О х р і м. Так що ж тут — люди питають, значить, треба їм. Оце він живе.
Руді Вуси. Ніякої засади нема?
Денікінець 2-й. Може, партизани в хаті засіли? О х р і м. Які там партизани! На селі зараз хоч висвисни. Куркуль. Опізнилися трохи, накрили б були. Козак. Ще накриємо. Ну — айда!
Ідуть у двір.
Денікінець 1-й. Хазяїн! (Ногою вдарив у двері — одчинилися.)
Денікінець 2-й. Виглядає, видко.
Заходять у хату.
Куркуль. Ну, нам краще в нору. Тепер кожен кілочок і очі, й вуха має.
О х р і м. І тр правда. Ну, бувайте! Так ви ж, пожалуста. Покорно просю.
Куркуль. Гаразд, гаразд.
Охрім іде геть. Куркуль стає в сутінь, принишк. В хаті невиразний гомін.
Запалили світло.
Голоси (з хати).— Де син?
Батька не чути.
— А, "де людські, там і мій"!
— Пролетарію пішли захищати?
Глухий удар.
Куркуль. Ага, доляскались у долоні... Голос матері. Ой, дітки ж ви мої, за що!? І в вас же є десь батько-мати.
Голос. Чорт у нас єсть! Арештований ти.
Мати голосить.
Кинь, стара, нас сльозою не дошкулиш. Шамать краще давай. Що? Нема нічого?!
Куркуль. Хе-хе. Як же: прощальний обід Червоній Армії устроїла.
Голоси.— Житника к чорту. Курча давай, масла.
— Немає в нас...
— Ану, Ванько, пошар.
— Що там шарити. Схотів з козла молока, як він не пасеться. Ну їх к чорту!
— Ходімо!
Виходять. Ведуть батька. Мати тужить. Денікінець 2-й з барахлом.
Марійка (скрикує в хаті). Ой! (Вибігає.) Ой, геть! Ой мамо!..
Козак (тягне в хату). Не втечеш!
На порозі борсаються.
Денікінець 2-й. Стоп. (Хватає стару.) Не гарячись, бабка.
Марійка. Мамо! (Раптом вирвалась.) Денікінець 2-й. А, чорт! Тями немає. А береться!
Ідуть геть.
Мати (тужна, проводить. Стала). Розігнали, посиротили... Глуміться — ваша сила. (До куркуля.) Чого, як злодій, причаївся? Щириш зуби, радий і злий... Радій на кутні!.. Чуєш — гуде степ, клекоче... Там сини, оборонці наші... І вони .прийдуть... прийдуть!..
Завіса
ДІЯ ДРУГА
Панський сад. Веранда. Заходить сонце. За деревами — село. Десь у степу
бринять жатки.
Пан (замислений. Кидається). Невже це все — не сон? Знову — моє. Не судьба, значить, панові сидіти на розі десь з ваксовим сундучком, чоботи наймитам своїм ваксувати... Не судьба! А до того ж ішло... Бувало, цілими ночами такі кошмари душили...
Прикажчик (входить через сад). Пане, дозвольте доповісти.
Пан. Ху! Злякав отак! Скільки разів уже казав не ходити через хвіртку, так ні! Ну добре, що ти! А якби бандит? Охорона у дворі вся, а й не те, що, може, панові й кістки вже по саду розтаскали...
Прикажчик. Та там же вартовий ходить.
Пан. Ходить. А як засне? Або й підкупить хто? Ти думаєш, він убєждьонний дуже? Залопоти йому катеринкою або й четвертною — от і готово! Треба вжити заходів. Як-таки рискувати отак! Ну, що там? Хліб усі звезли?
Прикажчик. Та ні, пане. В кого худоби немає, а хто ховається. Ждуть усе, що перевернеться.
П а н. Іч, подлі! Перевороту ждуть. Я їх переверну... А ти й радий. Хоч тебе мав за людину, а воно й ти заражений. І ти — туди. Хай, значить, отнєкуються, пан дурний, панові нічого не треба. Духом святим питатиметься. Ну, сам поворочай мозгами, що мені з тих п'ятисот кіп. При такім розорі? А мені ж іще й охрану содержать треба...
