В ярах

Сторінка 2 з 3

Вражливий Василь

і Якби жили в селі, а то забрались на яри, в Костен-ський... Мабуть обійдемось'

До заходу, за гору падало сонце. Сутінки прозорі в чорніли, а далі полум'ям зітлілим згасала прозора мовчанка...

Сиріше розносився дух глини. Становилось мокро у печерях.

— Ну, досить копати! На завтра буде що витягати!

Вилізли вдруге. Замісць сонця їх зустріла зоря к жовторожевою пеленою... ^

Витерли обличчя об сорочки. Каленик начепив і куцину, а Хведір журьу. Зверху в'їлись широкі кінці 5 копаниць...

Пішли...

Зірки не блимали, бо було ще рано...

Йшли обидва стежкою, через ліс. Вона вимилилась к, водою і схожа була на кручу. Занесена пісками, вкрита ї щебнями, крутилась по-між кущами і показувала [ ' иноді товсті коріння дубів.

Хведір побіг, зареготався. З гори понесло хутко униз, за ліс.

Каленик плюнув, сказав:

— Диви, який веселий, а дома жінку мабуть бити буде!

Каленик повагом, великими чобітьми обминав говсте коріння, вимите дощами.. Поводив рудою бородою. Нарешті зійшов з гори.

— Чого ти так черепашиш? — крикнув Хведір і його голос був життєрадісний, повний весняного гаму, лунав у співах вечора.

Каленик подивився на чоботи, вони почорніли, руді латки поховались.

— Диви, роса впала!

— Справді.

Зраднішав Каленик, сіпав ногами, бо він ходив так: сіпне, поставить ступню, відпочине з мент, тоді знову сіпне. В очах у обох глина сіра розтавала, а радість, немов облита росою — заблискувалась полум'ям.

Перед очима, на південь, захилила обрій гора, одрубом пішла од річки і вкрита лісами де-не-де піскуватилась.

Там на горі яранське кладовище. Волохаті хрести, а посередині бересток. Давнє кладовище, схоже на старого облізлого ведмедя... Розчепирив свої лапи ведьмідь, вигнув спину хмарами .. Стоногий ведьмідь!

За горою, мабуть, села і люди. А ближче луки обгорнулись зеленою рядниною, щоб не змерзнути.

Замотрошився деркач: дрр-дрр.

Вечірні смутки жовтою пеленою закрасу-вали левади. Левади, і ще левади... Плуг не проходив, не тріщав перієм. Цілиною співає під ногами придавлений перій, високий, пручкий, як дівочі груди...

А деркач свою думку тягне, забувається.

Здалося Каленику, що рвуться об леміш, об чересло нитки перія.

...Здалося й розмріялося.

На левади впала пороша рос...

...Перейшли через дорогу; починався Костенський ліс, а там, за ним яри.

Хатки попритулялись на скелях, над проваллями...

— Ти мені позич картоплі, а то Катерина мене з'їсть,—обізвався Каленик до Хведора.

— Гаразд, пришли кого-небудь. Прощавай, завтра раненько щоб там був!

— Добре!

Соковитий вечірній зір луків розтягався... Порвався, пропав. Волохаті руки дубів вились по стежці.

Через дерево загавкав собака.

Назустріч вибіг хлопчик, зовсім маленький ще, почепився на руку боязко.

— Тату, тату! Хліб є?

— Сьогодні картоплю будемо їсти, завтра хліб.— А сам одвів очі кудись на город, став. До хлопчика промовив:

— Івасю, йди в хату!

Одійшов Івась, сів недалеко на пеньку.

— А вчора хліб мати дістали! — всміхнувся він.

Каленик зняв копаницю, обіперся. Жінка вийшла з хати.

— Борошна приніс?

Він мовчав, а Катерина не вгомонялась. Потім раптом крикнула:

— Наробив дітей! Годуй!

Розгорілась кров, здвигнулась рука од копаниці, а сам слабо сказав:

— Катерино! Не був ніколи... Не знаєш мене чи що? На картоплі посидимо. Побіжи до Хведора; обіцяв дати!

Жінка заспокоїлась.

— А завтра буде?

— Завтра витягнемо глину, тоді й борошно буде! Скинув біля присінків мотузок, взяв на руки Івася. Хведір жив насупроти і жінка хутко повернулась,

у пелені несла картоплю...

Яри поринали в завісі синього серпанку.

Каленик дивився на горщик, облизаний жовтим зубастим язиком. Випустив з рук Івася.

Хата кострубато похилилась; погнила і мовчазно насунула бовдур високий, товстий. Маленькі вікна задивлялись на багаття.

— Ну, йди!—жінка нетерпляче покликала їсти. Каленик сів, повеселішав.

— Катрусю, не журись. Завтра буде борошно!

А маленька дитина, менша за Івася, підняла руки.

— Е, е!

Всміхнувся Каленик.

ЗО

— А знають, що таке хліб... Немає землі, дитинко [ а то-б не журились. Хто хліборобив, тому дали,

а таким як я,—дулю... А втім не подохнемо.

Забрязкотіли миски. Івась почепився на шию батькові і сховався з ним у хаті.

Запустіло в подвір'ї...

На ярах парких висвічувались хатки—там спали, .чекаючи завтрішнього, голодного дня... Через кручу, ' на другім кінці, виглядала Хведорова хата. Мертво.

Багаття загасло й огонь не грається на мокрому ^-тумані. З річки продирається потоками теплий пар.

Молодіє ніч. А небо затяглося хмарами, насупило брови. Стереже однобарвну хмару. Кладовище стоїть — осторонь, просунуло в пазуху хмар волохаті руки.

Стома...

Раптом пронісся загартований вітер і повідомляли І дуби один одного.

...Враз наповнились синім сяйвом ярки, засвітилось подвір'я.

Блиснуло і вмент золота гадюка зарилася у хмари.

А в підгір'ї ліс зашепотів.

Ударило.

А потім забризкав дощ... Забилось, залопотіло... Рипнули двері. Каленик глянув лагідно.

— Не оставляє таки доля — і пішов у хату. Ніч промайнула хутко.

Каленик одягся, взувся, нап'ялив шапку. Зійшовся там, де сходилися дві стежки, з Хведором. Поздоровкався. Хведір побіг, сковзаючись із гори, вперед. А Каленик зареготався.

— Ти сьогодні жінки не бив, того, мабуть, і веселий?

—А ти чого не надутий?

— Та я за дощик радію!

На листі стоманітним діямантом налились роси; од зорі зачервонілись луки; спереду тільки висока гора, залита лісом...

Хведір сміявся:

— Тебе жінка не била?

— Слухай, Хведоре, ти смієшся. А знаєш... Під гарячу руку замилую... Чортам буде тошно. Терплю, але як і ввірветься...

Хведір поміряв його поглядом:

— Я знаю: навкулачки ти вмієш, а тут куций, брате!

(Збризкувались прозорим, м'яким склом... Підходили до глинищ. Та-ж сама гора. І з неї видно однакові села...

Але Каленик полохливо обмер, обірвався:

— Диви!

1 жаху повні широкі, покров'янілі очі бігали по ямі. Хведір ковтнув глину, ноги затрусилися.

— Діждались дощика!

— І борошна — заїкнувся несамовито Каленик, потім припав з копаницею, підкопувався до заваленої ями.

— Може нетовсто, зверху тільки?

Сів і Хведір, брав руками важкі шматки і з прокляттям викидав...

...Каленик одкинув далеко копаницю.