Зінаїда (висмикує руку). Геть од мене! Одчепись! Іди собі звідсіль!
Любецький. Оце я люблю! Ой, яка гарна буває молоденька панна, як надме губки, мов ті стиглі вишеньки. Я люблю, як молоденькі панночки сердяться: Пррр! Фррр! Чисто, як сердиті кошенята! Ну, поцілуй же мене, моя кохана, перед вінцем.
Зінаїда. Князю! мій панотець хоче мене присилувать повінчатись з тобою. Я не хочу силуваного вінчання; я не буду з тобою вінчаться, бо тебе не люблю. Силою я не стану ні з ким під вінець, хоч би він був тричі князь, хоч би він обсипав мене золотом і перлами.
Любецький. От тобі й на! Знаю я, знаю добре, які то молоденькі панни; як каже — ненавиджу, то це вона любить так, що аж серце в неї палає. Пам'ятаю, двадцять сім рік... чи то пак сім рік перед цим. Це було в Вільні. (Бере за руку Зінаїду).
Зінаїда (випручується). Ти мені гидкий! Не доторкуйся до мене, бо я гидлива. Я люблю іншого і ладна вмерти за його, а твоєю ніколи не буду. Чуєш, князю?
Любецький. Ой, яка ж вона пишна, як сердиться, як прискає приском! Ой, яка пишна! З очей сипляться іскри, од неї аж пашить огнем. Серце моє, золото моє! (Обнімає Зінаїду за стан і хоче її поцілувать. Зінаїда пручається, вихвачує з-за пояса ножа з золотим держалном і замахується на Любецького; він одскакує).
Зінаїда: Не доторкуйся до мене! Не підступай, бо встромлю в твоє трухляве стліле серце оцей ніж по самісіньке держално.
Любецький (одскакує). Ого-го! Князівна з ножем, мов та козачка! І це мені до вподоби. Чиста Іудиф! Правдива біблійна Іудиф!
Зінаїда (наступаючи з ножем в руках). Коли будеш чепляться до мене, то я й справді стану для тебе Іудиф'ю.
Любецький. Це все — "фрашки". (Кидається раптово до Зінаїди, хапає її за стан, вихвачує од неї ножа й кидає в куток). От тобі, князівно, і кінець битви! От
тобі й побіда. Ага! Тепер ти моя полонянка, моя навіки. (Обнімає й цілує Зінаїду).
Зінаїда (випручується й хапає знов ножа). Неправда твоя! Ти помиляєшся. Тікай, бо я сама собі розпанахаю серце, а з тобою під вінець не стану. (Приставляє ножа до серця).
Любецький. Схаменись ти, несамовита, забісова-на! Дай сюди ножа!
Зінаїда. Не дам! Не дам! Виходь зараз звідсіля, бо впаду мертвою коло твоїх ніг. Тоді волочи мене до вінця. Виходь хутчій, зараз! (Любецький виходить).
ВИХІД 9
Зінаїда, Павло Тетеря й Данило Виговський.
Павло Тетеря й Данило Виговський (входячи). Вітаємо тебе, князівно, од щирого серця й поздоровляємо тебе з близьким шлюбом з славним князем.
Зінаїда. Не дякую вам. Я не думаю йти до шлюбу з ким-небудь.
Тетеря. Але ж князівна вже убрана ніби до вінця?
Зінаїда. Мусила вбраться! Мені звеліли так убратись, а навіщо, я й сама не*знаю.
Тетеря. Де ж твій панотець? Дай йому про нас знати. Ми прибули, щоб заповіститься й поздоровить тебе, князівно.
Зінаїда. Добре! (Виходить).
Данило Виговський. Князь, мабуть, думає присилувати свою дочку до вінця. Я вже бачу, що він силує її. Але "силуваним волом багато не виореш", як кажуть в приказці.
ВИХІД 10
Князь Соломирецький, Данило Виговський і Тетеря. Князь Соломирецький входить, кланяється Данилові Виговському й Тетері.
Данило Виговський і Тетеря. Добривечір, ясновельможний!
Соломирецький. Дуже радий вам! Дуже приємні гості, і саме в добрий час. Я думаю, ви не одмовитесь стати за свідків при шлюбі моєї дочки з князем Любецьким і підписатись під вінчальним актом. Тільки я мушу сказати вам, що буду вінчать дочку силою, "ґвалтовним шлюбом", хоч би й поза очі, хоч би вона й не стояла під вінцем. Я, замість неї, скажу патерові, що вона, мов, згоджується на шлюб з Любецьким. Вона не хоче самохіть брати шлюбу з князем Любецьким.
Данило Виговський і Тетеря. Нічого—те! нічого! Підпишемось.
Соломирецький. От і спасибі вам! А я оце в клопоті. Іван Виговський не діждався й шлюбу і погнався в свій Бар, щоб писати умову з Юрієм та визволять з полону свою жінку й сина.
Тетеря. Підпишусь, підпишусь, князю! Але за цю послугу прошу й од тебе заздалегідь послуги. Ти маєш ласку в короля і, само по собі, будеш і потім мати. Не забудь замовить за мене слівце перед королем, як я буду добуваться гетьманської булави.
Соломирецький (бере за руку Тетерю). Добре, полковнику, добре! Буду пам'ятать за тебе, не забуду.
Тетеря. А тут лихо наступає слідком за нами. Козаки Юрія Хмельницького наближаються, наступають все далі та далі, беруть місто за містом; може, їх загони вже тут недалечко.
Соломирецький. Треба хапаться. Ой, лиха моя годинонька! (Гукає в двері). Катерино! Олено! добродійко Стеткевичева!
ВИХІД 11
Ті самі й Катерина, Олена та Стеткевичева вступають в світлицю, убравшись по-весільному.
Катерина. Чого це ясновельможний такий стривожений?
Соломирецький. Ведіть мерщій сюди князівну Зінаїду до вінця. Нехай іде князь Любецький і веде Зінаїду до вінця.
Катерина, Олена й Стеткевичева. Добре, князю! Зараз вийдемо з Зінаїдою. В нас усе вже готове, (Виходять).
ВИХІД 12
Соломирецький, Данило Виговський і Тетеря.
С о.л о м и р е ц ь к и й (ходячи по світлиці). Ой боже мій! Які важкі часи нам довелось перебувать! І лягаєш спати — боїшся, і встаєш — боїшся, і сідаєш за обід з тривогою, бо й їжа не йде на душу. Все держи меч в руках напоготові.
Тетеря. Нічого—те, князю. Було ще й гірше. А з цієї каламутні, може, й нам щось перепаде, та ще й добре щось перепаде. Правда, Даниле? Ловися, рибко, велика й маленька!
Данило Виговський. Авжеж правда. Та й ясновельможному перепаде і панство, а може, й дармова панщина в українських наших селах, як було до Богдана. Коли небо вкрите хмарами, то з тих хмар випаде добрий дощ. З ясного неба не сподіваться дощу й... ніякої користі.
ВИХІД 13
Ті самі й шляхтич конюший.
Конюший (вскакує переляканий) Ясновельможний князю! За десять верстов за лісом видно пожежу. Щось палає дуже здорове, неначе клуня й тік. Дим піднімається аж під хмари. Щось там скоїлось, може, небезпечне й для нас.
Соломирецький. Не випадкова часом та пожежа?
Конюший. Душа моя почуває, що не випадком трапилась пожежа в містечку. Та й наші хлопи чогось заворушились, никають по вулицях, безперестанку все вештаються коло подвір'я, все чогось никають кругом твого палацу.