Прикажчик. Воно, конешно, та...
Пан. Ніяких "та". Не хочуть — самі звезіть увесь хліб на тік. А їм дулю. Худоба уся вже?
Прикажчик. Вісім пар волів пригнали.
Пан. Вісім і досі? Ах, підлі, підлі! А решту?
Прикажчик. Хто продав, а в кого здохли.
П а н. Нічого не знаю. Не чую нічого. Щоб усе було мені на місці: двадцять пар волів, п'ятдесят коней, двадцять п'ять корів, овець тисяча і прочая, і прочая...
Прикажчик. Слухаю.
Ніна (з генеральшею ідуть із саду). Що це ти, папа, розійшовся отак: "І прочая, і прочая"?
Пан. Поневолі розійдешся. Хліба не везуть, над імущест-вом хреста поставили... Я вас похрестю, каналії. Довго чухатиметеся. Хм! П'ятсот кіп, вісім пар волів. Це ж насмішка!
Генеральша. Занадто ви з ними панькаетесь. З ними хіба так треба? Дивились ми парк з Ніною. Жах один, що натворили! Це гунни2 якісь. Отакі дерева зрубати!
Прикажчик. Правда, понаставили хат.
Ніна. І той дуб, що над яром, зрубали. На пні вальсувати можна.
Прикажчик. Обчеський млин справляли.
П а н. А й не те, що молоти нічого буде. Дорвалися, як кіт до сала, та й забули, що хазяїн десь є, що спроситься з них. Ще й тепер викручуються, перевороту ждуть. Іч, підлі бунтарі! Мало ще їх розстріляно? Хто ж там їх підбива?
Прикажчик. Учора вночі повстанці в селі були.
ГІ а н. Як? І ми нічого не знаємо?
Генеральша. Кошмар! Сидимо і не знаємо, що за парканом робиться!
Ніна. Я тепер буду боятися і з кімнати вийти!
Прикажчик. Та сюди вони бояться, загін же в економії. А на селі, правда, як дома хазяйнують. Підбивали народ, щоб, значиться, хліб не звозили і мущиства не віддавали, що розтягли, економичеського мущиства.
П а н. Силою все забрати! Все. Послати загін. А тут і в штабі нікого немає.
Генеральша. Досі нема? Жах який! Кинути напризволяще і поїхати геть...
Покоївка входить, накриває стіл.
Пан. Автомобіля по дорозі не видко? Покоївка. Ні, їдуть уже.
Пан. Ну, слава богу! А то прямо волосся на голові ворушиться.
Дами ідуть в покої. Згодом чутно рояль.
Іди, Хведоре. Щоб усе мені було. Сьогодні ж пошлю загін. Я їх навчу не підкорятися! Іди.
Покоївка (із стравою). Там батюшка прийшли і ще хтось із ними.
Пан. Знову плакатися? Ну, та де вже дінешся, проси.
П і п (із куркулем). Здрастуйте. Простіть, що безпокоїмо.
П а н. Здрастуйте, здрастуйте. Гостями будете. Спасибі, що провідали. Що ж хорошого принесли?
Куркуль. Ох, нічого хорошого. Погане є.
П а н. Та чув. Що це, отче чесний, ваша паства розбрикалася?
П і п. Ох, гріхи наші! Біс у людей увійшов. Ніщо не помага. Вже яких проповідей я тільки й не читав їм. Ну що ж — старе прослізиться, а молоде й не слуха.
Куркуль. А від молодих і горе все. Таке горе!.. Це ми до вас, пане, як до батька рідного. Захистіть ви нас.
Пан. Що таке?
Куркуль. Сили нема вже далі терпіти. Вдень іще нічого, а вже як ніч підходить, як страшного суду, виглядаємо. Як не в плитках — у загоні ночує сім'я. Оце й сю ніч нальот зробили. Добре, що не знайшли, а то було б...