Козаки. Добре, сотнику! (Одходять в гущавину лісу. Остап сідає на колоді й задумується).
Остап Золотаренко. От і Хлипнівка князя Со-ломирецького вже недалечко: за верстов три звідсіля. Під захистом польських жовнірів Потоцького та Маховського князь прибув в свою Хлипнівку з Литви, засів в їй і вже одібрав од хлопів землі та ліси, оре й сіє, як було за давніх часів ще до Богдана. Знов напустив Виговський польських панів на Україну, знов тут у цім краї починається старий уклад та лад... А що ж то поробляє моя князівна Зінаїда в хлипнівському палаці свого татуня? Чи доходили мої листи до неї, котрі я передав через Охріма Крутив'яза? Чи жде вона мене до себе в гості? А завтра я з своєю сотнею завітаю в гості до славного та гордовитого князя Соломирецького... Ой, буде в нас битва, і я таки вихоплю з його рук князівну. Ох князівно, князівно! Третій рік от минає, як нас розлучили з тобою, а я тебе й тепер неначе бачу перед собою отутечки в зеленій гущавині, неначе ти стоїш отам під калиною і дивишся на мене з докором. Ця коротенька літня ніч буде для мене довга-довга, як вік. Але я таки діждусь свого щастя.
ВИХІД 2
Ті сімі, польський шпигун і два вивідчики.
Два козаки вивідчики (вертаються до табору й ведуть зв'язаного невідомого чоловіка). Пане сотнику! Ось ми впіймали якогось чудного птаха. Він не з наших українців, бо й вид в його інший, і говорить він чудернацькою мовою, все закидає на польське. Це, певно, польський шпигун.
Остап Золотаренко. Хто ти такий, чоловіче? З якого села?
Шпигун. Я... я... з села Петрашівки, "билем", пане, на ярмарку і "тераз" вертаюсь до господи.
Остап Золотаренко. Неправда твоя! (З криком). Признавайся, хто ти?
Шпигун. Я Микита Гуляєнко з села Петрашівки. Далебі "йездзїлем" на ярмарок...
Остап Золотаренко. Козаки! одійдіть лиш на кільки ступенів і націльтесь йому в груди в самісіньке серце. (Кільки козаків одходять і націлюються).
Остап Золотаренко. Признавайся, а то й не зоглядишся, як тобі проб'ють серце десятьма кулями. Ти польський жовнір? Ти польський шпигун? Еге?
Шпигун. Пане "пулковніку"! (Падає навколішки). Змилуйся надо мною. "Мам жоне і мале дзіеці". Все розкажу дочиста, тільки даруй живоття.
Остап Золотаренко. Хто тебе послав на вивід-ки та на вислідки?
Шпигун. Комендант Маховський, пане "пулковніку"!
Остап Золотаренко. Далеко звідсіля стоїть польське військо?
Шпигун. В Білій Церкві, а звідтіля послані сюди скрізь загони жовнірів. Один загін стоїть за Хлипнівкою, за дванадцять верстов звідсіль.
Остап Золотаренко. Великий цей загін?
Шпигун. Буде жовнірів з сім сотень або й більше.
Остап Золотаренко (тихо). О, погана справа! В мене вдвоє менше козаків. (Голосно). Козаки! Зв'яжіть лиш цьому шпигунові руки й ноги й покладіть його під скелею, нехай тут переночує. А завтра світом, як розвидниться, побачимо, що з ним зробити.
Козаки зв'язують ноги й руки шпигунові й кладуть його під скелею.
Остап Золотаренко (до вивідчиків). А ви знов ідіть на засідки та засядьте за окопом; може, ще впіймаєте якогось птаха. (Вивідчики йдуть у ліс).
ВИХІД З
Ті самі, другий шпигун, польський вивід чик, Охрім Крути в'я 3.
К р у т и в'я з (веде шпигуна, вхопивши за барки). Пане сотнику! От упіймав у лісі заморського птаха. Це, певно, двірський якогось польського пана, привезений з Польщі. Мабуть, сам пан вернувсь та й привіз його сюди на Україну з собою. Мабуть, не йме віри нашим селянам.
Остап Золотаренко. Ану, козаки, приставте лиш йому до грудей з п'ять рушниць. (Козаки націлюютъся). Може, од рушниць добудемо правди. Рушниці скажуть правду. Кажи всю правду, то ми тебе пустимо живим.
2-й шпигун (труситься, як у пропасниці). Скажу, скажу всю правду. Ото я йшов з ярмарку додому, до панського двору, оглядаюсь, а позад мене йде козацьке військо. Я, господи, як злякався і впав у бур'ян. Військо поминуло мене та й пішло в гай. Я тоді пішов до свого пана Ковальського. Прийшов до його та й кажу йому, що бачив козаків. Пан дуже злякався й послав мене з двірським жовніром, щоб я показав той гай, де сховались козаки, а сам зараз послав дати знать польській сотні жовнірів, що стоїть тутечки недалечко од нашого села.
Остап Золотаренко. От були б нас поляки вночі й накрили в гаю, мов перепілок волоком. А де ж той жовнір?
Крутив'яз. Втік псяюха. Я вискочив з-за кущів та й крикнув: гов! Оцей впав на землю з переляку, а жовнір дав драла. Я оцього за барки та й привів сюди.
Остап Золотаренко. Зв'яжіть же руки й ноги і в цього птаха та й киньте під скелю. (Козаки зв'язують шпигунові руки й ноги і кладуть коло скелі). Хто ще їхав шляхом попід лісом?
К р у т и в' я з. Покатав на коні Виговський, той, що був гетьманом, і повернув шляхом просто до Хлипнівки. Та й кінь же під ним баский та прудкий! Катав тобі, як вихор! (Йде знов на вивідки).
Остап Золотаренко. Це Виговський пробуває тут в своєму селі; таки не всидів на спокої в своєму селі в Галичині, що подарував йому король. Все тягне його на Україну. Мабуть, знов хоче стати за гетьмана. Це він поїхав до князя Соломирецького на^ пораду або в гості. (До козаків). Нуте козаки! вечеряйте, моліться богу та лягайте спать, підклавши кулаки під голови. (Одходить осторонь і сідає на колоді). А мені й їжа не йде на думку, і сон мене не бере. І гай пишний, і ніч тепла та тиха, і пугач не кричить, не наводить смутку на мою душу, а мене чогось бере сум. Знов сновигають, знов нишпорять по лісах, по байраках польські шпигуни, знов на козаків збирається лихо. (Задумується). А Зінаїда тепер так близько од мене! Приміг би, летів до неї, щоб хоч глянути на неї, хоч промовить до неї словечко. Але завтра, як тільки свіне, буду в Хлипнівці й потривожу міцний сон старого ясновельможного, а Зінаїду візьму з собою. Ох, коли б швидше минула ця ніченька! Коли б швидше зійшла вранішня зоря! Як тихо, як не швидко плинуть зірки по небі! Як помаленьку тягнеться ніченька!
ВИХТД 4 Два в и в і д ч и к и й селяни.
Вивідчики приводять селян у табор. Декотрі селяни з козацькими списами, декотрі з рушницями, а декотрі з киями й сокирами.
Перший вивідчик. Сотнику! це селяни з Сан-жарівки, давні панщанні польського пана Ковальського. Довідавшись на ярмарку, що ти йшов з загоном, вони прийшли оце з Санжарівки і мають щось тобі казати.