Яцків Михайло

Одні слухали це оповідання, інші заглибилися в свою гризоту, в спогади і западали в сон.

Макітра скулився під ковдрою і кашляв. Сів на ліжку, обняв обіруч коліна, підсунув їх аж під шию та стиснув зуби — так кололо його в грудях і спирало дух. Знов душило його до кашлю, в грудях і горлянці стало гаряче, виступив холодний піт. Він зомлів. Через годину пробудився, сидячи з головою, схиленою на коліна. В пам'яті промайнув один ранок. Сень стоїть перед лікарем, той наказує скинути сорочку, обстукує його кулаком так, аж чути у другій кімнаті, і каже, що йому нічого не хибує.

— ...А він таки не піддався і, як лежав лише в сорочці, так встав, узяв карабін, настромив багнет і пішов відбирати свій камінь, в якому була мамина сльоза і його честь,— гуділи слова казки.

З далекого кута долетів шепіт:

— Мой, Грицю, кажу тобі — не лізь! Ти хочеш якої біди? Тебе.який напав? Ти капралів вірник? Таж завтра може таке саме впасти на тебе. Кажу тобі — не йди, бо, не дай, боже, чого, то я сам таки досвіта йду і пишу рапорт на тебе.

Вчув це Макітра. Зняв потихеньку гвинтівку з залізного гака, наложив під одіялом багнет, взяв коробку з п'ятьма патронами і заклав їх в замок. Підсунувся до залізної штаби п головах ліжка, обпер карабін на колінах і чекав.

Савчук кінчив казку сонним голосом, вкінці затих. Дехто хропів...

Згодом скрипнула дошка в підлозі, щось зачепилось об стіл, там мовби придушений хихот.

Злодійський рух з куткка посувається до середини залу, до Макітриного ліжка.

Сусідній товариш хропе на всі заставки, от вони вже коло нього, минають його — спинилися праворуч від Макітри. Два по боках, один у ногах розтягають щось і насувають на ліжко. Чиїсь руки лапають по ліжку і скрадаються до ніг Макітри, як вовки.

Тут хтось, немовби його грім луснув, підняв трійголос і гепнув на землю, потім перекинувся стіл, гримнув постріл, аж казарма здригнула, і все, що жило, схопилося на ноги.

— Гвалт! Караул! Пане капрале! Світло!

Новий постріл впав потемки на ліжко капрала. Той схопився і чмихнув під ліжко. Влетів вартовий з ліхтарем, капрал з денної черги, фельдфебель та офіцер.

На підлозі качався прибитий Юхт, за столом зойкав і трусився піддячий.

Раптом очі всіх упали на Макітру. Він кинувся за капралом під ліжко, той вискочив, розправив руки і заревів, як звір:

— Чи ти варіят, чи хворий?

В ту ж мить гримнув четвертий постріл. Капрал схопився однією рукою за груди, другу спер поза себе до стіни, поволі зсунувся вбік і впав на ліжко.

— Ти що робиш? — крикнув офіцер і вихопив у нього карабін.

Макітра поклав руки на коліна. На сорочці у нього червоніла кров. Він посміхнувся безглуздо і сказав спокійно:

— А що ж би?.. Цим двом свинтухам я дав одіяло, того сучого сина пустив у відпустку, а мене беріть до шпиталю чи до тюрми — мені все одно...